Ю Джин Хо з усіх сил намагався говорити впевнено і розслаблено перед своїм братом, але насправді він ледве міг утримати себе в руках.
У його голові все ще звучав голос мами, яка розмовляла з ним по телефону. Це було вперше в його житті, коли її добрий і теплий голос ось так тремтів.
"Що ж таке сталося?" - його серце шалено билося від тривожного передчуття.
Може бути, його батько був роз'яснив тим, що його син не запитав у нього дозволу і сліпо пішов за своїм братаном в Японію без якогось плану? Звичайно, ніхто з батьків не буде тепло вітати безглузде дитя, яке добровільно крокує до лев’ячої пащі.
Ю Джин Хо у замішанні виглянув назовні з вікна машини. Потім він струшив головою, ніби хотів вигнати з неї всі непотрібні думки.
"Ні, ні про що не думати" - сказав він.
Він не знав, що відбувається. Тому якби він зараз просто продовжував турбуватися про це, то його думки заплуталися б ще більше. І в цілому, можливо не сталося нічого серйозного.
Він продовжував чіплятися за цю підбадьорливу, хоча й дуже слабка, думка до тих пір, поки не приземлився в міжнародному аеропорту Інчона.
На жаль для нього...
— Ю Джин Хо-гун, — покликав його пан Кім.
... обернувшись, він побачив широко відкриті очі секретаря Кіма, який приїхав, щоб забрати його. За його поглядом юнак швидко зрозумів, що сталося щось дуже погане.
— Дядя...
— Машина вже чекає вас. Проходьте ненадовго за мною, - запросив секретар.
"...що тут відбувається..." - Ю Джин Хо відчайдушно хотів поставити це питання. Але він дуже боявся потенційної відповіді, і не зміг вичавити цих трьох слів.
« Будь ласка, будь ласка », — сказав секретарка Кім.
— А... - чомусь ноги Ю Джин Хо відмовлялися рухатися з місця. Мабуть, зрозумівши, що творилося в голові у хлопця, секретар Кім поклав йому руку на плече.
— Джин Хо-гун... У такі часи потрібно залишатися сильним. Я поясню все по дорозі.
Від цих слів на очі Ю Джин Хо почали плакати.
Коли вони їхали, секретарка Кім пояснила Ю Джин Хо в якому стані перебуває голова Ю Мен Хан.
Але цього не могло бути. Ю Джин Хо відчайдушно намагався відкинути пояснення секретаря Кіма.
Ні, він не хотів вірити в це.
На жаль, коли вони прибули до лікарні, йому довелося це зробити. Коли він побачив обличчя батька, який спить через скляну перегородку, то зрозумів, що все правда. Його батько лежав без руху, ніби мертвий.
Дуже важко було бачити владного і впевненого чоловіка в такому стані. Джін Хо здавалося, що його серце зараз розіб'ється на шматки.
Коли він побачив свого батька, що лежав на лікарняному ліжку, такий слабкий і в’янучий, на нього вилилася якась важка та могутня хвиля.
— Пап! « Ю Джин Хо намагався вдертися до палати, але лікарі швидко перешкоджали йому йти.
Якщо мисливець, який не міг контролювати свій вибір магічної енергії, погіршив стан пацієнта. Так пояснили лікарі. Почувши це пояснення,
Ю Джин Хо змінився в обличчі. Тепер його обличчя виглядало так, ніби його тіло тільки що покинула душа.
- Так от як це було...
Він був сином, який постійно розчаровував свого батька. А тепер він навіть не міг востаннє потримати його руку. Коли він зіткнувся з такою ситуацією, то більше не міг вичавити навіть сліз.
— Зрозуміло. Я завжди був зовсім нікчемним сином. І навіть тепер, в останній момент - і Ю Джин Хо з пригніченим виглядом розгорнувся на підборах. Але до нього підійшов секретар Кім і вручив чорну шкіряну теку.
- Що... Це? — Ю Джин Хо слабо підняв голову, отримавши цю непізнану папку. Секретар Кім спокійно пояснив йому.
— Це те, над чим працював голова, перш ніж він втратив
свідомість. Я тримав це при собі на випадок, якщо він, прокинувшись буде це шукати, але ... Але я подумав, що вам це буде більше потрібно ніж мені, Джин Хогун.
— Це... Ти так думаєш? — Ю Джин Хо переводив погляд з теки на секретаря Кіма і назад. Нарешті він обережно відкрив цю теку.
Це був альбом з газетними вирізками.
Кожна сторінка була викопана статтями з різних газет, де він або був старшим братом Ю Джином Сон чи його найстаршою сестрою Ю Джін Хі.
"Від батька до сина," - Ю Джин Хо і раніше замислювався про те, від кого йому перейшла звичка вирізати та зберігати вирізки з статей, які йому подобалися. Але виявилося, що це у нього від батька.
"Тільки подумати, що у нього було таке хобі..."
Хоч він і був у глибокому смутку, все-таки він зміг посміхнутися, побачивши своїх брата та сестру, коли вони були ще малими дітьми.
Вони обидва були гордістю його батька.
У багатьох академічних змаганнях, конкурсах талантів і рештою - вони були геніями. У обраних ними професіях вони зробили собі гучне ім’я, яке звучали по всій країні.
Було очевидно, що цей альбом був наповнений статтями з цими двома. Прогорнувши сторінки далі, Ю Джин Хо ставало дедалі більше і сильніше соромно за те, що там не було жодної його фотографії.
Але коли він дійшов до останньої сторінки, руки його застигли.
"Замісник глави гільдії Аджін: хто такий Ю Джин Хо?"
"Двоє мисливці вирушають до Японії."
"Вибір мисливця рівня D. Хробрість чи нерозсудливість?"
Це були статті, в яких було його ім’я. Навіть ці беззмістовні плітки не закривали уваги його батька і виявилися вирізані та акуратно вставлені на сторінку.
— Ээ... — Ю Джин Хо не міг вичавити ні слова.
Поки він так стояв, одна стаття, яка не була до кінця обрізання, випала на підлогу. Він швидко нахилився і підняв її, і по його щоках котилися сльози.
Це була стаття з фотографією, де він широко посміхався на камеру. Це фото було зроблено після того, як Джин Ву вбив гіганта-босса. Він сам тоді відмовився від усіх зйомок і інтерв'ю із безліччю місцевих репортерів, так що Ю Джин Хо став замість нього.
Її датують нинішнім днем.
Секретар Кім трохи стиснув йому плече і сказав.
- Це неправда, що голова Ю ніколи вас не любив, Джин Хогун. Але він також мав великі сподівання, окрім його великої любові до вас.
Ю Джин Хо мовчки сів. Його плечі нестримно дёргалися, поки він плакав. Нарешті, він дещо зміг заспокоїтися і піднявся назад на ноги.
— Папа... Є якийсь спосіб розбудити мого батька? — запитав він.
Секретар Кім з помачевим виразом похитав головою.
Ще не було жодного офіційного відомого випадку, коли пацієнт після занурення в "останній сон" знову відкривав очі. За винятком лише однієї людини, хіба що.
Подумавши про це, секретар Кім з натурою сказав.
- До речі... Ю Джин Хо-гун?"
— Да?
- Ні, нічого. Не звертайте уваги, — але він не зміг вимовити того, про що думав.
У деяких випадках, коли все не повністю ясно, сіяти насіння надії було б ще більш жорстоко. І це була б саме така ситуація.
Ю Джин Хо продовжував довго і гірко плакати, а секретар Кім мовчки проковтнув те, що він спочатку хотів сказати.
І весь цей час їхня розмова слухала тінь Ю Джин Хо.