Джін Ву продовжував спостерігати за позосталими солдатами і зрештою хотів завершити свою початкову мету. Він намагався їх врятувати, використовуючи навички збереження Теней.
Як тільки він подумки запустив процес навики, тіні Ікрида та інших солдатів почали Таяти, як лід на сонці. Їхні образи поступово зникали, перетворюючись на чорні калюжі та стікаючи вниз до підлоги.
Після того, як всі солдати спливли на підлогу, їх тіні зосередилися, з'єднавши рові плями і зібралися біля ніг Джін Ву.
« Це і є поглинання тіней?»
Джін Ву був у шоці. Тінь поглинав буквально.
Тіні повільно підтікали до ніг Джін Ву. Вони, наче маленькі струмочки, впадають у річку і затіняють її. Невдовзі всі вони були поглинуті.
І все це сталося майже за одну мить.
Чесно кажучи, Джин Ву і оком моргнути не встиг, як солдати зникли з його поля зору, звернулися в незрозумілі чорні калюжі та затінили його тінь.
"Я бачив це на власні очі, але я все одно не можу повірити в те, що сталося".
Джін Ву з благоговінням дивився на свою тінь, як на восьме чудо світла. Охреніти. І в цей же момент зробив звук вхідного повідомлення, як ніби система тільки і чекала, коли він закінчить поглинання.
Клік.
[Ви отримали і змогли випробувати всі свої нові професійні навички]
[Квест за визначенням професійного класу завершено]
[Той, хто вже є навесі, ви можете залишити свою весільну зону]
[Врата для виходу з зони створені]
"Нарешті цей жах закінчився..."
Це був дуже довгий і складний процес.
Перед тим як вийти, Джін Ву оглянув підземелля захопленим поглядом.
І там, і тут можна було помітити різні сліди, які доводили, що в цьому підземеллі велася запекла битва.
Усюди валялися останки лицарів. Зруйновані та потріскані стіни.
Поліразовані колони.
Навіть залізний голець, який був створений для перемоги, все одно програв. Став лише купою металобрухту.
Проте Джін Ву розумів, що немає чого скаржитися. Він отримав явно більше, ніж страждав.
Нагородою йому став новий клас і вміння.
Він також отримав багато інших класних речей, і тепер у нього з'явилися сильні союзники.
Посмішка зворушила губи Джин Ву.
Він без жалю відвернувся від підземелля і повернувся до воріт для виходу. У нього в голові не залишилося ні краплі жалю.
Ворота виходу тихо і спокійно стояли, наче чекали, коли Джін Ву підійде до них, щоб привітати його з перемогою та відсвяткувати його повернення.
Тому Джін Ву без сумніву зробив крок вперед і в той же момент перед його очима змінювався вигляд.
Джін Ву вийшов з воріт в околиці пустельного пагорба.
Це було недалеко від того самого місця, де він вперше прийняв рішення і увійшов до кімнати за визначенням класу.
Тепер було вже 5 годин ранку.
Коли Джін Ву був у підземеллі, було приблизно стільки ж за часом. От чорт.
Подивившись на годинник, Джін Ву стрибнув своїм язиком від жалю.
« Якби я знав наперед, що так припізнюся, то відразу ж попередив би про це Джін Ну. Але блін, хто взагалі може таке припустити заздалегідь? "
Проте, була і хороша сторона у всьому цьому. Навіть коли Джин Ву вирушав по роботі в різні рейди від Асоціації, іноді потрапляли довгі, через що він часто спізнювався додому.
Тут дещо поміркувала Джин Ву. Він раптом озирнувся.
Врата, через які він щойно пройшов, вже зникли. Від них не залишилось і сліду.
"Хо...."
На місці врат залишилася порожня майданчик. На мить йому навіть здалося, що все це було сном, і він просто спав.
Схоже на сон? Це точно був не сон? Ні, це по будь-якому був не сон.
І це легко можна перевірити. Джин Ву озирнувся по сторонах.
У нього ж є солдати з тіні з чорними доспехами!
Він перевірить їх, просто викликаючи з тіні. Це повинно бути безпечно, враховуючи, що зараз людей начебто як не було в окрузі.
Як тільки Джін Ву спало в голову викликати їх з тіні, щоб використати їх, вони відразу ж, наче по команді, розкрили себе перед ним. «...»
Спочатку, коли Джін Ву тільки зустрів цих хлопців, він думав, що вони справжні монстри.
Тенові солдати.
Хоч би як там було, вони дійсно монстри. Просто ці монстри зроблені з тіней монстрів, що він недавно знищив. Як все складно...
І для будь - якої людини, яка бачитиме їх, вони будуть справжніми монстрами.
Але якщо ці хлопці такі жахливі, тоді як люди повинні будуть називати людину, яка створила їх і здатна контролювати ними за власним бажанням?
Подумавши про це, Джін Ву засміявся від задоволення.
"Ну, в будь-якому випадку це все не має значення"
Джін Ву повернув повставлених солдат назад у власну тінь.
Він спускався вниз по схилу. І від того, що він був у піднесеному настрої, його кроки були легкими і вільними.
Його переповнила енергія.
***
Джін Ву був настільки втомлений, що був готовий проспати до пізньої ночі.
Ну, по-іншому те ніяк, враховуючи, скільки він відпахав за цей час.
Коли Джін Ву прийшов додому і присів на ліжко, день був у самому розпалі. Зовсім світило сонце. Яскраве світло не заважало йому, і він відразу впав у сон.
Невідомо, скільки часу пройшло, як раптом пролунав звук.
Трерр, тререр.
Джін Ву нахмурився, почувши це.
Це був типовий звук телефону, який не давав йому спати.
Він ледве відірвав руку від ліжка і важко простягнув її в сторону гаджета. Нарешті, зробивши над собою величезне зусилля, десь з третьої спроби йому вдалося схопити телефон і відповісти на дзвінок.
Джін Ву взяв трубку, навіть не відкривши своїх очей.
- Алло.
Його голос через перерваного сну був глухим і зламався відразу ж, як тільки він почав говорити.
- Ну капец... Братку, ти що, реально досі спиш? Ти знаєш, яка година?
Джін Ву явно бачив малюнок, як його сестричка зробила безглузде здивоване обличчя. Він вирішив ігнорувати цей момент і просто запитав:
- Ну, і який?
- Уже дві години дня!
- Що?
Джін Ву не міг повірити своїм вухам і, щоб перевірити, подивився на екран свого телефону.
Реально дві години дня. Офігеть.
- Брате, ти ж пам'ятаєш, що обіцяв сьогодні прийти до школи на батьківський збір?
У Джин На був дуже схвильований голос, коли вона це говорила.
Джін Ву напружився і повільно підвів над ліжком верхню частину свого тіла.
- До якого часу я повинен підійти до школи?
- До п'яти годин!
- Норм, я не запізнююся. Не турбуйся.
- Молодець, старший брате! Як тільки будеш підходити, обов'язково перед цим подзвони мені!
Його сестричка, зробила ег’є (еге́ — це ніби милуватись) і після того як просюзувала в трубку, відразу ж повісила її.
Гудок.
Джін Ву почухав свою розлохмачену голову, зівнув і почав повільно підніматися з ліжка.
По суті, після того як Джін На розбудила його своїм дзвінком, у Джин Ву було ще багато часу, щоб привести себе в божевий вигляд перед збором.
« У будь-якому разі, я збираюся побачитися з вчителем своєї молодшої сестрички, тому треба добре підготуватися".
Все-таки це вчитель, який взяв на себе відповідальність за три найважливіші роки її життя.
"У всякому разі, спати мені більше не варто, чи не так?"
Джін Ву вирішив спочатку переодягнутися.
Він відкрив шафу і почав витягувати з неї різне вбрання, щоб підібрати потрібну для такої важливої подорожі.
Але вся одежа, що він витягав, якщо чесно, попахувала. Щось пахло потім і кров'ю, а щось просто якийсь гнилий та останки монстрів з підземелля.
Це було не дуже добре. Джін Ву потер свою переносницю.
Шух шух.
Щоб піти на батьківський збір, потрібно виглядати суворо і серйозно. Але вся одежа, яку він продовжував носити, була старою, тим ганчірком, яке він залишив ще з закінчення середньої школи. Він навіть не пам’ятав, коли хоч раз оновлював гардероб. По-перше, якось грошей не було.
« Я справді носив ці обноси? І мені зараз доведеться вдягнути щось з ЦЬОГО?»