І в цей момент очі у статуї налилися кров'ю.
Інстинкт мисливця? Дурня. Про небезпеку Джін Ву застеріг природний інстинкт самозбереження. Щось насувається, щось, що не знало ні радості, ані смутку. І навряд чи мав жалість.
Джін Ву повернувся до мисливців, що були позаду нього, і крикнув їм з усіх сил:
— На землю!
І в той момент з очей величезної статуї вистрілили аліє промені.
Джін Ву кинувся до Джа Хі і прикрив її своїм тілом.
З гудим звуком вони пробіглися прямо над ним, опиняючи все, що торкалося.
Здавалося, що це сталося менше ніж за десяту долю секунди, немає навіть швидше однієї сонки секунд.
Він пройшовся через лезити ножа, і вижив після того жахливого миття. Але іншим мисливцям пощастило менше.
— и-аа!
— А-АаA!
Ті мисливці, по яким все-таки потрапили промені, випарувалися, ніби їх і не існувало до цього.
У місцях, де пройшли промені сонця, залишилося тільки руїни та пил.
Це навіть не було смертю, або вбивством, вони просто зникли і неможливо спровокувати на викрики своїх товаришів.
- Що це ще за чортівня?
— А-аа!
- Що тут взагалі відбувається ..!
Всі були сповнені страху, їх застали зненацька. Із шістнадцяти людей залишилося в живих тільки одинадцять. Жоден з них у житті не бачив більш раптової атаки.
“ Мені вдалося вчасно втекти лише завдяки тому крику.
“ Якби не пан Сон... 8.
Покриті холодним потім виживлі мисливці подивилися на Джін Ву з вдячністю, . Цього разу він виявився їхнім рятівником. Вони навіть не хотіли думати про те, що сталося б з ними, і тоді не опинись поряд.
—...
Джін Ву все ще лежав внизу, і не спускав очей зі статуї. Але її очі більше не сяяли червоним, і вона ще не робила інших дій.
“Атака... Вона закінчилася?
Він подивився вниз: все ще перебуваючи в його обіймах, Джу Хі тремтіла від страху. Навіть будучи чудовим мисливцем Б-ранга, замість роботи у великій гільдії вона вирішила Асоціацію заради того, щоб ходити тільки в прості, безпечні рейди. Потроху, її дихання стало гладкішим, не таким похмурим. Не в її стилі було піддаватися емоціям.
Джін Ву теж захотів хоч що-небудь зробити, і спробував встати, але від цього його утримала чия то могутня рука на плечі.
- Поки не вставай, хлопче.
Непомітно, поблизу них опинився пан Сонг. Через що він трохи розгубився, але це не перешкодило йому дотримуватися його вказівок. Потім старий прокричав і всім іншим:
— Нікому не рухатися! Залишайтеся в тому ж становищі і не шуміть!
Сонг оглянувся по периметру, потім повернув свою голову назад до Джін В.
— Лише по тих, хто стояв на місці? Ті, що послухали тебе і кинулися на землю, вижили.
- Схоже на те.
Сонг кивнув йому підбадьорюючі.
— Але звідки ти дізнався, що таке може статися?
— Я й не знав, просто відчув навислу небезпеку...
У старого заблудлі очі.
“У хлопця є інстинкти, тому він подумав: « Це добре для нього. “Вроді казали, що хлопець всього Е-ранга? Був би він хоч трохи сильніший ... 14.
Поки Сонг дивився на нього сумним поглядом, Джін Ву отримав можливість оцінити стан старого. Його зіниці були вражені, і він розширився.
— Д-дюшка, ваша рука...
— Я в порядке. Не звертай уваги.
— І все ж...
У Джин Ву стисалося все всередині. З рукою, що лежала на плечі Джін Ву все було в порядку, чого не можна сказати про ліву руку Сонга, якої він напрочь втратив.
—....
Подивившись побіжно на тиху сторону Джу Хі, він намагався не видаючи гострого болю зачати лівий рукав уцілілої кінцівки.
— Чи не міг би ти зав’язати кінець? Однією рукою це зробити складно.
Джін Ву відповів кивком на його прохання. Невдовзі перестала існувати кровотеча. Замість того щоб кричати чи стогнати, пан Сонг обмежився глибоким зітханням — це подих доводив всю витримку і мудрість, що накопичилися у старого за десять років існування мисливцем.
— Фу-ух.
Після першої медичної допомоги Сонг уважно спостерігав за місцевістю. Статуя більше не атакувала, але від цього їх ситуація краще не ставала.
Так вони і чекали протягом короткого проміжку часу.
- Хнык хник...
- Чому ми так і продовжуємо лежати...
Декілька мисливців вже не могли стримувати сліз.
— Ми не можемо вічно залишатися ось так!
Нерви мисливців були натягнуті до краю. Джін Ву був солідарний з ними в цій німій істериці.
“ Я думаю, що зможу витримати це ще довго.
Проблема була в тому, що він міг би зробити на додаток до цього. Адже якщо здогади пана Сонга виявилися б правдивими, тоді коли він просунеться, по ньому пройде той промінь.
Він запитував себе, як дістатися до дверей і пройти через них, вибивши напади статуй з обох боків. Усі ламали голову над тією ж дилемою. Раніше, ніхто не встиг роздивитися той момент, коли вартова статуя знесла голову першому бідоласі. І так-як зробила вона це з немислимою швидкістю... Перед тим як нападуть кам’яні охоронці, пробиратися через дверну щілину було важко. Іншими словами, їхнє життя повністю залежав від часу.
“Мінутко... від часу?
Він явно щось весь цей час упускав, але ніяк не міг зрозуміти що саме. Здається, що вона була дуже небезпечною і не могла зрозуміти, як зменшити ризик.
“Що-ж... я упускаю?
Напевно, він добре подумав би і знайшов би відповідь. Так думав він.
От тільки не встиг.
— Ради бога, не двигайся!
Сонг здалеку закричав це пану Джу, на що той люто оскалав зуби:
— Заткнись! Пропонуєш і далі нерухомо стояти, ворожячи чи нападе знову та річ? Ти цього хочеш?
Пан Джу був мисливцем спеціалізованої на напад. А такі мисливці мали сильні тіла і фізичну силу, яка перевершує людську. Крім того, після визнання його виняткових здібностей він помітила велику гільдію, з якою мав незабаром укласти контракт.
— Я не можу от так ось померти!
Він піднявся одним стрибком і попрямував в сторону дверей. М’язи на його ногах були перенапружені і рельєфні.
— Вот же баран упертий... - Пробурил Сонг у пів голосу.
Пан Джу почав набирати швидкість і, піднімаючи пил своїми сильними ногами, побіг до виходу.
Топ-топ- потоп!
Джін Ву повернув голову в бік величезної статуї, і тільки подумав, що цього разу все обійдеться, як її зіниці попрямували до пана Джа, випускаючи зловісні промені.
З гулом, промінь проколов його спину.
— А-АаAa AO!
Одна жінка-охотник з'їлася, випустивши крик повного відчаю, поступово навколо неї почав формуватись калюжа золотистої сечі. І чоловіка чоловіків теж поблудили.
— Господи...
У місці, де промінь наздогнав пана Джу, залишилися тільки його самотні щиколотки.
Чоловіка зі слабким шлунком нудило від того жахливого виду.
— Бу-еєе!
Джин Ву поморощився. Як і очікувалося, це створіння може легко їх винищити. Це, здавалося б, не викликало у неї більше праці, ніж наступати на кучку маленьких комах.
“ Але чому ж... вона цього не робить?
У неї є можливість вбити їх, і все-таки вони живі. Усі ці статуї просто спостерігають за ними, а це зовсім відрізнялося від того, як звичайні демони підземелля нападають. Для того щоб вони пішли в рух, потрібна була певна причина. І для статуеток вартових - це було посягання на двері, а для сидячий — рух. Їхні дії підкорялися певній закономірності, або іншими словами у них були свої правила.
“Невже... ця кімната намагається диктувати нам свої правила? ”
І ось Джін Ву склав усі частини докупи і дійшов висновку, що це так чи інакше пов'язано з змістом того, про що він прочитав раніше.
« Храм Картонена.
Там були конкретні правила, і вони повинні були підкорятися їм. Якщо і існував шлях вийти звідти живим, то нав'язливий ключ до нього лежав у передостеренці написання на цих кам’яних плитах.
—... поклонись Богу.
Це було першим правилом.
— А? Ти щось сказав, хлопче? - запитав його спостерігачів старий Сонг.
Замість того, щоб відповісти, Джін Ву притиснув вказівний палець до рота і помчав.
“ Якщо моя думка виявиться правильною... ♫
З цією ідеєю він повільно змусив себе піднятися. Сонг збирався його зупинити, але не став, побачивши непохитно рішучий вираз застигло на обличчі Джін Ву.
“... люди не здаються так легко. Цей хлопець явно не збирається безглуздо помирати.
Коли він тихо кивнув його, Джін Ву піднявся і не спускав свого погляду з Великої Статуї. Як і очікувалося її очі тут-ж націлилися на нього.
Дринын!
Вистрела вона своїм променем. Опустись він трохи повільніше, і замість пару підсмажених волосочок виявилося б його обличчя. Припавши до землі, він ковтнув повітря широко відкритим ротом. Він був на волосинці, бо якби той променів по ньому, його вже ніколи б не відібрали від підлоги. Але хоч йому і казково пощастило, він ніяк не міг вгамувати тремтіння у своїх ногах.
“І все ж......"
Ця гра коштувала свічки.
“Переклад, що статуї були рухомі об’єкти — помилковий.
Поки вони перебували в ліжку, і скільки б вони не рухалися, зіниці Статуї навіть не зміщувалися. Але все стане зовсім інакше, коли хтось встає.
“ Він цілиться по тому, що сміють стояти перед ним з піднятою головою.
Щоб перевірити це, він мало не втратив життя. Але тепер він був повністю впевнений:
Тепер йому відомі значення першого правила!