Господар шляху поклав руку Сан Міну на плече і відштовхнув хлопця. По його обличчю було зрозуміло, що він задоволений. Інакше бути і не могло, адже він нарешті зможе дістати собі землю.
- Що буде далі?
- Про що ти говориш?
— Вы... Ви ж зробили Ерію частиною шляху бойової душі. То ви також будете жити в цьому світі?
— А що? Не хочеш? — Посміхнувся господар шляху.
Сан Мін не відповідав. У результаті Еріа звільнилася від долі кінця, але проблеми на цьому не закінчувалися.
— Не знаю...
— Не переживай. У мене є свій світ, де я живу. Я не збираюся йти сюди, — сказав він з усмішкою. - Еріа тепер моя, але я не збираюся тут жити. Моя мета — перетворити шлях бойової душі на справжній світ, і Еріа стала першим кроком. Не знаю, яку віру я зможу заробити. Але думаю, що це варто вкластися у цю справу.
— Вкластися?.
- Не ускладнюй все. В результаті все вийшло так, як ти того хотів, і Еріа більше не підлягає близькому кінці. Хто знає, може колись кінець все ж таки прийде, але він точно не буде приписувати долею. Але я про це не знаю.
Господар шляху подивився на заповнюючі бібліотеку записи.
— Ми можемо не перейматися світом феїв і духів. Все, що відбувається тут, буде записано в бібліотеці і ті, хто втручається у справи Ерії. Тебе щось не влаштовує?
— Нет.
— Верно. Це не матиме особливого впливу на Ерію. Поки цей світ пов'язаний з шляхом бойової душі, ви в безпеці. До того ж, - додав чоловік, — як я і говорив, я збираюся особисто розібратися з великим магічним світом. Це чудово допоможе розвитку мого світу.
Наповнюючі простір запису зникли. Господар шляху потягнувся.
— Проводь проповідь як слід. Якщо цей світ перший крок до досягнення моєї мети, то ти мій перший апостол. Хоча ти не зможеш отримати від мене ніякої додаткової сили.
— Бо Ви не Бог?
— Верно. Не всі абсолютні істоти є Богоми. Якщо ви плануєте стати Богом, вам потрібно мати землю, апостола і віру.
Вони розуміли один одного. Сан Мін звільнив Ерію від долі кінця. Він хотів, щоб вона перестала бути майданчиком для експериментів і стала справжнім світом. Це стало можливим завдяки господарю шляху.
- Я пішов.
Чоловік розвернувся. Усі, хто йшов по дорозі бойової душі дивилися на господаря.
- Якщо ми ще раз побачимося, то вже на дорозі. Не приходь занадто швидко. Робіть як апостол, створюйте віру і тільки після цього можете приходити. І ти будеш мертвий.
Господар не чекав відповіді і зник, як наступні люди.
— Я дещо запитаю, - сказав Король Копій.
Весь цей час він дивився на господаря шляху, а тепер перевернув погляд на Сун Міна.
- Мусин був сильний?
— Ну так.
Король Копій, почувши відповідь, цокнув язиком і, подивившись на шлях, пробурмотів:
— Треба було спробувати битися з Мусином. Хто ж знав, що я так рано помру.
Сон Мін дуже посміхнувся.
— Передай Чорному Дракону, щоб не відлився від тренувань, — продовжив король Копій. - Він має прийти сюди.
- Він зараз дуже зайнятий.
- Що за нісенітниця?
— У них з Святим збігали інтереси.
« Задай йому жару, — не думав король Копій.
Сун Мін посміхнувся і навіть відчув себе легше через подібну реакцію.
— Які у нього там стосунки? У них різниця у віці-то яка? Зовсім здули! Скажи йому, щоб не валяв дурня. Воїну не потрібна жінка.
- А як щодо жінки-воїна?
Сан Міну було цікаво, як відповісте Король Копій. Той насупився.
— Без різниці. Ти про що взагалі думаєш?
Хлопець був розгублений. Король Копій, насвисаючи якусь мелодію собі під ніс, розгорнувся і пішов по шляху. Він навіть не попрощався. Тепер тут залишилися тільки святий і темний дух, Ян Іль Чон та Ходже.
- Як ти? — Кинув учителя.
Сан Мін посміхнувся і подивився на нього. Він провів пальцями по кутках очей і від сліз не залишилося й сліду.
- Довго Ви думали над цим питанням.
- Раз живий, значить все непогано. Я віддав своє тіло, щоб ти продовжував жити! - Ян Іль Чон розсміявся.
Він згадав вміст заповіту. Сан Мін все ще тримав останній лист від вчителя.
- І далі не хмикай.
— Постараюсь.
Сун Мін подивився на Іль Чона. Той злегка посміхнувся і їх погляди зустрілися.
— А Ви як, вчитель?.
— Все добре. Тут навіть веселіше і нічого не набридає.
У Сан Міна були його спогади, тому він міг поспівчувати і погодитися зі всім, що він говорить. Життя Ян Іль Чона було дуже нудним. За свого життя він не відчував майже жодних почуттів. У всіх попередніх світах він завжди закінчував життя самогубством, і цей раз нічого не відзначався.
— Я трохи тужу, — Ян Іл Чон подивився на дорогу. - А ще я іноді думаю про те, що я був найсильнішим у цьому світі...
— Ні, я був сильнішим. Він просто слухав їх.
Іль Чон навіть не звернув на нього уваги.
— Але не там. Тому мені подобається там.
— А скучаєте за чим?
— За тим часом, коли був людиною.
Такі слова Іль Чона були доказом того, що тепер він не людина.
— Хоча... Навіть коли я був людиною, я не був на нього схожий, і все ж мені бракує тих днів у Лесі фей. Хоча там було не так весело, мені подобалося жити спокійно. На шляху бойової душі про спокій можна і не мріяти. Ми завжди б'ємося і рухаємося далі.
Незважаючи на сумну промову Ян Іл Чона, він не відчував знеохочення. Якби він був слабаком, то не зміг би навіть потрапити туди.
Іль Чон простягнув руку і поплескав Сан Міна по плечу.
- Ти мій єдиний учень. Хоча довкола було багато більш талановитих людей.
- Знову Ви за своє...
- Але як би там не було, ти став моїм учнем і я радий цьому. Я ніколи не вирощував собаку, але думаю, що господарі відчувають щось подібне.
— Не все ж так погано!
Його щойно позначали собакою. Сун Мін нахмурився і відповів вчителю. Він мав спогади, знав про його справжні почуття і точно міг сказати, що Ян Іль Чон не відчував до нього стільки ж почуттів, як господар по відношенню до собаки.
- У мене є Ваші спогади, не бреши.
Ян Іль Чон розсміявся.
- Я радий, що зміг допомогти тобі. Радий, що ти мій учень, а я твій вчитель. Радий, що нам вдалося ось так зустрітися.
Сон Мін вислухав його і опустив голову. Слова Ян Іль Чона змішалися з його спогадами. Вчитель передав Сан Міну свої почуття, і той закрив очі.
— Іди. Іль Чон почав блювати. — Мені треба йти довгий шлях. Коли одного разу він ступить на нього, може повернутися назад або вийти з неї важко, хоча й ненадовго. Це можливо, але тоді вже не буде повернення назад.
— Знаю.
- Приходь тільки тоді, коли у тебе не залишиться жалю. У мене ось вони залишилися. Тому... Іноді мені сумно.
Ці слова натякали на те, що Ян Іль Чон все - таки був людиною. Сан Мін підняв голову, подивився на фігуру чоловіка і сказав:
що Ви були моїм вчителем.
— Передавай привіт Ослі та Ехва, — сказав він з усмішкою.
Після цього Ян Йот Чре пропав. Сун Мін змішався зі своїми почуттями: сумом, жалем і тугою. Почуття вчителя зникли, і на їхньому місці з'явилися його власні.
— Ну... - Той, що залишився Ходжу почухав затилиць і подивився на Сан Міна. — Ми зустрілися надто рано, тому навіть не знаю, що мені сказати.
Сан Мін розсміявся. Я завжди був поруч і залишив його, а з того часу минуло не один тиждень.
— Не плакав по мені?
« Плакал », — відповів Сун Мін.
Ходжу моргнув і голосно розсміявся.
- Ну ти даєш.
— Я навіть дотримав обіцянку.
- Яке?
— Побыл в сортире.
Почувши це, Ходжу розсміявся ще голосніше. Він схопився за живіт, і спитав:
— И как тебе?
- Жахливо.
- Добре, що ти дізнався це. Треба було раніше змусити тебе це зробити. Тепер ти розумієш, наскільки важко мені було?
- Тільки ось ти тоді збрехав.
— Я жартував, але це не змінює того, що ти вчинив як справжня сволота - Ходже, крізь сміх і клацнув язиком. - Думай про це як про добрий досвід. Коли тобі ще випаде шанс повалитися в гівні?
— Ніколи.
— Ха-ха-хо! що ти збережеш обіцянку. Я ж про це жартував. Отже, ти прислухаєшся до мене і турбуєшся мені не про що.
Ходжу простягнув руку, поклав її на голову Сан Міна і, посміхнувшись, потріпав його волосся.
— Ти один, — сказав він, - але поруч з тобою завжди хтось буде. Звичайно, мені шкода, що це не я. Мені було весело з тобою. Там теж весело, але... Як сказав Іль Чон, іноді накочує тугу.
Навіть якщо тобі здається, що не залишилося каяття перед смертю, це не може бути правдою на 100 відсотків. Хоч би як там було, всі помирають з певними каяттями.
— І моє співчуття - це ти, рука Ходжа, що тріснула голову Сан Міна. — Ти занадто дурний і про тебе доводиться постійно турбуватися. Та все ж я вірив у тебе. Вірив, що ти не відчаїшся і не помреш.
Саме завдяки вірі в Сун Міна він зміг піти.
— Ти ж казав, що ніколи не був щасливим, він прибрав руку з голови Сан Міна. - Тепер будь щасливий. Жахливий час закінчився. Не знаю, що буде далі, але вже точно не гірше. У результаті все вийшло так, як ти того хотів. Ти врятував світ від кінця.
На Сан Міна випали різні почуття. Він згадав тих, кого зустрічав раніше і з ким розлучався.
Диявол, який був божевільний і не знав кінця, подорожував з Сун Міном. Він випробував свою долю і помер, не досягнувши до кінця.
Авель присвятив своє життя тому, щоб зупинити кінець, послав Кім Джона в інший простір, з якого йому не вибратися, але зрештою, вибудувавши всю свою життєву силу, помер.
Ком Сон втратив дорогого учня Чон Мьона і намагався зупинити Дженіеллу з почуття помсти.
Крім них були й інші люди, які йшли пліч-о-пліч з Сан Міном.
— Можеш відпочити, — сказав Ходже. — Ты настрадался. Так що тепер ... Ти можеш робити те, що хочеш. Якщо ти не був щасливий до цього, стань щасливим тепер. Якщо хочеш веселитися - радій. Зроби так, щоб у тебе не залишилося жалю.
— Добре...
— Мені шкода тебе, — глянув я на дорогу. — Якщо ти добре житимеш, то й у мене не залишиться жалю.
— Стой...
Сун Мін відчув, як образ Ходжу гасне. Він швидко потягнувся до нього. Задоволена останньою розмовою Ходже насупився.
- Що таке? Я створив таку атмосферу для прощання!
- А Яне нічого сказати не хочеш?
Від цих слів Ходжу виглядав так, ніби його вдарили молотком по затилку. Сан Мін зітхнув. Він згадав, як Яна плакала на горі темного духу.
— А, кхм...
— Зараза...
Ходжу зовсім не думав про Яна. Сон Мін подивився на нього неохоче і той закрив очі.
що мені шкода.
- А ще?
— М-м... Пропускай живе щасливо.
- А ще?
- Нехай забуде такого дурня, як я, і... Побачить доброго нелюдя чи людини і народить дитину...
— Серйозно?
- А що ти від мене хочеш почути? — Помовч Ходжу, посміявшись. — Мені шкода, що я не зміг відповісти на її почуття і хочу їй доброго життя. Все, кінець. Мені більше нічого сказати.
- А не скажеш, що ви ще зустрінетеся?
— Я не на курорт, ресторанів тут немає. На побачення покликати нікуди - пробурмотів Ходжу. - Якщо зможемо побачитися, то побачимось.
— Ладно.
Сон Мін досить кивнув і на його душі стало спокійніше. Тепер він має що сказати Яне під час зустрічі.
— Вот же нуда...
— Ну а хто, якщо не я. Якби минулого разу, перш ніж іти, ти б сказав їй хоча б пару слів, то я б тебе не дістав.
— А у мене був час про це думати? — Зреагував Ходжу. - Загалом, я все сказав. Ось, через тебе ми розлучимося тепер не на такій прекрасній ноті!
« Дякую, — з усмішкою сказав Сун Мін. — Я й тоді це казав, і скажу зараз: Дякую. За все.
— Які в тебе гарні манери, — посміявся Ходжу і зник.
Шлях бойової душі все ще був поєднаний з бібліотекою, але він більше нікого не бачив. Десь там, в кінці шляху, куди Сан Мін вже не міг заглянути, знаходився господар шляху і інші мчали за ним.
— Ух...
Сун Мін знову глянув на дорогу і у нього з'явилося бажання прямо зараз піти по ньому. Якщо він побіжить зараз, то зможе наздогнати Ходжу, Ян Іль Чона і Короля Копій. Він представив, що мета його життя стане бігти вперед заради досягнення мети, і раптово стало якось страшно.
« Ні»
Поки що рано. Сун Мін нешвидше розвернувся.
- Ну що ж...
Темний дух з дещо схвильований виразом обличчя дивився на Сан Міна. Той подивився на нього у відповідь і посміхнувся.
- Що тепер будемо робити?
Той, хто сидів на підлозі святий дух, затремтів як осиновий лист.