У цей момент його очі засяяли рішучістю.
Привод Драконячого Імператора зробити свій хід?
Він дав би йому свою приголомшливу силу, з якою б не витримали ці дрібні підпорядковані Імператора.
Джін Ву простягнув у бік Небесних драконів, які спускалися до нього обидві свої руки.
"Уласть Правителя!!" І ніби бажаючи досуха витиснути небо, він міцно стирчав кулаки і потягнув щось непідвладне оці. Потім Мана, яка витікала в атмосфері, відгукнулася на волю Теневого Володаря. І сотні Небесних Драконів, що неслися на нього як рій бджіл без жодного винятку, були спіймані невидимими руками. І всі вони впали на землю.
*БАБАБАМ!
Це було дивовижне видовище.
Земля сильно тремтіла. Здавалося, що падіння Небесних драконів було нескінченним. Вони вдарялися об землю і розбивалися на смерть.
До чого ж це була величезна сила. Навіть сам Джін Ву був вражений таким проявом сили Теневого Володаря, яка вже не була обмежена.
На жаль, він не міг довго дивуватись.
Дракон, до цього прихований з уваги зграя Небесних драконів, виявив себе. І Джін Ву побачив згусток енергії, який збирався в пасти у цього літаючого створіння.
"...!!" - і, звичайно ж, жахливе дихання дракона, що складається з чистого полум'я, обрушилося з неба — Куаахаа!
Здійснюючи вогонь по своїй цілі, дракон підвищив висоту. Присутності ворога не було помітно. Чи ж цей чоловік уже міг бути розплавлений його диханням? Подумавши, що він вже піднявся на безпечну висоту, дракон перестав злетіти вгору і глянув на землю. Йому потрібно було переконатися в участі Теневого Володаря.
Яростне полум'я погало, і чорний дим вже розсіявся, але ...
...але ніде не було і сліду Теневого Правителя.
"Де ж він ...?"
І тоді...
Він відчув прямо на своїй голові чиєсь присутність. По шиї дракона пройшов холод, але було вже надто пізно.
- Ублюдок! - Він почув.
І ще до того, як дракон встиг підняти голову Джін Ву, що стояв на ній, встромив у неї "Гневі Камай".
— Кьяя-хиие! — Вогнила чорна аура, яка вистрілила з кінчика меча, пройшла крізь голову дракона і вийшла через його підборіддя.
Ясно, що мертвий ящір втратив здатність залишатися в повітрі. І він безпорадно почав падати на землю.
Земля швидко наближалася, і врешті-решт вона зіткнулася з драконом.
*БУУМ
Джін Ву легко зіскочив з голови нерухомого, обвисшого тіла дракона. І, прямуючи у бік своїх ворогів, що наближалися до нього, не обертаючись і кинув.
— Уставте.
І ось так цей дракон і сотні Драоньютів знову почали підніматися позаду нього.
Драконячий імператор також відчув це.
Його власна армія не могла порівнятися з цим вбрідом, який належав решті володарів. Хоча вони теж називали себе солдатами. Але тепер частина його гордої армії була втрачена через Теневого Володаря.
І все це вже виходило за рамки простого спостереження перед тим, що він задумав. Поглинання армії розорення Теневим завойовником треба було запобігти будь - якою ціною.
— Ми його попадемо, — і Драконячий Імператор дав новий наказ стародавнім драконам, які сподівалися свого шансу брати участь у війні. Ви всі підете зі мною.
І він також на всяк випадок віддав інший наказ Володарю Трансфігурації.
Ти залишишся тут. Приготуйся до нападу Теневого Повелительа.
— Буде виконано, - з радістю сказав Повелитель Трансфігурації.
Перед драконячим імператором і стародавніми зміями матеріалізувалися сотні Ворт, які з’єдналися із полем бою на сході.
"Я не дам тобі втекти." З цією думкою Драконячий Імператор з палаючими очима зник всередині Ворота.
Слідом за ним стародавні дракони також увійшли в свої Ворота.
І нарешті, армія розорення, яка катастрофічно зменшилась і нічого не робила, була змушена зробити свій хід. Тіньому Правителю вдалося спровокувати Драконячого імператора на відповідь.
У порівнянні з східним фронтом між собою шалені бурі, порівняно тиха схоплювачка підходила до кінця на західному боці.
Американські війська, які розташували тут свою останню лінію оборони, трагічним чином були розорвані кликами і кігтями монстрів. Тим, на що ці солдати поклали свої останні надії, була зброя, якою користувалися мисливці.
На жаль, для цих звичайних людей просто неможливо було ефективно використовувати цю зброю, яку спочатку розробили для мисливських рейдів.
І ось так американські війська швидко розсипалися, погубивши поразку.
— Ваа! Ого!
Роль провідних бойців на східному фронті була передана насекомоподібних монстрів. Ці істоти були вправними і гострими.
*сясьяк.
Комахи швидко наблизилися до солдатів.
Блам блам
Ці істоти не звертали жодної уваги на шквалу куль і продовжували атакувати людей, щоб розірвати їх.
— Ваа!
Ті, хто вижив, відступали і продовжували стріляти. Але, як і очікувалося, їхні дії були абсолютно марними. Але було ще менш імовірно, що вони раптово почали б розмахувати мечами для боротьби з цими насекомоподібних монстрів.
Коли ж вони виявили, що опинилися затиснуті...
— К’єку, — це комахи, які закінчили бенкет на забитих людських солдатах і повернули голови в бік наступної хвилі жертв.
Настала низка тих, хто вижив.
Командир взводу насупився. Він подивився на своїх солдатів, які стояли осторонь від нього.
Вони кивнули йому у відповідь.
Вони знали, що ця місія була просто відволіканням. Потрібно було виграти достатньо часу для цивільних, щоб вони встигли евакуюватися. Тому вони завжди були готові до цього.
Командир загін дістав ручну гранату. Можливо, це сучасне вибухове пристосування і не могло б вбити цих ворогів. Але з іншого боку, вони не могли б стати їжею для них.
Командир вирвав чеку.
Комахоподібні монстри казали, що атмосфера разюче стала дивною. І вони, голосно візка, шалено кинулися на командира взводу.
— Кьяяля!
Його очі розкривалися. Він бачив, як комахи рилися на нього. Це дійсно сталося в мить ока.
Ці комахи відразу опинилися перед носом. І перш, ніж з гострих жвала широко розкрилися, щоб його проковтнути...
... Якийсь чоловік з'явився перед командиром загону швидше, ніж міг хто-небудь із цих комах. Він забрав гранату з його рук, спиною блокуючи атаки монстрів.
Командир міг тільки в замішанні підняти очі на людину, яка була вища за нього принаймні дві голови. Своїм тілом він закривав йому весь вид.
— Т-Томас Андре?
Томас підмигнув його і розвернувся до комах. Він запхнув гранату в розкриту пащу одного з них.
Хоч ця чортова річ була неможлива нанести будь-якого серйозного урону від гранати, їй все одно варто було б дуже здивуватися дивному предметові, який ось так опиниться в її шлунку.
Кутики його рота піднялися вгору, коли він представив собі цю смішну ситуацію. У той же час він помахнув своїм величезним кулаком і з легкістю сніс голову комахи.
*будуум
Мертві обезголовлені комахи відлетіли і приземлилися десь далеко.
— Упс... Ця річ тепер так і не здивується, правда? — Поки Томас стояв там, почухаючи затилиць, найкращі мисливці в поспіху почали свою відчайдушну сутичку проти комахоподібних монстрів.
— Кьєее!
— Кьяяк!
Гучні крики болі вмираючих комах поширилися по всій околиці.
Ті, хто вижив, швидко дізналися, ким були ті люди, котрі прийшли до них на допомогу. Їхні обличчя оживилися.
— Э- это Мусорщикы!
— Це ж мисливці з гільдії Мусорників!
— Ааа, аа! Дякую тобі, Господи!
Так само як і гільдії, що складалася з справді видатних мисливців, ситуація швидко розв’язалася.
Але вони не мали часу перекласти дух, бо на них вже шалено з’явилася ще одна хвиля монстрів.
Неймовірно гострий погляд Томаса Андре пройшовся по наступаючому ворогам.
Орки, огри, тролі, миротавр, циклопи і подібні... Всі вони були монстрами, яких часто можна було бачити в підземеллі. Не важливо, скільки б їх там не було, вони не представляли для нього жодної загрози.
"Кроме..."
Посередині цього моря слабаков приховувалося неймовірно сильне створіння. Так само, як інші монстри були налякані присутністю Томаса, він теж не міг поворухнутися через цю присутність.
Нарешті, ця істота повільно вийшла вперед з цієї натовпу. Воно керувало собою так, ніби воно спостерігало за цілою ситуацією.
— Це ти той чоловік з того разу, чи не так? Той слабак-носитель Володаря Владик, майже зруйнований Повеличем Звіриних Кликів, - і Король Чудових Гуманоїдів люто посміхнувся.
Повелитель Звіриних Клів справді мав силу хижака. Але в основі він більше спеціалізувався на вистежуванні своєї здобичі.
А цей король відрізнявся від свого вже загиблого товариша тим, що він правив Чудовищими Гуманоїдами як орків і віграв. І його спеціальністю були близькі сутички.
Так що було цілком очевидно, що він знаходив вельми смішним таке нахальство цього чоловіка, у якого була лише маленька толка сили, на яку він міг покластися.
Король Чудових Гуманоїдів, Володар Стального тіла, випустив свій величезний запас Мани.
Тиск на бойовий дух противника за допомогою лише однієї аури.
Таким був вияв впевненості цього Володаря, який натякнув на те, що він з легкістю міг убити жалюгідного людешку як Томаса Андре в один момент.
Але тоді...
- ...? « Здавалося, що на відміну від людей, які стояли позаду, швидко бліді мисливців, носитель Водик зовсім не втратив свого розслабленого мислення.
Повелитель почав замислюватися, а чи не було у цього чоловіка якогось трюка, свого роду козиря в рукаві, але тоді ...
- ...то є стільки буде достатньо, так? - ...пробурмотів собі під ніс Томас.
Коли він це бурмотів, під його ногами раптово розверзилася темрява, і вона в мить оку повністю покрила собою землю.
Брови Правника здригнулись.
— "Теневой...?"
Без сумніву, це було вмінням Теневому Володареві.
Але дивним було те, що якби він був тут, то король Чудових Гуманоїдів ніяк не міг би відчути власника такої великої сили.
І в цей момент через спини Томаса Андре почувся знайомий голос.
- Скільки ж часу пройшло, о, король Чудових Гуманоїдів.
Гранд-маршал Беліон привітав його ввічливим, але загрозливим тоном. І в той же час прямо за ним з землі піднялася близько ста тридцять тисяч теневих солдатів, які сховались у тіні Томаса і терпеливо чекали своєї години.