Американське бюро мисливців мобілізувало своїх агентів азіатського підрозділу, щоб з’ясувати ситуацію в Японії.
Вертоліт залишив безпечну зону і через деякий час зайшов у повітряний простір Токіо. Тут був старший агент бюро, який ризикував своїм життям і викликався на цю подорож. Він виглянув з вікна гелікоптера і цокнув мовою.
— Яка трагедія!
Стан Токіо було набагато гіршим, ніж він уявляв. Після того, як сталося втечу з підземного підземелля, місто було повністю знищене.
Неможливо було встановити пріжні будівлі. Майже всі вони були повністю зруйновані. Проїхали машини. Ось тільки всі ці автомобілі були змиті і розчавлені, наче їх зробили з паперу, а не з металу.
Вуличні ліхтарі були погнані майже біля самої основи. У багатьох місцях полум’я горило, а до неба піднімалися стовпи чорного диму. На тротуарах можна було побачити багато обгорілих речей. Скрізь валялися якісь неідентифіковані конструкції. І все це присипалося густим шаром сірого попелу.
Слово "трагедія" цілком підходило для цього жахливого видовища.
Агент несвідомо заморщив лоб. Якби хто-небудь потім запитав його, чи бачив він пекло... То так, він міг би сказати, що бачив.
Але агент приїхав не горювати по зруйнованому місті.
Ні, його місією була оцінка ситуації. Він продовжував знімати на камеру все, що залишилося від міста. Його пильний погляд не відривався під бортом вертольота.
- Чому, хоч місто і було зруйноване до такого ступеня, я не бачу людських останків? — Він запитав японського представника, який сидить поруч з ним. Агентові пригадалися записи про те, як відкрилися Ворота рівня S на острові Чеджу. Він переглядав старі матеріали в штабі бюро мисливців.
Були ці фотографії або відео, їх об'єднувало одне: вулиці на острові Чеджу були повні мертвих тіл. Мурашки жорстоко вбили всіх людей, які не встигли покинути острів вчасно.
Це була одна з найстрашніших трагедій в історії. А бюро мисливців розмістили детальні звіти про те, що там сталося.
Але ситуація була зовсім іншою. Хоч Токіо і було стерто з лиця землі, жодного трупа не видно. Агент не міг припустити, що насправді від мертвих просто немає ні сліду.
Японський представник відповів:
- Тут нічого не поробиш. Розумієте, ці гіганти пожирали людей.
Японець був молодим хлопцем, який працював на японську Асоціацію мисливців. Він виглядав не найкращим чином. За його пофарбованими очима і відрослою бородою, яку йому, мабуть, колись було зголити, було не важко зрозуміти, як він тепер веде життя. З похмурим обличчям хлопець продовжив:
— Ці виродки поводилися так, ніби вирішили знищити всіх японців безслідно. Вони руйнували будинки, пожирали людей і навіть вирвали дерева.
Агент бюро мисливців США співчував йому.
Ці монстри-гіганти, що вийшли з Ворт рівня S, виявили чітку різницю між іншими монстрами. Їхня поведінка була набагато жорстокішою. Зазвичай монстри зосереджувалися на вбивстві людей. А цей виводок активно намагався знищити взагалі все, що бачить.
Після цих істот не залишилося нічого, крім руїн. Жодної споруди.
Але завдяки цьому, ми змогли виграти трохи часу - тихо вимовив японець.
Він сказав "дякуючи цьому". Працівник японської асоціації сумно посміхнувся.
Чи йому слід було радіти? Поки монстри руйнували все на своєму шляху, люди мали достатньо часу для того, щоб втекти від цієї різанини. Але радіти було, взагалі-то, нечому. Швидше, варто було сумувати через те що сталося.
На обличчі робітника були змішані емоції. Агент бюро мисливців подивився на японця і про себе подумав: "Це вже щось, якщо він може ось так триматися."
Врешті-решт, столиця його країни миттєво прийшла в стан такої розрухи, чи не так?
Американському агенту не було чужо відчуття втрати через монстрів, які розвіяли насильство в чиїйсь країні.
Сполучені Штати Америки близько восьми років тому також втратили частину свого західного узбережжя. Це сталося через одного монстра, який вийшов з Врат рівня S, "Каміша".
І хіба тільки це? Південна Корея, що була неподалік Японії, також мусила відступити монстрам свого найбільшого острова майже на чотири роки. І тільки нещодавно вони якимось чудом змогли його повернути, чи не так?
Американці вдалося побачити багато незвичайного, коли він дивився записи лютих бітів з того рейди.
Він не мав жодних зв’язків з Південною Кореєю. Але коли він побачив, як той корейський мисливець-одиночка розніс всіх мурашок і навіть відвісив хорошу оплеуху тому мурашку, який мурав. Він прийшов у захваті. Від перевищення почуттів хлопець схопився зі свого місця і закричав від ликання.
І не просто тому, що він працював в азіатському підрозділі бюро мисливців. Ні, агент добре розумів, що та битва, яку він спостерігав на Чеджу, не була просто бітовою між маленькою країною і монстрами. Це була війна між людством і ордами злих тварів.
"І ось що в результаті..." - він на власні очі побачив масштаб руйнування.
— Татататта!
Ротори вертольота, що оберталися, були неймовірно галасливими, але агент не звертав уваги на цей звук. Ситуація на землі була достатньо серйозною, щоб відвернути увагу агента від неприємних звуків.
Він раптом відчув безсильну злобу. Хлопець ніяк не міг погасити отруйний вогонь всередині себе. Усе, що він міг зробити тепер — це виконати своє доручення. Агент продовжував озброїти камерою і, то й справа, ставив японцю питання, які випливли в його голові.
Але раптом він побачив те, що застав його зненацька. Хлопець з шумом підвівся, а потім впав назад повз крісло.
— Ээ? Що це за штука там? — На обличчі американського агента вийшов холодний піт. Про себе він почав молитися до Господа. Працівник японської асоціації допоміг йому піднятися на ноги.
— Отже, ви це побачили.