— Це й справді Ви!
Чоловік, який сидів у машині, переконався, що Джін Ву справді був перед ним. Він вийшов з автомобіля привітати хлопця. Як виявилося, Джін Ву добре знав цього чоловіка.
Чорт, йому навіть не довелося особливо напружуватися, щоб згадати його ім'я. Крім того, цей чоловік постійно міжав у фінансових новинах Південної Кореї. Він був також "знаком" Джин Ву і в іншому розумінні цього слова.
— Я Ю Мен Хан з "Ю Джин Корпорейшн". Для мене честь побачитися з вами, мисливець Сон Джин Ву.
Спіна Ю Мен Хана залишилась ідеально прямою, коли він злегка нахилив голову. Це привітання було досить люб’язним, але воно також мало помірковане.
Його дії були чіткими і вивченими, ніби він тільки що навчився тому, як правильно когось вітати. Джін Ву був вражений. Він не очікував, що голова великої корпорації буде так шанобливо вітатися з ним. Адже вони особисто не були знайомі. Крім того, він займав досить високе становище.
Оскільки інший бік був такий шанобливий, Джін Ву відповів тим же.
— Я Сон Джин Ву. Для мене це теж честь.
Після короткого знайомства Ю Мен Хан одразу перейшов до справи.
— Приношу вибачення, що знайшов Вас без попередньої домовленості. Ми можемо поговорити наодинці, якщо Ви не проти?
Тоді в голову Джін Ву закралося невелике підозра.
"Якщо він хоче мене бачити..."
Для головуючого було б набагато простіше зв'язатися з мисливцем через свого сина Ю Джин Хо, який був заступником Джін Ву в гільдії А Джин. Але він вирішив з’явитись до нього саме так. Це було більш ніж дивно. Не дивно, чому Ю Мен Хан так несподівано вирішив витратити свій дорогоцінний час і зробити все це.
Але Джін Ву проковтнув свої зароджені підозри і запитав зовсім інше:
Чим я можу Вам допомогти?
На обличчі Ю Мен Хана застила фраза, що вибачалася. Він мав на увазі, що хотів просити про щось важливе. Очевидно, у нього не було іншого вибору, крім як звернутися до Джин Ву.
Чоловік з хвилюванням сказав:
- Це стосується теми, яку незручно обговорювати тут.
Джин Ву швидко озирнувся. Він зрозумів, що його навряд чи впізнав у цьому зручному спортивному костюмі з натягненим на голову каптуром. А ось у сторону голови Ю Мен Хана перехожі кидали цікаві погляди.
На вулиці було досить багато людей. Так що в такому місці дійсно було неможливо обговорювати щось важливе. Джін Ву дуже добре це зрозумів.
Тільки була одна проблема...
"...але у мене немає ніяких важливих справ для обговорення з головою Ю Мен Ханом."
Він тут не міг навіть нічого припустити.
Якщо серйозно задуматися, то може бути, що це якось пов'язано з молодшим сином голови і заступником майстра гільдії А Джин Ю Джін Хо?
Поки Джін Ву зволікав із відповіддю, на Ю Мен Хана починалось все більше й більше людей. Дехто навіть дістав телефон і почав робити фотографії.
Головуючий почав відчувати тривогу. У цей стан його дедалі більше око зупинялося на ньому.
"Якщо я упущу цю можливість, то говорити з ним буде ще важче", - гарячково думав він. У нього була дуже вагома причина поговорити з Джін Ву. Він зібрав усю свою рішучість, щоб попросити мисливця про послугу.
- Мисливець Сон-нім. Якщо це не затрудить вас, ви б не склали мені компанію на деякий час? Я обіцяю, що не зачепить жодних неприємних тем - ласкаво попросив чоловік.
Джин Ву, перш ніж відповісти, обернувся ще раз. Він побачив доситьго, точніше, "безпекуваного", Ю Джин Хо. Той був оточений підвищеною увагою репортерів, і, схоже, що це йому подобалося. Знову, дивлячись на молодого чоловіка Джін Ву ледве стримався, щоб не розгулятись.
"Похоже, що Джин Хо буде зайнятий до кінця дня," - пойняв він.
Останнім часом він мав монополію на високорівні Ворота. На щастя, у цьому питанні він знайшов розуміння інших великих гільдій. Ніхто не заперечував проти його дій. Джін Ву подумав, що ця розмова може стати гарною нагодою деякий час відпочити від рейдів.
І він кивнув: - Добре.
— Дякую вам, - голова Ю Мен Хан злегка вклонився. Він поводився так, ніби обслуговував дуже важливу персону. Навіть відкрив задні двері для Джін Ву, - прошу вас, сідайте.
Джин Ву заліз в машину першим. Сам головуючий обійшов машину, щоб зайняти місце поруч з ним. Машина була дуже цілісною. Навіть при тому, що ззаду розмістили двох цілком міцних чоловіків, там все ще залишалося досить багато місця.
Але перш ніж машина завелася, Джін Ву запитав: « Куди ми їдемо? »
- Ми ще не визначилися з призначенням. Може ви хотіли б кудись поїхати, мисливець Сон Джін Ву-нім?
Джін Ву похитав головою, пропонуючи голову самому вибрати маршрут. Ю Мюн Хан дав знак шоферу, а потім повернувся до свого гостя.
— Я знаю місце, де ми зможемо поговорити, не турбуючись про те, що інші можуть нам заважати. Дозвольте мені відвезти вас туди.
Джін Ву відкинувся на спинку сидіння. Їхня лагідність була до невимовного приємного. Можливо тому, що це була дуже дорога машина,
Машина безшумно попливла вперед. І з часом вони прибули до місця призначення.
- Ми приїхали, мисливець-нім.
Шофер вийшов з машини, щоб відкрити двері для голови. Але Ю Мен Хан похитав головою, вказуючи першому відкрити двері Джин Ву. Шофер слухняно відкрив її для нього.
Джін Ву вийшов з машини і підняв очі на величезний хмарочос перед собою.
"Так ось де ми можемо поговорити, не турбуючись про інших, так ...?" - пойняв хлопець.