"Може, мені варто просто сказати Джин Хо, щоб він повернувся в гільдію Юджін, поки ще не пізно? Хмм... Але його вже напевно не пустять назад. Особливо, якщо взяти до уваги, що батько заморозив навіть його банківський рахунок."
Побачивши, як брат задумався, Джін Хо відчув себе збентеженим. Він боязко запитав:
— Братан... Тобі не подобається?
- ...не в цьому справа.
— Тоді я можу підписати договір на це місце?
— Ээ... мило.
Обличчя Джін Хо просияло, як у дитини, яка виграв величезного плюшевого ведмедя на карнавалі.
"Ну, думаю, що буде здорово дати йому ще якийсь час помітати. Потім придумаю, як донести до нього те, що штабом користуватися будемо тільки ми двоє."
Потім Джін Ву швидко пройшов очима за основними умовами договору і задоволений кивнув. Оренда була б неймовірно велика за ціною, враховуючи розміри приміщення. Але для них це було б копійки в порівнянні з тим, яким має бути прибуток гільдії.
— А! Мало не забув!
— Шлеп.
Джин Хо плескнув себе по лобі.
- Кого ти візьмеш третій, брате?
— Третьим?
"Я пообіцяв забити комусь місце, або що?" - не зрозумів Джін Ву.
Він завжди пам’ятав свої обіцянки. Поки він намагався згадати, про що мова, Джин Хо розігрішно продовжував:
— Братан, щоб створити гільдію, повинен мати в ній принаймні трьох мисливців. Президента, віце-президента і першого члена гільдії.
"А, тобто це вимоги до створення гільдії? Схоже на те, що це якось пов'язано з фактом що дуже слабкі ворота Е-ранга вимагають не менше трьох учасників в групі, щоб увійти. А не схоже, що якась гильдія стала б заморочуватися щодо врат E-ранга..."
"Тому нам потрібен ще один головний учасник."
У свідомості Джін Ву почали мелювати десятки облич. Він думав, хто міг би стати доречним третім. Очевидно, що це мав бути мисливець. Але якщо б уся справа була в цьому, то він легко міг знайти мисливців, які хотіли приєднатися. Ні, проблема була в тому, що у нього був ще один критерій, який трохи ускладнює пошук. Він все одно хотів пройти всі ворота самотужки. Тож він потребував мисливця, який не хотів би ходити по підземель. Тобто, такий мисливець, який був би чистим для кількості.
Він швидко згадав про шкільну дівчину, яка залишила спроби стати Мисливцем, і хілера, котра пішла у відставку і повернулася в Пусана.
"Чому я бачу тільки жіночі обличчя..."
— А, ось ще я зовсім забув, — втрутився Джін Хо.
- Ти пам'ятаєш кого-небудь придатного?
— Нет, не о этом, брат. Але був хтось, хто тебе шукав.
— Мене?
— Да, братан.
Джін Ву стало цікаво. Ця особистість навіть не намагалася поговорити з самим Джин Ву. Замість цього, вона спочатку поговорила в Ю Джин Хо. І переконала його поговорити на рахунок себе з Джін Ву. Там явно були наведені довідки.
"Нарешті у нас з Джин Хо не було ніяких публічних взаємодій. У найбільш очевидному випадку ми з'являлися в якості лідера рейди та його учасника разом із десятком інших. І навіть з огляду на це вони вирішили шукати мене через Ю Джин Хо?"
Джін Ву злегка положив очі: « Хто це був?
- Я не знаю. Це був іноземець, який говорив англійською.
— Секундочку, — сказав Джін Хо витягнув гаманець з кишені сорочки і витяг записку. Він розповів, що пробуде в Кореї до сімнадцятого. Він сподівається, що ти зможеш зв'язатися з ним перш ніж він відлетить, брат.
Джін Ву обережно взяв записку у Джин Хо. Там було всього два рядки: номер телефону і адреса готелю з номером кімнати. Він перекинув записку, але з іншого боку нічого не було.
"Сімнадцято буде через три дні. Іноземнець, який розмовляє англійською і живе в готельному номері. Так, він напевно прибув з якоїсь іншої країни. Але хто це може бути?
Мисливець не міг згадати нікого, хто підходив би під цей опис. І потім його обличчя різко поморилося.
— Я мушу йти додому. Прямо зараз.
— Братан? Вже йдеш?
Ю Джин Хо вже втішився можливою перспективою вперше за багато днів повечеряти з Джін Ву. Тепер він виглядав так, ніби на його очах тільки що згорів його будинок.
Однак Джін Ву не поділяв почуттів свого молодшого брата, як це було жорстоко.
— Мені треба йти вже прямо зараз, Джин Хо.
Ю Джин Хо відразу ж сховав своє розчарування і ввічливо вклонився.
- Тоді побачимося пізніше, бра... Тан?
Коли він підняв голову, Джін Ву вже пішов.
На вулиці опустилася темрява. Слабке світло від вуличних ліхтарів дуже тьмяно освітлювало дороги і будинки, не пробиваючись більше ніж на кілька метрів у темряві.
Коли Юн Джі Мін поверталася додому з коледжу, її серце тремтіло.
"Не може бути..."
За нею, відставаючи на кілька кроків, йшов чоловік. Юн Джі Мін намагалася не хвилюватися, переконуючи себе, що це було просто збігом. Просто їм обом потрібно було йти в один бік. І нічого не було в тому, що вона чула, як його кроки стукають по брусці прямо за нею.
"Я читала про це на Reddit."
Вона згадала тред, який вона читала на AskMen просто з цікавості. У таких ситуаціях це могло бути дивно як для чоловіка, так і для жінки. У середньому чоловіки йшли з такою ж швидкістю, як і жінки. Може, навіть трохи швидше. Але коли він догнав її, то налякав би її. А йти з такою ж швидкістю було б підозріло.
Але найгірше починалося тоді, коли вони згорнуться за кут.Там вийдуть на перевулок, де ліхтарі вже або були зламані, або розвалилися. Вони обоє могли б почуватися незручно.
Юн Джі Мін непомітно подивилася назад.
За нею продовжував мовчки йти чоловік в капелюсі. Він нахилив голову і дивився собі під ноги. Це, безсумнівно, було підозріло. Але носити капелюх не було злочином. Здавалося, що йому так само соромно, як і їй.
"Вмісце того, щоб йти далі, я просто..." - і Юн Джі Мін ненадовго зупинилася, нахилилася, ніби зав'язуючи шнурки. Її серце шалено стукало. Чоловік підійшов і пройшов повз, залишивши її стояти там. Вона тихо зітхнула від полегшення, побачивши, як він розчинився далеко провулку.
"Вибачте, що сумнівалася в Вас, містере."
Потім вона швидко озирнулася на порожній вулиці. Після поправила свій комір і з усмішкою пішла далі. Їй було легше йти.
"Мені потрібно було чогось більшого! Завтра вже випускні екзамени! О, боже, я забила на навчання весь семестр і тепер стоолько все потрібно підтягнути по навчанні! Як там сказав професор, що на іспиті було?"
Вона пом’якшила плечі і задумалася над інтегралами та графіками кривих, але зайшла в кут.
Потім вона застигла, її очі широко розкрилися, а коліна підкочувалися.
— Тсс... Один звук, і ви помрете, коли на неї чекає чоловік, який раніше пройшов повз її. В одній руці він мав великий кухонний ніж, який йому загрожувала небезпека. Його очі бігали з боку в сторону.
— Цк, цок, изк... Ти ж, мабуть, чула новини про те, як загинуло кілька людей недалеко звідси?
— Ааа... — Юн Джи Мини мовчки стояла. Її обличчя зблідло, а ноги тремтіли. Чоловік зняв білу маску, яка була не ним надета, і неприємно посміхнувся.
- Йди за мною.
— Цок, цок.
А після них продовжував мерехтіти самотній зламаний ліхтар.