Джеміні не підняла опущеної голови.
« Чи вижила я? »
Вона знову обдумала слова Сан Міном. Вона повинна зібрати всіх вампірів і не діяти. Він сказав, що вона не зобов'язана знаходитись тільки на півночі. Просто треба зробити все правильно.
Цього достатньо. Джеміні нарешті могла вибратися з трави, в якій провела всі сімсот років і також вона звільнилася від Дженелі.
Вона підняла погляд. Сан Мін все ще дивився на неї. Її плечі здригнулися, і вона глянула на душу Дженіелли в руках Сан Міна. Зникла напружена атмосфера. Джеміні була готова пожертвувати собою заради Дженелі, але та не сумнівалася. Вона вирішила просто вбити Джеміні разом з собою. І було зовсім не важливо, чому вона на це зважилася. Для Джемні було важливо лише те, що Дженіелла зрештою зрадила її.
Коли вони зустрілися з поглядами, Джемні зрозуміла емоції Дженіелли. Вона не шкодувала, що хотіла забрати з собою життя молодшої сестри. Жаль, але не каялась. І це не мало жодного значення.
« Сестро, ти першою зрадила мене» — подумала Джемні і опустила голову.
Вона більше не збиралася думати про Дженіелла.
Сан Мін обійшов її і ще раз подивився на неї, огорнувшись. Причина, по якій він залишив її живим не така вже й важлива. Джеміні не раз допомагала йому, а також швидко розбиралася в тому, що відбувається. Вона першою присягнулася Сун Міну і схилила голову, так що вбивати її причин не було. До того ж, в голові у нього були живі спогади Володаря Крові, так що це найменше, що він міг зробити для Джемні.
Він підійшов до Прескана. Всю цю довгу ніч він просидів на одному місці, зовсім не шеваючись. Сан Мін зупинився біля Прескана.
— Она мертва?
Сан Мін не відповів на питання, поставлене Пресканим. Він більше не ридав і не схлипував. Сан Мін зрозумів, що той пригнічений і потер підборіддя. На жаль, він не мав спогадів. Він пожер її серце, але не душу. Завдяки тому, що він продав її душу в Еребріс, у нього не було спогадів, так щоб він точно не міг знати, які були відносини між Аєн і Пресканом. Володар Крові співчував Джеміні. Очевидно, Айне відчувала те саме стосовно Прескану.
- Вона не мучилася.
— Заткнись!
Коли ми почули слова Сан Міна, Прескан відразу підняв голову. Його трясло.
— Якби... Якби тільки тебе не було. Якби тебе не було!.
— Все так говорять, — кивнув головою Сон Мін. - Так і сам я так говорив.
- Я проклинаю тебе! Моя дочка... Я хотів стільки з нею зробити... Разом... але ти загубив цю чудову істоту!
Перед тим як Прескан закінчив промову, спис Сун Міна проколов його груди. Маг задрожав. Сан Мін опустив на нього погляд і пробурмотів:
— Айне была монстром.
— Хва...
- Ти не міг контролювати її, ти спускав їй все з рук. А вона стільки всього встигла поглинута.
- Моє дитя... Вона хотіла цього!. - Прокричав Прескан.
Сун Мін витягнув спис і чоловік впав на землю, продовжуючи трястися і щось бурмотати.
— Айне... що його дочки більше не мають. — Я проклинаю тебя... Треба було вбити тебе тоді...
— Так кажуть, — гірко посміхнувся Сун Мін.
Душа Прескана розсипалася на частини. Сун Мін намагався зловити його душу, як він зробив Дженіеллой, але магія драконів не змогла затримати його. Оскільки він був нічого не вартий, його душа була типовою власністю короля магів. Хоч би якою сильною була магія драконів, вона не може зруйнувати контракт Прескана.
« Я нічим не зможу йому допомогти".
Сун Мін хотів зловити його душу і продати в Еребріс, туди ж, де була душа Айне. Якби їм пощастило, вони могли б навіть зустрітися. Але нічого не поробиш. Сун Мін подивився як зникла душа Прескана і розгорнувся.
Охорона, яку він оточував ліс, все ще діяла, і він відчував сліди присутності непроханих гостей. Він спеціально не знімав захисту, щоб не дозволити їм вийти. Сан Мін не хотів наражати нікого на небезпеку.
Що він скаже іншим? Яким був результат? Але це ще не кінець. Вони всього лише здобули верх над Дженіеллою, але не з кінця. А якби Сун Мін був більш схильним до змін, то вони б змогли уникнути ран, з якими їм доведеться жити тепер. Хоч би якою видатною була магія драконів, проте не були ефективні еліксири, хоч би якими сильними вони були. Відновлювальна магія Терези ніколи б не відродила зір чи відрізана рука. І від цього в грудях у Сан Міна щеміло.
Так, якби він тільки був трохи швидше, якщо б став сильнішим до того, як Дженіелла нанесла їм всі ці страшні рани, коли б скоріше проводив Ходжу ...
Сун Мін зупинився перед захистом. На нього нахлинули емоції і він стиснув зуби.
« Все нормально», — сказав він собі.
Чи ж він не пообіцяв Ходже, що впадає у відчай? Він ніколи не відчаїться і буде щасливим, насичиться всім, що не встиг спробувати раніше, а потім вони знову зустрінуться у тому далекому світі. Тому він не повинен впадати у розпач.
Він пройшов всередину, де всі інші вже зібралися разом. Осла з потріпаними крилами, одне з яких виявилося повністю відірваним, сила на місці і тремтіла. Вона не була поранена, але все одно на ній не було обличчя. Сан Мін подивився на неї і стиснув кулаки.
Поруч сиділа вся змазана у крові Пек Сого, міцно затиснувши рану від відрізаної правої руки. Сон Мін подивився на рану, яка обгорілася з поривом вітру і прикусив губу.
Слідом сиділа Скарлет, з вирваним оком. Вона розкрила повіки і побачила, що сталося Сун Міна. Вона підскочила з місця, і хлопець відчув, як його кроки трудяться.
Чорний дракон, який втратив праву руку, обіймав поблудлу Терезу. Вона обхопила свої коліна і плакала без зупинки. Сун Мін зіткнувся поглядом з сумним Чорним драконом і відчув, як в серце закололо.
Ллойд, який втратив праву ногу за допомогою палиці, піднявся з землі. Навколо нього було розкинуто закривавлений Грейс. Він був радий, що Сун Мін повернувся. Це відразу ж відбивалося на його зморшистому обличчі. Губи Сан Міна задрижали.
Між ними лежало тіло Короля Копій. Хоча з нього не текла кров, тіло виглядало жахливо. Він його майже нічого не залишилося, хіба що права рука, плече і шия з головою. І навіть таким чином він міцно стискав спис. Сун Мін посміхнувся і подивився на його обличчя. Король Копій пішов туди ж, де були Годжу і Ян Іль Чон. Він знав це напевно. Хоча він помер тут, його душа знаходиться в іншому світі, так що сумувати не варто. І він, напевно, не сумував.
Сан Мін хотів почути голос Ходже. Хотів, щоб він похвалив його, сказав, як сильно він виріс, але нічого не поробиш. Він уже нудьгував за його вічним знущанням.
Не в змозі більше йти, Сун Мін просто осіл на місці, опустивши голову. Він збирався терпіти, але очі наповнилися сльозами. Хоча Ходжу і сказав йому не сумувати, але він не міг стримати своїх емоцій. У результаті з очей покотилися сльози.
Сун Мін ненавидів себе за те, що знаходив всьому виправдання: Король Копій помер, але пішов у кращий світ; всі отримали страшні рани, та не померли; він порвав з Ходжу, а отримав сили. Це... це все ще погано. Сан Мін думав про це і ненавидів себе за такі думки. Король Копій мертвий, Ходже пішов, все серйозно поранені. Він не мав права радіти, що все це було обмежене.
— Учень, — відповіла Пек Сого до плачучого Сун Міну.
Окрім відрізані руки, у неї були й інші рани, але завдяки еліксиру та допомозі Терези вони вижили. Залишилися тільки емоційні рани і відрізана рука. Шла вона шапка, але впевнено. Слідом за Пек Сого встала и Скарлет. За ними піднялися й інші, підтримуючи Ллойда і Чорного Дракона.
— Молодець, — підійшов Пек Сого і похолола Сун Міна по плечу.
Їй б хотілося обійняти його обома руками, але тепер це неможливо.
— Правда. Ти молодець.
« Чому він плаче? »
Пэк Сого не могла зрозуміти цього, адже вона не Сан Мін. Ніхто з них не знав, як він почувається і що йому довелося пережити роз’їзну працю. Пэк Сого не могла в повній мірі поспівчувати Сан Міну. Замість цього вона прибила його і сказала:
- Чому ти плачеш? — Скарлет також простягнула руку і обняла Санміна з іншого боку. Ти ж справився. Ми перемогли. Цього достатньо. Немає причин плакати.
Скарлет було не зручно дивитися тільки одним оком, і вона нахмурувалася.
— Він пішов задоволений, — пробурмотів Чорний Дракон.
Він спершу подивився на Короля Копій, а потім знову на Сан Міна.
— Дурний старий... Він мав хоча б дати знати, чого він так задоволений. Не сумуй. Він прожив довге життя.
Сан Мін обома руками прикрив своє обличчя.
- Дякую... Дякую, — застогнала Тереза і опустила голову. - Це все завдяки тобі. Сан Мін, якби не ти, то і ми б всі теж...
Вона не могла продовжити розпочате. Не всі вижили. Вони ледь не померли, а Король Копій мертвий. Але вона не могла сказати вголос цього.
— Насправді я думала, що ми помремо, — сказала виснажена Рубі, піднявши голову.
Сон Мін подивився на неї і гірко посміхнувся. Перш ніж Сун Мін втратила голову, Рубі націлилась на Дженеллу, хоча зрештою вона не впоралася.
— Прости. Я... Я нічого не зміг зробити... — Винним вимовив Ллойд.
Він зневажав себе. Чому магія Грейс зникла? Якби він зміг напасти на Дженіеллу...
— Не плач, — проговорила Осла. — Якщо ти плакатимеш, то що мені робити? Якщо ти, той, хто знищив Дженіеллу, плаче... то я виглядаю взагалі жалюгідно. Я правда нічого не змогла зробити...
— Ні, це не так, — тихо сказав Сун Мін. — Я плачу... тому що все вдалося. Ми досягли успіху. Да. Дженіелла впала. Я радий цьому...
— Брехня, — тихо проговорила Пек Сого Сун Міну на вухо, і той здригнувся. - Учень ... Чому ти плачеш?.
Пик Сого заглянула в очі Сан Міна. У голові панував хаос. Сан Мін не міг передати всі свої емоції одним словом.
— Я ненавиджу... — Він трохи замовк і продовжив: — Я справді ненавиджу...
Слабого себе. Занадто придихався себе. Той, хто вважає, що все гаразд.
Ставшого монстром себе.