—... Пані Селнер, — голос мисливця привертав до неї дуже низький і важкий.
— Я ніколи не забуду того, що Ви для мене зробили. До кінця своїх днів. Завдяки її здатності сили стали ще більше, ніж будь-коли раніше. Він подолав свої межі, які здавалося б непробуваними стінами. Без допомоги пані Селнер йому ніколи не вдалося б його подолати, хоч би як він намагався. Але це не означало, що вона могла так зневажати його.
- І хто це тут ще кого вб'є? — глузливо запитав він.
Та хто б посмів хоча б доторкнутися волосинка на тілі мисливця особливого рівня? Кот ніколи не зміг би вбити лева. Тільки лев може роздерти лева. Але він був абсолютно впевнений, що не програє жодного з левів того ж рівня, як і він.
Це була справжня причина, чому він вирішив залишитися осторонь від цього рейди. Цар не хотів, щоб його тварини влізли туди, де були лише броджені коти! Він визнавав, що не є низькорівними хижаками, як Томас Андре.
Пані Селнер відчула тиху лють, яка кипіла всередині Крістофера Рейда. Але вона не стала переривати свого пояснення:
— Не так давно я побачила сон, пов'язаний з вами.
— Сон? — перепитав Крістофер.
— Так, — ледь помітно кивнула жінка.
Крістофер Рейд був приголомшений і обурений, але пані все одно продовжувала:
- У моєму сні Ви були оточені якимись людьми, і вони ...
- Дивіться сюди, пані Селнер! — Викрикнув Рейд, не в силах більше стримуватись. - Тільки через те, що Вам приснився якийсь дурний сон, Ви пройшли весь цей шлях сюди? Щоб розповісти мені всю цю нісенітницю? Так, пані?
- Це не маячня, і я лише хочу... - Спочатку було вона.
- Я вже знаю, чим Ви займалися до того, як пробурили, зрозуміло? — випалив мисливець.
Дехто вірив, що пані Селнер отримала свою особливу здатність, яка відокремлювала її від усіх інших пробуджених, через те що працювала медіумом.
Але її колишня професія не могла виправдати такої абсолютної нісенітниці. Крістофере Рейд не подобається скручився.
- Я мисливець особливого рівня. Ніхто не може вбити мене.
- Але в моєму сні Вас точно...
- Знову цей Ваш сон! — Крістофер Рейд протяжно і голосно зітхнув. Але, нарешті, кинув.
— Ладно, ладно. Давайте припустимо, що я вірю вам, пані. Давайте припустимо, що є вороги, які в змозі мене вбити. Якщо це все так, то до кого мені потрібно йти і в кого звернутися за допомогою? - у його голосі звучала знурка.
Йому що, варто було покликати поліцію? Або попросити захисту у бюро мисливців? Проти суперника, який напевно міг вбити мисливця особливого рівня?
Яка ж це була безглузда думка. Крістофер Рейд насмішився фиркнув і продовжив.
— Якщо так, то чи можна щось зробити?
—... — Пані Селнер замислилась на якийсь час, перш ніж відповісти.
— Може, є хтось, хто може вам допомогти, - сказала жінка.
- І ким може бути цей хтось?
- Мисливець Сон Джин Ву. Це єдина людина, яка могла б захистити Вас.
Сон Джин Ву? Крістофер Рейд з самого початку слухав все це без жодного інтересу. Йому знадобилося напряжетися, щоб згадати хто це. Хоч саме це ім'я звучало незнайомо, він був впевнений, що десь вже його чув.
Але де ж це було?
Хоча має бути, що він зовсім недавно чув ім'я "Сон Джин Ву".
"Ні, а може це...?" - і обличчя Крістофера скривилося ще більше.
- Почекайте, ви говорите про того мисливця-азіат, який відправився в Японію розбиратися з їхнім втечум із підземелля?
- Все вірно. Це мисливець Сон Джин Ву, - підтвердила гість.
Пані Селнер точно це бачила. Вона точно бачила майже безмежну силу, яка дрімала всередині мисливця Сон Джин Ву. Він міг би бути в змозі захистити мисливця особливого рівня.
Вона говорила про це через щирий досвід за безпеку Крістофера Рейда. Але його зарозумілість сприймала це як щось інше, як образа її гідності.
— Бум!
Він обурився вдарив кулаком по столі. Вся подуда поскидалась на підлогу.
— Уходите звідси, госпожа. Прямо зараз! — скричав Рейд з свого місця. І вказав їм на двері.
- Якби ви вислухали ще трохи далі... - намагався переконати Рейда заступника глави, але потім...
— М-ми підемо... - Він не міг сказати нічого іншого, побачивши різкий і вбивчий погляд мисливця особливого рівня.
Потім він в поспіху повів ще хитаючу пані Селнер до виходу з особняка. Дворець, який чекав зовні, побачив зламаний стіл і швидко вбіг усередину.
- Щось сталося, сер?
- ...Ні, зовсім ні, і Крістофер Рейд повільно похитав головою.
Якби це була не пані Селнер, яка зробила йому величезну допомогу, всиновивши його здібності... Звичайно ж, якби це був хтось інший, то все не закінчилося б просто виходом з його особняка.
Він насилу зміг проковтнути всю свою кип'ячу лють. Потім зробив глибокий вдих.
"Вона хоче, щоб я попросив про допомогу якогось второзробного мисливця-азіата?" - це було просто образливо.
Все-таки, була якась межа того, як комусь було дозволено насміхатися над єдиним і унікальним Крістофером Рейдом.
Він різко повернув голову в бік палацу. Останній трохи здригнувся від цього, але він швидко взяв себе в руки.
- Сер, у вас є нові вказівки?
— Той... Той мисливець на ім'я Сон Джин Ву. Ти знаєш, коли він повинен почати свій рейд в Японії?
Історія, яка сталася в Японії, була однією з головних тем по цілому світі. І Америка не була винятком. Очевидно, ім’я Сон Джин Ву стало таким відомим, як і втеча з підземелля в Японії. Або ті гіганти, що вийшли з Ворота.
Дворець за допомогою своїх наручних годин підрахував різницю у часі і відповів.
- Він повинен прибути в Японію протягом години, сер.
— Часа, хм... -задумався Рейд.
...Тоді за цей час він не сумує.
Крістофер Рейд потішив себе цією думкою і продовжив дивитися на підйом вертольота з заступником директора бюро мисливців та пані Селнер.
[Ви вбили власника підземелля.]
— Тук!
Король Гігантів втратив свою голову. Джін Ву швидко відступив назад. З роздрібної шиї бив фонтан крові. І тоді сталося наступне.
— Тілинь!
У його голові було чути знайомий механічний писк. Спочатку він подумав, що це було одним з звичайних сповіщень, які часто надсилала система. Але це повідомлення явно не було звичайним.
[Ви вбили одного з дев'яти Правителів, правителя Начальства, "Региа".
Підраховуємо загальну кількість отриманих очок досвіду.
Через велику кількість окулярів досвіду цей процес займе деякий час.]
"Якого біса?" - на мить Джін Ву заволав, оскільки він ніколи до цього не був у такій ситуації. І трохи по тому...
— Тільн-тинь-чь-линь!
У його голові по черзі роздавався кілька механічних писарів.
У той же час перед очима Джин Ву з'явилася ціла стіна повідомлень від системи. Вони заповнили собою всі його поля зору.
[Рівень вищен!
Рівень підвищений!
Рівень підвищений!
...
...
Рівень підвищений!
Рівень підвищений!
Рівень підвищений!]
"...!!" - очі Джин Ву розкривалися все ширше і розширюються.
Перед його очима проскочило шість повідомлень про підвищення рівня. І навіть тоді в його голові залишалося прозвучати ще дві механічні записки про "повіння рівня".
Джин Ву відразу викликав вікно статусу.
- "Окно статусу!"