— Чому все так складно?
Їй сказали не виходити з воза. Сан Мін зняв маску і взяв спис у руки. Коли кілька років тому він вперше прийшов на північ, тоді ще з Рубі вони були в цій долині. Це було ще до зустрічі з Кривавим Дияволом, перш ніж він потрапив у Травіа.
Тут він і зустрів короля перевертнів Джу Вона. Так, це місце якийсь час називали "зелями Божевільний Волк". Чорний Дракон також про це чудово знав, Сан Мін розповів їм про все, перш ніж вони встиг добратися сюди. Це місце належало Чорному Зірки Хижаків, Джу Вону. Сун Мін, хоч і не сподівався цього, хотів запропонувати обійти це місце стороною, але мовчав. Вчитель сказав би, що в цьому немає потреби, і вони б поїхали прямо, як і було задумано.
— Не виходьте .
Сун Мін згадав наказ Іль Чона. Це не було зарозумілістю чи гордістю, а просто цікавістю. Якщо подумати, то він вторгся в Крун і протистояв мурімам з Тау Бона Джином.
Звичайно, вони не лише зацікавились. Як він вже казав, він хотів навчити свого учня страху і поваги, а також показати все на що здатний.
Але після того, як Іль Чон почув від Авеля про кінець, у ньому прокинувся ще більше інтерес. Можна сказати, що це психічний розлад, який голова Самарена придбав за тисячу років у світі свідомості Теніра.
Якби він не цікавився, то просто послав би Сан Міна вперед. Але Ян Іль Чон був таким, що сам пробуджував у собі інтерес до того, чого робив, і цього разу не був винятком. Вчитель просто з цікавості захотів зустрітися з Чорним драконом і дізнатися про Чон Ве Чаоне, а також з тією ж метою він хотів запитати Дженіеллу про майбутнє. "Апокаліпсис" не мав великого значення.
Він не збрехав Авелю. Все одно всі помруть і кінець не запобігти, чому зайвий раз напружуватися? Він не відмовлявся від своїх слів, але водночас цінував Ослу і Сун Міна. Тільки заради нього йому доведеться припинити апокаліпсис.
Але це не єдина його мотивація. Він хотів битися з Та Гу Бон Джином, хотів встати проти Мурама і зустрітися з найсильнішою королевою вампірів. Бажанням керували Іль Чоном і привели його сюди. Він негайно увійшов на територію Джу Вона.
Йому не потрібна була допомога Чорного Дракона або Сан Міни, тому він наказав їм не виходити з карети.
— У лісі... — Пробурмотів Чорний Дракон і торкнувся шрама. — У лісі на мене напав Джу Вон і я бився з ним. Я був виснажений після битви з Королем Копій, та і в принципі був не у кращій формі. Хай це і виправдання, але... Я сильно постраждав від Джу Вона.
Сун Мін швидко з’їдався від цих слів.
Джу Вон хотів битися з драконом, але вони вже багато років тому залишили цей світ в інший. Для нього залишився лише один противник — напівкровка. Але Джу Вон зміг напасти на Чорного Дракона тільки тому, що Сан Мін підставив його. І в результаті той програв і отримав серйозні травми.
— Джу Вон сильний.
Він подивився на Сан Міна. Протягом кількох місяців по дорозі сюди хлопець ухилявся від Чорного Дракона, але той не бачив цього. Як і зараз.
— Але твій вчитель ще сильніший, — відповів чоловік.
— Я знаю.
Хоча Джу Вон був ворогом, Ян Іль Чон не програє. Однак, голова Самаряни цікавився своїм риском. Незважаючи на те, що небезпека йому не загрожує, кидатися з вогню та в полум’я задля інтересу — самозруйнований процес
"Вовнуешся?"
« Небагато» — відповів Сун Мін, і Ходже засміявся.
"Тому що він твій вчитель?"
« Я теж людина. Звичайно я хвилююся про нього".
« Не варто. Джу Вон також століттями розвивав силу, але він не зможе зрівнятися з Іль Чоном.
"І все ж, навіщо боротися, коли це не потрібно?"
«Тоді зупини його».
« А він послухається? »
Я тільки знову сміявся і Сан Мін поїдався.
Карета затряслась. Сан Мін, сам того не помічаючи, схопився за спис. Не тільки він це відчув, Чорний Дракон і Скарлет теж. Вона закрила сувій з осоромленим переляком на обличчі. Чоловік же здивовано подивився у вікно.
« Це відчуття...»
Сун Мін вже кілька разів стикався з ним, але не зі Скарлетом. Подивившись на Чорного Дракона і Сан Міна, дівчина зблідла. Навіть майстер вищості був схильний до страху. Хоч би яким сильним магом вона була, їй теж було страшно.
« Тримай її, — швидко сказав Ходже. - Я не знаю про що ти думаєш, але від Дженіелли не втекти. Несприйнятлива людина може зламатися".
Тіло Скарлет затряслося. Вона не розуміла, чому це відбувається і поклала тремтячі руки на плечі, глибоко зітхнувши. Їй здавалося, що в її голові повзали комахи.
Сан Мін витягнув руку і схопив Скарлет за зап'ястя. Він направив їй Нейгун, і в її очі повернувся блиск.
— Агорх!
Від сильного болю дівчина стиснула віскі. Важко дихаючи, вона подивилася на Сан Міна і відстрочила його руку.
Дякую. Це було раптово, але... Дякую, — сказала Скалет.
Вона щось прошепотіла, встановивши стіну в розумі, і їй стало легше.
Чорний Дракон з захопленням дивився у вікно.
— Це... монстре.
Він відчував вищість Дженіелли і визнав це. Її присутність дійшла до Ян Іль Чона.
За весь час Сун Мін кілька разів зустрічався з Дженіеллою, але тепер її присутність була найсильніша. Він покликав Нейгун і тиск трохи ослаб.
« Не виходь» — сказав Іль Чон, але Санмін відкрив двері карети.
Він дійсно хвилювався за вчителя.
- Що ще?
Ян Іль Чон стояв на возі, а біля нього сиділа Євва. Сан Мін зрозумів чому карета тряслася. Навіть майстер вищості може протистояти такому тиску. Коні, які так довго тягли візку, не витримали і загинули. Ехва вижила лише тому, що Іль Чон поклав руку їй на плече і передавав Нейгун.
Голова Самаріен зняв маску і послав дівчину всередину карети.
— Давно не бачились, — почувся голос. - Це через мене виникло непорозуміння?
Вітер зупинився, і з темряви виявилися червоні очі. У якийсь момент Дженіелла з'явилася прямо перед ними.
Вона прийшла разом з найсильнішим покаранням страху. Повільним кроком вона підійшла ще ближче, і серце Сан Міна забилися як божевільний. Він знав, що вона монстр, але не знав що різниця між ними настільки сильна. Дженіелла була схожа на Ян Іль Чоном, але серед нечистих. Вона не входила у порівняння з іншими членами Хижаків.
— Недоумка»?
Ян Іль Чон бачився з Дженіеллою багато століть тому, перш ніж увійти в ліс Регро. Тоді вони зустрілися випадково і не мали поганих намірів одне до одного.
Але тепер все інакше.
Голова Самаріен досить посміхнувся, побачивши силу, що походить від неї. Погляд Дженіелли вмістився. На секунду вона зупинилася і, побачивши Сан Міна поруч з Іль Чоном, здивувалась.
- Чому ти тут? — запитала вона.
Дженіелла точно бачила сцену з майбутнього, і зустріч із головою Самарієн була її частиною. Так, ця зустріч мала відбутися. Але у видінні не було Сан Міна. Це викликало в Дженіеллу замішання. Вона точно бачила майбутнє далеко вперед. Чому в ньому не було Сан Міна?
- Про що Ви говорите? — запитав хлопець у відповідь.
Дженіелла знову розкрила здатність. Її червоні очі закочувалися. Сила була спрямована до Сун Міну.
Двічі вона оглядала його. При першій зустрічі в Травіа і вдруге до нападу на Кім Джон Хена. Спочатку вона нічого не побачила, але ось вдруге було щось цікаве. А зараз?
"Нічого не бачу".
Неначе густий туман окутав Сун Міна, то Дженіелли тільки посилився. Спочатку він не з’являвся у видінні, а тепер нічого не було.
Чому минулого разу вийшло, а в цей немає?
Яка несподіванка! - Почувся голос Ян Іль Чона.
Він подивився по сторонах. Навколо не було нікого крім Дженіелли, але він відчував присутність вампірів в темряві. Вони були найкращими майстрами маскування, але глава Самарян не провести.
- Ти хочеш битися зі мною?
— Ха-ха-хо! — Дженіелла засміялася на запитання Іль Чона.
Сан Мін закрив вуха двома руками. Оглушливий сміх розлився навколо і проколов його наскрізь. Але вчитель не піддався.
— Нет-нет, що ти! Я... Я не збираюся битися... Ха-ха-хо! — Дженіелла продовжувала сміятися. - Вибач, якщо моя поведінка змусила тебе так подумати, але не хвилюйся. Я привела їх не для того, щоб загрожувати.
Іль Чон швидко перемістив погляд на королеву вампірів. Вона перестала сміятися.
- Я знаю, чому ти прийшов.
— Кажуть, що ти бачиш майбутнє, — пробурмотів чоловік.
Очі Дженіелли забллеслі.
— Ого! Це один з моїх секретів... Хто тобі розповів?
— Я сам узнав.
— Ні, — відповіла вона. - Що ж... Це не так важливо, — кинула вона і повернулася. — Я проведу вас у свій дім. Я думаю, я вже зробила достатньо....
« Мені цікаво, — сказав Іль Чон. - Як ти дізналася, що я прийду сюди?
- Бо я бачила майбутнє.
— Да? - Чоловік посміхнувся. - Тоді ти бачила і це.
Як тільки він договорив, голова Дженіелли впала на землю.