З того, що він побачив... Мабуть, ні. Не маючи досвіду високорівних Рейдів, Джін Ву не дуже розумів радість команди.
У той час він ще не знав, з яким могутнім противником вони мусили боротися. Коли справа стосувалася підземелля А-ранга і В-рґа, то не тільки клас враховувати складність підземного простору. Також вимірювали магічну силу, щоб правильно вибрати склад команди для рейда. Навіть для підземеллів А-ранга вищі орки були на верхівці високорівних магічних звірів. А цього разу це був не просто найвищий орк, а більше двадцяти воїнів-орків? Одержана тільки що перемога була нічим іншим, як чудом.
Той, хто допоміг їй зробити це, навіть не здогадувався про розміри того, що він зробив. Джін Ву просто мовчки привітав команду рейди з перемогою.
"Хм?"
Він побачив, як дівчина-Охотник підійшла до Сон Ґі Хуну з серйозним виразом обличчя. За її очима було видно, що вона хотіла щось сказати. Джін Ву прислухався до їхньої розмови.
— Гі Хун оппа.
— М-м-му?
- Коли ми боролися з вищими орками...
Жінка обережно пояснила, що побачила. Розповіла, як один з вищих орків раптово вимив у повітря. У нього відлетіла голова, а потім ця голова відлетів, атакувавши і убивши ще одного орка. Її вираз обличчя був абсолютно серйозним.
—...
Сон Ґі Хуна просто не мав слів. він вважав, що дівчина вигадує.
— Я правду кажу!
Джін Ву ледве втримався, щоб не розгулюватись. Здається, їй ніхто не повірив.
Радість Мисливців тривала недовго. Вони зібралися навколо лідера групи Сан-Гона.
- Лідер, ми будемо продовжувати?
— Хіба це не небезпечно? Лише подумайте, високі орки з’явилися біля входу.
- Чому б нам зараз не відступити?
Сон Ґі Хун затулив у печери.
« Найвірніше, для нього це нелегко.»
Джін Ву розумів почуття Сон Ґі Хона. Ідти далі в таке складне підземелля без мисливців S-ранга дуже небезпечно. Але якщо повернутися, це буде перший і останній раз, коли Сон Гі Гуну дали командувати рейд-групою. Тільки подумавши про те, що йому доведеться закінчити так скоро те що могло б стати початком його кар'єрного підйому...
"Любобою б захотів продовжити і зачистити місцевість."
Принаймні, якби цей хтось не був розумовим лідером...
Сон Ґі Гун, прийнявши рішення, повідомив про нього всім. Очі Джін Ву звузилися. На щастя, лідер не був дурнем.
- Давайте поки що відступимо.
Рішення лідера рейди в підземеллі були абсолютними. Вони не обговорювались. Було неясне правило, що ви виконуєте накази лідера рейди доти, доки у вас є група. Чи ж у стародавні часи непокірних солдатів не стратили ще до битви? У певному розумінні підземний простір був ще небезпечнішим місцем, ніж стародавнє поле бою. І тому те, хто ваш лідер часто визначало вашу безпеку в підземеллі. І Сон Ґі Хун не розчарував своїх товаришів.
Почувши наказ про відречення, вся команда з полегшенням видихнула.
— Фу-ух...
- Я думав, що Сон збирається йти до останнього.
Сон Ґі Гун усміхнувся і похлеснув того, хто говорив.
- Я не такий ідіот.
— Я знаю. Блін, глянь, у мене руки тремтять.
- Досить дуріти. Гаразд, народ! Давайте вибиратися!
Джін Ву підібрав речі. Як було наказано, команда рейда почала рухатися назад до виходу. Джін Ву розчаровано посміхнувся.
"А я хотів би пройти ще трохи подалі".
Але він був тут лише гостем. Якийсь гість не повинен сперечатися з волею господаря володінь. На жаль, це було дуже важко.
— Черт...
Розчарована тим фактом, що лідер рейди не повірив їй, дівчина Мисливця, одягнувшись, підійшла до Джін Ву.
— Це правда было.
Здувши щоки, як дитя, вона з нетерпінням запитала Джін Ву:
- Ви випадково не бачили, як той орк...
— Не-а.
- Хныыилик...
Її надії були миттєво зметені. Джін Ву ледве не засміявся. Він навіть подумав, що якщо він так і продовжуватиме стримувати сміх, у нього лопне живіт.
Як довго вони йшли?
Раптом авангард зупинився. Сон Ґі Гун підняв праву руку.
— Стояти!
У його голосі чулися паничні нотки. Мисливці вже втомилися від ходьби. Джін Ву йшов позаду всіх. Він обстриг усі свої почуття, щоб помітити будь-якого нападника монстра. Почувши команду, хлопець теж зупинився.
Серед Мисливців з’явилося замішання.
- Що відбувається?
- Що це за чортівня?
- Чому дорога перекрита? По дорозі сюди все було нормально!
Джін Ву пробрався через їхні ряди і витягнув руку. І його очі широко розкрилися.
« Дорогу... перекрита?»
Їм не було видно меж.
Перше, що прийшло йому в голову - "Бистрове підземелля". Та невидима стіна, яка відокремлювала реальність і самопідземелля, ніби вони були в різних вимірах. Але потім Джін Ву похитав головою.
"Ні, це не те ж саме".
Від стіни так і віяло чимось штучно створеним. Було очевидно, що тут задіяна магічна сила, і вона належала магістерському істоту з інтелектом.
"Але чому?"
Чому ж ця стіна не давала їм вийти замість того, щоб увійти?
Раптом Джін Ву різко повернув голову.
«...?»
Наче у відповідь на це, відкуда-то з глибини підземелля прокотилася хвиля магічної сили.
« Боже мій...»
Це бос підземель? Це був зовсім інший рівень у порівнянні з тією магічною силою, яку він відчував поза Врат або навіть в підземеллі до цього моменту. Решта Мисливці теж відчули це і здригнулися.
- Ч-що?
— У мене мурашки пробігли.
Дивлячись на поблудлі обличчя Мисливців, Джин Ву дещо прийшло на розум.
« Якщо це бос, який може прати або приховувати свою енергію...»
Коли ми заходили, цієї стіни на вході не було. І бос виявив себе тільки після створення цієї стіни.
« Невпізнали він... Ти влаштував пастку для Мисливців? "
Коли він про це подумав, у нього по спині пройшов холодок.
І, як підтвердження його думок, з темряви підземелля розступилися кроки. Вони звучали набагато голосніше, ніж перші орки.