Д - р Джин Ву, роздумуючи над тим, що робити, злегка підкидав кулю у своїй руці. Поки він грався з кулькою пожадливості, тенові солдати закінчили знищувати прибічників Волкана. Вони поступово з’являлися перед ним, вибудовуючись у стрій.
Швидко поряд з ним опинився Ікрид.
Він ніс голови демонів. Три в лівій руці, три у правій.
Він підійшов до Джіна Ву склав жертву його в ногах, схиливши коліна униз.
- .......
Джін Ву подивився на Ікрида, який все ще стояв на одному коліні, і почухав свою голову.
- Хіба ти не можеш припинити це робити, а?
Звичайно, він ввічливо схилив свою голову Ікід і нічого не відповів на це.
— Ну ладно, напевно ти просто такий...
Тепер Джин Ву звернув увагу на Айрона.
Айрон потягнув за собою голову Волкана. Джин Ву поняття не мав, коли той встиг її відрізати. Тепер він дав їй ляпаса за собою. Коли він дійшов до Джина Ву, він також встав перед ним на коліно.
"...поторяєшся за Ікридом, так?"
Хоча й не ти завалив велетня. Але для тебе це, похід, не найголовніше.
Джін Ву глибоко зітхнув, втупившись на Айрона.
Коли він створював його тінь, то очікував якихось незвичайних результатів.
"Я ж використовував магічний щит Айрона. Цікаво, чи можу я також використовувати магію інших теней? Чи можемо ми об'єднати їхні здібності і цю кулю пожадливості?"
Нарешті він побачив чарівників, які повільно йшли за простими солдатами. Чарівники були повільніші від звичайних лицарів і генералів.
Джін Ву покликав до себе хлопця, який прибув першим з трьох чарівників.
Він підняв палець і вказав на щось позаду чарівника.
Чарівник, одягнений в чорну мантію, повернувся і повільно підняв обидві руки.
".... Напевно мені треба просто підійти"
Джін Ву встав і підійшов поруч з ним максимально близько. В одній руці він тримав сферу пожадливості. Потім, не знаючи цього чи ні, він передав його чарівнику.
Потім він показав убік будівлі, на яку недавно йому довелося дертися.
Добре, що тенові солдати могли рухатися самостійно. Він не потребував додаткових пояснень.
Джін Ву подав знак рукою.
- Стріляй!
Вогняний шар збільшився приблизно вдвічі. Він завис у повітрі, в будь-який момент готовий вирватися.
"Що?"
Джін Ву не міг стримати свого здивування.
Чарівник не дивувався тому, що відбувається. Він направив кулю на ціль, і той негайно покинув його руку м’яко з кінчиків пальців.
Вжуувух!
Бабаах!
"Охренеть"
У Джин Ву щелепа відпала від такого погляду.
Роздалися вибух. Будівля розвалилася, наче іграшковий будиночок з паперу. Полум’я охопило всю будівлю, було потужним і навіть не спадало на думку гаснути в найближчий час.
Тидих, тидих.
Джін Ву, який дивився здивованими очима на палаючий будинок, швидко забрав з рук пожадливого чаклуна кулю пожадливості.
Потім, він знову перевірив інформацію про предмет.
« Відсутня. Не впевнений, але реально відсутній."
Він перечитував інформацію знову і знов, але не побачив там жодного пункту, який забороняв би йому передавати цю кулю комусь іншому в використання.
Чи це означає, що він може торгувати цим предметом?
Глик.
Джін Ву проковтнув ком, ставши в його горлі.
Потім знову подивився на будівлю.
Пшшу!
Бдищь!
Деякі будівлі, що все ще горіли, почали обвалитися і попадали на землю з гучним шумом.
Джін Ву, що був на його обличчі, знову відпала, коли він це побачив.
"Це реально..."
Мисливці, за магічними артефактами, наскільки сильно вони будуть заінтриговані? І вони засмучені, коли не отримали його?
Якщо на початку, оглянувши цю штуку і не знаючи як її застосувати, Джін Ву був засмучений, то зараз він перебував у радісному очікуванні.
***
Сонячний день.
— Молодий чоловік з квартири 902?
Сусідка підняла голову, роздивлялася співрозмовника і відповіла.
— Хто знає, я не бачила його в останні дні.
дякую.
Хван Ки Чхоль пішов геть, понурив голову.
Минуло вже три дні з того часу, як він спостерігав за квартирою Сон Джин Ву.
Але за весь цей час ніхто не з’явився.
Оволодій сік, який він змінював кожен день, готуючи новий, з кожним разом ставав все краще і ліпше.
Хван Кі Чголь важко зітхнув і дістав телефон.
Трер, трерр.
Невдовзі його співрозмовник підняв слухавку.
- Що таке, Кi Чхоль?
— начальник...
Його співрозмовником був Ан Сан Мін.
— Мисливець Сон Джін Ву вже довгий час не з’являється вдома. Мешканці сусідніх домів говорять, що не бачили його останнім часом і нічого підозрілого.
— Да ладно?
— Так, так і є.
- Ну, ми нічого не можемо з цим вдіяти. Тоді, сьогодні ще поїж, а ось з завтрашнього дня, повертайся-но назад в офіс, до своїх основних обов'язків.
— Да, я зрозумів вас.
Тык.
Ан Сан Мін повісив слухавку і похитав головою.
Куди міг поділися мисливець Сон Джін Ву?
Вони не могли зв'язатися з Джін Ву вже кілька днів. Ан Сан Мін не хотів розмовляти по телефону. Тому Кі Чхоль послав караулити біля його будинку, щоб той особисто передав від нього повідомлення. Але ось тепер Кйохол дзвонить йому і каже, що мисливця не бачили вдома вже кілька днів.
Може у нього сталися якісь проблеми, турбувався за нього Ан Сан Мін.
« Я сподіваюсь, що про когось ще можна хвилюватися... Не знаю."
Коли Ан Сан Мін подумав про це, йому стало якось не по собі.
Тык тык.
Хтось торкнувся його плечей, вимагаючи розвернутися у свою сторону. Це був мисливець Пак Хві Джін. Вона підійшла так тихо, що він не почув. — Його сестра повідомила, що він сказав їй їхати зі своїми друзями на тиждень. Ви знали про це?
- Мисливець Сон Джин Ву?
— Да.
- Якщо це так... то, виходить, його пункт призначення не знаходиться на землі.
- Що?
Пак хві Джін широко розплющила очі.
Ан Сан Мін швидко пояснив.
- Ми перевірили всі канали. Сон Джин Ву не має жодних записів про виїзд за кордон. І немає жодних записів про те, що він знімав в банку хоч якісь суми, не кажучи вже про велику. Він також не оформлював кредитних карток.
- Як ви змогли це все дізнатися?
— Бо в мене така робота - спостерігати за мисливцями.
— Боже мой.
- Крім того, дані геолокації про розташування його мобільного пристрою, запитані з Асоціацій мисливців. Останнє місце, де він знаходився перед тим як зв'язок обірвалася, був центр міста. І за останні п'ять днів сигнал не з"явився ні в якому іншому місці. Хіба це теж не загадка?
— Правда. Вам не здається, що це могло бути викраденням?
Слова Пак Хві Джін розступилися, наче грім серед ясного неба.
Двоє людей стояли і дивилися одне одному в очі, а потім нервово розсміялися.
Навряд чи.
Сон Джин Ву, хто ти такий?
Підземелля вищого рангу, і цей чоловік, який зміг поодинці зачистити Червоні Ворота.
Невдовзі Ан Сан Мін почав почухати свою голову:
- Ну це навряд. Щоб захопити цього мисливця, треба було б пригнати спецпідрозділ з Китаю. Це має бути найкращий мисливець. А потім разом натравити їх на нього.
Пак Хві Джін закивав головою.
Ан Сан Мін, який був засміявся над цим, раптово помарнував.
Дещо прийшло йому в голову.
— Але як ви дізналися, що Джін Ву розповів про подорож з друзями?
— А, це Хан Сон І. Я змогла поговорити з Хан Сон І. Я попросила її дізнатися у молодшої сестри Джін Ву, куди він міг поїтися. Їй було простіше про це запитати, тому що вони ходять в одну і ту ж школу.
— А, аха...
Нічого не зрозуміло.
Але це не важливо, тому що вони все одно знайдуть його рано чи пізно.
Вони обидва думали про одне і те ж.
« Де цей хлопець? »