***
— Прийшов похвалитися тим, що зміг розбити камінь про яйце?
— Ні в якому разі. Просто прийшов показати, що все добре.
Прау виглядала все так само: кожен раз, коли він приходив до неї, вона лежала у себе в ліжку напівобнаженому вигляді і з злегка прикрими очима курила трубку, видихаючи клуби диму.
Вона помочила головою.
- Я теж.
- Це був спосіб змінити долю не однієї людини, а цілого світу... - Без емоцій вимовила Прау, дивлячись на розсіюючий дим, а потім, через деякий час, розсміялася. - Ти ж не прийшов сюди, щоб звинуватити мене в тому, що я тобі тоді не допомогла?
— Хіба я не сказав, що прийшов просто так? Да и... В результаті Ви були праві. Всі люди, які були зі мною... Або померли, або постраждали.
Сон Мін дуже посміхнувся. Він не збирався заперечувати цього. Після битви з Дженіеллою всі вони отримали рани, які не зникнуть до кінця життя, а Король Копій і зовсім загинув.
— Я не збираюся звинувачувати Вас, Прау. Зрештою кожен з нас сам приймає рішення.
— Да? Ну добре, герой. Хочеш ще щось сказати боягузливій чаклунці?
- Я думаю про дещо попросити Вас.
- Знову ти зі своїми проханнями... — Прау пробнила, але відмовляти усміхненому Сун Мін не стала.
Вона не була впевнена, чи дивиться на неї зараз чоловік. У Ормурі жило багато нелюдей, але енергія Сун Міна була дуже різною. Ні, вона відчувала, як в Сун Міні змішувалося багато енергій, утворюючи хаос.
- Що тобі потрібно?
- Ви ж чаклунка.
— Да.
- І Ви зв'язані з багатьма великими племенами.
- Інакше й бути не може.
— Я думаю розповсюдити серед них одну віру.
— Ты... Ти хоч розумієш, що це означає? Вони мають свою релігію, яку сповідують вже кілька століть. І ти думаєш замінити її?
— Не так відразу. Якщо поквапимося, то вийде за кілька десятиліть. Якщо Ви допоможете, то ми впораємося куди швидше.
— Дати раду? — Прау с усмішкою похитала головою. — Якщо збираєшся цим займатися і хочеш зробити це швидко, тобі доведеться піти й прикінчити кілька племен. Часто віра зароджується під страхом смерті.
« Я не хочу заходити так далеко », — з усмішкою відповів Сун Мін.
Прау була права, але причин поспішати немає.
- Розраховую на Вас.
— Эй, стой! Може хоча б скажеш Боже ім’я? — Зненавиділа Прау.
— А, — обернувся Сан Мін.
Він зібрався відповісти на запитання, але зрозумів, що теж не знає найважливішого.
« Як звати господаря Шляху?»
На обличчі Сан - Міна виникли сумніви. У цей момент простір задрижав і Прау в жахі піднялася з місця.
— Чон Ма.
І все. Вибрації простору припинилися, і більше нічого не було чутно. З ніг Прау пішли сили, і вона осела на місці.
- Що це було?
— Бог... — Скуштувавши, відповів Сан Мін.
***
Коли Сун Мін передав слова Годжу, Яна знову розплакалась. Дивлячись на всхлипуючий куміхо, він відчув смуток. Але цього разу все не так сумно. Сан Мін був радий, що змусив Ходжу сказати щось Яне.
— Дякую, — піднялась вона з місця і опустила голову перед Сон Міном на знак вдячності. - Дякую... що передав його слова...
- Ходити до останнього хотів Вам щастя. Тому не сумуйте занадто сильно.
— Сподіваюся, одного дня ми знову зустрінемося... — промовила Яна, а з її очей лизалися сльози.
Так само як Ві Джі Хюн втратила нав’язані їй таланти, Яна також втратила більшість своїх сил від темного духу. Але навіть без цього Яна не стала слабкою. Вона і без допомоги темного духу вже зайняли позицію правителя Ормура.
— Так, мені потрібно постаратися... Щоб я змогла піти по одному шляху з ним...
- А ще... - Він сказав Сан Мін, слухаючи її ув'язнення.
Яна витерла сльози з очей і подивилася на хлопця.
- Щось ще?
— У мене є одне прохання...
Яна нахилила голову і Сун Мін гірко посміхнувся. Чи зможе він скористатися також вірою нелюдей? Це було під запитанням, але просити допомоги поза межами.
***
— Більшість магів атеїсти, — сказала Скарлет.
На найвищому поверсі магічної вежі поблизу Леса фей сиділи Скарлет, Сан Мін і Ллойд. Магі був важким поглядом на Сан Міна, який писав книгу. Для цього він використав магію, так що рука не втомлювалася, але процес це стомливий.
— Магі є людьми, які на власні очі побачать Бога і не повірять у нього та шукатимуть докази його походження. І ти хочеш змусити їх повірити в Бога?
Ллойд поправив окуляри на переноснику. - Це нереально. Бог, про якого нічого не відомо, не зможе заслужити довір’я. Ти точно не поспішаєш події?
— Так, є таке.
Сон Мін не збирався прямо зараз базувати релігію. Спершу йому потрібно здобути віру людей. Він хоче створити не секту, яка швидко з’явиться і так само скоро зникне, а правдиву релігію, що продовжуватиме існувати далі. Отже, спочатку йому необхідно зробити так, щоб з’явилися віруючі і потім вони вже можуть будувати віру.
- Зараз треба скласти легенду.
— Одна легенда вже є. Він же зупинив кінець світу.
- Про це не всі знають. Не хочеться про це роздавати іншим.
— Через паники?
- І через неї теж. І оскільки це вже минуло, люди просто не повірять.
- Переконати можна будь-кого, пробурмотів Скарлет.
Вона не почала говорити, як це можна зробити, але Сан Мін і сам все зрозумів. Він уже отримав пораду від Прау і дізнався, що віра народжується перед жахом.
— Торопатися нікуди.
— Зрозуміло. Отже, Скарлет розсміялася.
Сан Мін усміхнулася, і Скарлет знала про його подальше життя.
Найлегше, особливо враховуючи його силу, жахало людей, щоб віра з’явилася сама собою, але він не хотів цього робити.
« Я не розумію, — зітхнула Скарлет, читаючи зроблені Сан Міном записи. - Ми, люди, не можемо використати чари драконів у своїх цілях.
- Тоді почнемо з того, що замінимо магію драконів. що ти одружилась з магією, бо до тебе потрапить тема без кінця і краю. Сун Мін підніс на неї погляд та посміхнувся. - Але ти думаєш, що варто виходити заміж за магію?
— А? Що?
— Нічого...
У погляді Скарлет з’явився блиск і Сан Мін відвів очі. Поруч з ними стояв виснажений Ллойд. Сон Мін подумав, що це чудовий привід змінити тему і звернувся до Ллойда:
- Що з тобою?
— А?.
- Тобі хтось жити заважає?
— Ха-ха-хо! — розсміялася Скарлет. — Не смеши. Ти знаєш, що йому жити заважає?
- Те, що він був старійшиною.
— Хіба це відіграє важливу роль? Ллойд не сказав, що людина слабка.
- Так ти нічого не знаєш... Багато магів мого віку не можуть стати старійшинами, а годинки-то цокають.
- Що...
Сон Мін не знав, що Ллойд став старійшиною гилдії магів і заснував тут базу. Він знав тільки, що Ллойд вступив у якусь нову організацію.
Скарлет розсміялася і зібралася пояснити все, але Ллойд перервав її.
- Все вже в минулому.
- Ти занадто жадібна. Думаєш, з роками приходить мудрість? Краще б кинув все і поїхав куди-небудь з жінкою.
Ллойд збирався щось відповісти, але в кінцевому підсумку замовк і стиснув губи. Єдиною людиною, яка його тут розуміла, була Чорний Дракон і Тереза.
— Ну або он взяла б з собою в подорож Рубі.
« Я не хочу, щоб вона замочила головою і відійшла на всяк випадок.
***
У неї теж все було добре.
— Яка гарна донька у Вас, — сказав Сун Мін і Ехва посміхнулася.
Вона деякий час очолювала спеціальний загін Ян Іль Чона і була тією, хто бачив його смерть. І ось, через десять років, у неї з'явилася дитина. Сон Мін дізнався, що у неї все ще добре під час попереднього зібрання, коду вони зустрілися в Хедорі, але з того моменту пройшло багато часу, і вона встигла вийти заміж і народити дитину.
- Дякую, що передали мені слова Рьонн Чжу: Ехва опустила голову.
Сун Мін глянув на дитину, яку тримав у себе на руках. Якщо подумати, то він вперше тримав малюка. Сун Мін обережно потріпав її за щічку. Приємна і ніжна шкіра. Чим більше ви тужите за дитиною, тим більшою стає її бажання.
- Не варто, я радий що у Вас все добре.
- Все завдяки Вам.
Після смерті Кривавого Диявола в Хедорі запанував спокій. Хоча місто Диявола населяли люди з негативних фракцій, воно стало набагато простішим завдяки Сон Міну.
— М-м... — обережно вимовила Ехва.
Вона раптово змінилася в обличчі і Сун Мін побачив занепокоєння та напругу. Він прочитав її емоції і посміхнувся. У нього був зв'язок з Ехва. Та й по суті її можна назвати названою дочкою Ян Іл Чона.
— Якщо вам потрібна моя допомога, то будь ласка.
— А... Так, дякую. Кхм, а Ви можете стати хрещеним батьком моєї дитини?
Несподіване прохання. Сун Мін здивовано подивився на Ехву, а потім на дитину у своїх руках. Просьба, звичайно, незажадана, але відмовити він не міг. Сан Мін посміхнувся і кивнув.
Звісно.
Дякую.
- Не варто, це я повинен бути вдячний. Дякую, що запропонували. А як звати дитину?.
Сан Мін обіймав малюка, але до цих пір не знав її імені. Почувши запитання, Ехва усміхнулася.
— Чан Иль Чон.
Сан Мін завмер. Він ніколи не зустрічав чоловіка Ехви, але з огляду на те, що у дитини прізвище "Чан" і в тата така ж сама. Але ось ім'я...
— Хіба це не дівчинка?
— девочка.
— А ім'я...
— Я назвала її на честь Рён Чжу.
Дівчинка з мальчицьким ім'ям... Чому вони не назвали її якось інакше? Ні, Сан Міна більше турбувало.
« Вона випередила мене! »
— Ви все ще самотні?
— Ага.
- А дівчина у Вас є?
- Є...
Почувши відповідь Сун Міна, очі Ехви загорілися. Вона з нетерпінням запитала:
— А дітки не заводити?
— Нет... — Сан Мін без емоцій відповів.
Але він думав про те, що в них одного дня з'явиться дитина і підготував два імені: «Лілі Іль Чон» та « Лежи Ходжу ». І тепер одне з цих імен зайняте.