Пізня ніч.
Джін Ву зійшов на безіменний пагорб і розташувався на його верхівці. Яскраве місячне світло освітлює густу чащу внизу.
Під цим блідим світлом він міг бачити своїх тихих солдатів, які займалися своїми справами. Він дав їм вільний час, щоб вони могли займатися тим, що вважали за потрібне.
Перше, що впало йому в очі - це Клек, який вже виріс до гігантських розмірів і поруч з ним три дракони.
Дракони з серйозними виразами морд шепотом трохи поговорили з Клеком, пошукаючись спочатку між собою. І тоді найбільший дракон з них виступив вперед.
"Що вони роблять?" - він бачив, як всі інші тенові солдати, що знаходилися поруч з цією четвертою, в жаху розбіглись. І подумав, що умови там стають підозрілими.
Але незабаром цей дракон виринув величезний стовп полум’я у небо.
- Гххааа!
Клик фирскнув, глянувши на щільність цього полум'я і теж зробив крок вперед.
— Кххууойооо! — І з його пащі вирвалося безкрає полум’я, і взвучав вгору, освітлюючи темне нічне небо.
Орки присвистували і підтримували його здалека. Плечі драконів помітно опустилися, коли побачили створеного Клеком вогню. Він же розвернувся, щоб піти.
Здавалося, що вони вирішили посперечатися у кого могутніше атака вогнем.
Но...
"Хіба це не нечесно - під час такої суперечки користуватися Бусами жадібності?" — подумав Джин Ву.
Мабуть, знаючи, що він помилявся, Клек намагався непомітно сховати Буси Ачовності назад у свою кишеню.
Хоча в останній момент він зловив на собі погляд Джин Ву, то почав із сором’язливою посмішкою чесати потилицю.
Джін Ву по-доброму посміхнувся товстоокожості Клека і помхав рукою, щоб повідомити, що турбуватися не про що. Здухнувши, він декілька разів вклонився своєму володарю.
Яке ж це було мирне видовище!
На жаль, Джін Ву не почувався таким щасливим і спокійним, як колись.
"..."
Він підняв погляд на небо. Він відчував ледь помітну присутність істот з іншого світу, які наближалися до цієї планети.
Він відчував їхні грізні наміри.
І також їхня сила.
Слова Джіна Ву, енергійного до незрозумілих висот, дзижчали і звужували від отриманих сигналів. Але поки що це було лише на рівні деяких невиразних та розмитих образів, які були сховані за щільним туманом.
"Невідомо, коли їх наближення стане достатньо очевидним для мене", - це був всього лише питання часу.
Той факт, що війна з ними була не уникнути, важким тягарем давив на нього.
Джин Ву занурився в глибокі роздуми, перш ніж знову підняти голову.
Щось внизу продовжувало привертати його увагу. Він придивився ближче і побачив, як його солдати-мурав’яті переносили щось на зразок дров або каменів.
"А вони все що намагаються зробити?" - запитав він.
Перед тим як він зміг викликати Бера, щоб уточнити це, за ним пролунав голос.
- Похоже, що вони хочуть побудувати маленьке житло, яке мій повелитель міг би використовувати для відпочинку з великим комфортом.
Цей голос, занадто м'який для хлопця з таким великим тілом належав гранд-маршалу Беліону.
Джин Ву, не обертаючись кивнув.
- Гадаю, це ідея Бера.
Єдиний маршал в його тіньовій армії, здатний так рьяно робити що-небудь, про що його не просили, був Бер. З іншого боку, Ікрид досконало виконував усі прохання. Що ж до Беліона...
"...зацікавлено." - Джин Ву майже нічого не знав про Беліона.
Єдине, що пов'язувало його з Джіном Ву, був попередній Теневий Повелитель.
Звичайно, він мав намір більше дізнатися про свій новий гранд-маршале у всіх подробицях.
Мабуть, думки Джин Ву передалися йому, тому що Беліон мовчки підійшов до свого господаря і встав позаду нього.
— Мой повелитель. Можу я поцікавитися, чому ви не відкликали своїх солдатів назад у свою тінь?
Джин Ву відповів йому, все ще спостерігаючи за солдатами.
— Я думав, що вони можуть відчувати себе занадто скуйовдженими. Тобто, ви ж дуже довго пробули в місці, що називається простором між вимірюваннями, перш ніж прибути сюди, так?
—... — Беліон якийсь час не відповідав, ніби так і сталося.
Так що Джин Ву заговорив з ним першим.
що ти більше не зможеш побачитися з минулим Теневим Повеличем... с Осборном?
Джін Ву з болем пригадав те, що сталося з ним всього пару днів тому.
Він знав, як це - втратити когось дорогого.
Він і досі відчував біль, коли пригадував момент, в який зникає його батько.
Мабуть, почуття Беліона були схожими.
Для Джін Ву було просто зрозуміти це відчуття втрати, яке відчував відданий гранд-маршал.
- Я оберігав мого колишнього володаря з того моменту, як він вирішив зупинити повстання Владик проти Верховної Сущості. І коли він отримав владу над смертю, я був першим, хто добровільно став його вірним солдатом - спокійним тоном пояснився Білліон нерозгнущим голосом, — я провів майже вічність у виявленні його підтримки, але жодного разу не жалкував його рішень.
— Це не те, про що я питав, — Джін Ву акуратно уточнив своєму солдатові питання.
Білліон трохи поміркував над відповіддю. Потім, з нерішучістю зізнався, - я ніколи ще не думав про те, що я відчуваю, мій повелитель.
— Тому я і даю тобі цей шанс. Давай. Не поспішай і подумай.
—...
Потім йшло довге, важке мовчання. І з цієї мовчазної відповіді Джін Ву міг відчути справжні почуття Белліона. Хоч не було сказано ні слова, він вже почув достатньо.
І тільки тоді він подивився на Беліона.
— Я хочу дізнатися про Осборну побільше з твого погляду. Ти не розповіси мені?
- Але мій володар, це може бути дуже довгою історією.
— Идеально. Знаєш, мені якраз потрібна довга історія щоб вбити час поки не почну засинати.
Джін Ву знову зосередив свій погляд вперед, і Беліон тихо сів поруч зі своїм завойовником.
- Це сталося, коли я ще був плодом світового Дерева, - починав він свою розповідь.
— Плід? Ти був... - Здивувався Джін Ву.
— Кожен воїн неба народжується плодом на гілках Світового Дерева. Це справді велетенське дерево, яке своїми гілками може закрити все небо.
— У-угу... — І Джін Ву зосередився на історії з незрівнянно грандіозним початком.
Ніч продовжувала тягнутися.