— Почекай.
Перед тим як карета зворушилася, мовчазний Диявол заговорив. Сун Мін, який сидів на обгородженому телевізорі, здивувався.
Прау теж здивувала.
— Не говори, — попередила Прау.
Його тіло після використання Вродженого Майстра було на межі життя і смерті. Прау стримувала його за допомогою магії, але це не могло тривати довго.
Сан Мін перейшов всередину карети. Він подивився на цього чоловіка, який дуже дихав.
— Вы...
— От... Відпусти...
Слова давалися Сумішому Дияволу важко. Волосся, шкіра - все його тіло обгоріло, але він ще був живий.
Сон Мін зрозумів, що́ означає його прохання, і з плечей пробіг холод. Він простягав руки, щоб повалити полум’яну руку Диявола.
— Вы...
Вже не міг говорити смертоносний Диявол.
Сан Мін прикусив губу. Він опустив голову, в якій проносилися сотні думок. Він не знав, чи зможе врятувати Немилого Диявола навіть тоді, коли дійде до гори.
Прау попереджала, що немає гарантії, але це була єдина можливість. Він уже показував, що Сатана — це лихо, яке лікувалося Ледарами. Життєдайна сила вже вигоріла.
- Я прожив... Достатньо...
Тремтячий голос обривався, але Сан Мін цього не помічав, і йому здавалося, що слова звучать цілком собі зв'язно.
— Мені більше немає чого жити. Я помстився... Так, цього достатньо. Я думаю, що прожив гарне життя.
— Но...
— Відпусти.
Його емоції не були помітні на його обличчі, але Сун Мін подумав, що Диявол захлинувся.
- Це моє бажання... Поважайте його.
Сан Мін закрив очі. Він вважав це прохання слабкістю, але все ж таки це було його життя. Сон Міну нічого було заперечити, але він все одно хотів щось відповісти. Він відкрив рот, але врешті-решт не знайшов, що сказати. Після довгого мовчання він сказав:
- Вибачте, що я запізнився...
— Все в порядке. Навіть якби ти прийшов, я б все одно зробив так само... Ех, шкода, що мені нічого залишити, - засміявся Божевільний диявол.
Його голова дуже опустилася, а широко розплющені очі тремтіли. Сон Мін стиснув кулаки настільки сильно, що з його долоні почала текти кров.
— Кривава Стратегія, — сказав Шам’явний Диявол. — Це вся моя Ци. Може вона не зовсім підходить тобі... але не забувай її. Я не зміг досягти вищості, але ти ... Ти обов'язково це зробиш. Тому не забувай Криваву Стратегію.
— Не забуду.
— Добре, — сказав він. — Дихання Божевілля стало слабшим. - Ти знаєш моє ім'я?
— Пэк Вон Пе.
— Мене називали по телефону більше, ніж справжнього імені. Ох... Якщо подумати, воно мені зовсім не підходило. Дявол. Ха-ха... — сухо засміявся він. — Я беспокоюсь за Руби. Якщо ти не проти виконати прохання старого... то можеш простежити, щоб вона була в порядку?
Звісно.
— Твоя відповідь допомогла мені. Не переживай за мене, я... Я прожив життя без жалю.
Це брехня, відверта вранья, і Божевільний Диявол знав це краще за будь - кого іншого. "Життя без жалю"? Такого не буває.
Просто людина така істота, що хоч би яке життя вона жила, наприкінці знайде те, про що шкодує.
Диявол, який був божевільний, прагнув вищості. Здіймися на найвищий рівень, який тільки може досягти майстер. Але стіна реальності виявилася набагато міцнішою, ніж очікував Диявол - божевільний.
Він використовував Вроджений майстерство, але так і не зміг подолати стіни вищості. Навіть усвідомлення йому не прийшло. Диявол, який втратив життя і помер у цій жахливому смерті, не хотів думати про це тепер.
Тому що він не був упевнений, що зможе це зробити навіть якщо виживе і знову буде практикувати Ці. Тому він хотів здатися.
« Я дійшов досюда», — Диявол божеволів.
— Спали мої трупи, до костей, а порох... Полухай порох, щоб він міг розлетітися і летіти кудись.
— Но...
« Ти відрізняєшся від мене, — сказав Диявол.
Голос його звучав зовсім тихо, наскільки, що Сун Мін майже не чув його.
— Вы... — Сюн Мін швидко вимовив, але відповіді не було.
Слабке дихання потьмяніло, і невдовзі воно зовсім зупинилося. Прау, яка сиділа поруч з нею, сумувала за головою.
- Це кінець? — Сам того не усвідомлюючи запитав Сан Мін.
Він положив пульс Скаженого Диявола. Але нічого не було.
Це було новим для того, щоб повернутися з цього світла Сун Міна. Його руки тремтіли. Сун Мін подивився на обличчя Божевільний диявола. На палаючому обличчі не можна було бачити закрите око. Здавалося, його вивернули навиворіт.
Сон Мін стримав блювання і прикупив нижню губу.
Якби Цзоу вижив, то було б легше на серці і він міг би помститися. Але Цзоу помер від рук Шамрявого Диявола.
Він ніде не міг випалити емоцій від смерті Немилого Диявола, і це похитнуло Сун Міна. Його почуття залишилися всередині.
Звичайно, він не вперше бачив смерть. Зрештою, він сам помирав.
Але тепер у нього на руках помер його близький друг, і це сильно зачепило його. Вони подорожували разом цілий рік, і за цей час Божевільний Диявол став його товаришем.
— Ось і треба йти на гору, — пробурмотіла Прау, відчув полегшення.
Непостійність Ма Лін надто сильна. Яне пощастило, і вона отримала що хотіла, але якби Сан Мін зустрівся з ним, невідомо, що б сталося. Краще закінчити все спокійною смертю. Звичайно, Прау не сказала про це Сан Міну.
- І довго ти триматимеш його?
— Зачекайте трохи, прошу...
- Це його не поверне. Ти повинен відпустити його, — холодно вимовив Прау.
Сун Мін люто на неї подивився. Прау побачила його погляд і засміялася.
- Здається, ти хочеш мене вбити, але краще тобі контролювати свої почуття. Ти і так майже що не люди, а вони люблять насильство. Якщо ти піддашся, то будеш одним з них назавжди — попередила Прау.
Сан Мін теж це знав і прикусив губу. Прау была права. І тільки завдяки їй він зміг вислухати останні слова Самиканого Диявола.
— Вибачте, — Шан Мін шанобливо схилив голову.
***Похорони пройшли тихо. Не було ні Яни, ні Рубі, а керувала всім Прау.
Як і запровадив Божевільний Диявол, його тіло спалили. Сун Мін тихо дивився як його товариш горить у створеному Прау полум'я. Невдовзі кістки перетворилися на білий порошок, після чого вітер розвіяв його.
Кінець.
Сан Мін мовчав за всім цим. Він відчував порожнечу, але не спокій. Він оглянувся навколо і зрозумів, що нікого немає.
Нікого. Ні Рубі, ні Божевільний Диявол.
Хлопець сів на землю там же, де і стояв. Він звик бути сам, але не зараз. Сун Мін не міг повірити, що знову залишився сам.
Розум, який раніше не міг пробити навіть Ходже, розм'як, наче тофу.
« Не переймайся так сильно» — пробурмотів Ходже. Йому теж було не по собі.
З тліючого вогника на землі щось піднялося і полетило до хлопця. Сила, яку мав Диявол - Аматор, перейшла до Сун Міна і він схопився за груди.
« Хіба він не помер вже після того, як помстився? Він був задоволений, тому тобі не варто сумувати."
— Це не так легко, як на словах.
« Так. Люди слабкі".
Поховання закінчилися, і Прау підійшла до Сун Міна з питанням:
- Ти залишишся в Ормурі?
— Ні, — відповів Сун Мін. - Мене більше нічого тут не тримає. Я піду.
Він думав, що не варто чекати Яну. Він закінчив всі справи в Ормурі і йому більше не потрібно залишатися тут. Але куди йому йти?
У нього залишилися справи на півдні. Квон Джон, який насадив прокляття на Ві Джі Хюн, ховався в лісі ельфів поблизу Ормура.
— Ну... Ми можемо бачитися сьогодні востаннє, а може й ні — засміялася Прау. - У тебе дуже сильна течія долі. Може і я потрапила в її водоворот. Думаю, колись ми зустрінемося знову, але не знаю, чи буде це хороша або погана зустріч, - сказала Прау і повернулася.
Сун Мін, не попрощавшись, дивився їй слідом і подивився на вугільні вугілля.
Чи треба було попрощатися?
Він згадав про людей, яких врятувала Яна. Він вважав, що прощення непотрібне, бо більше не хотів втягувати людей у проблеми.
Сан Мін стежив за пілом і схиляв голову.
На шляху з Ормуру він напружився і покликав Невіла, тому що не відчував змін після серця дракона. Він хотів бути впевненим, перш ніж відправитися в ліс ельфів.
- Не можу повірити... Ви з'їли серце дракона?
Невіл зв’язав його з потенційним клієнтом, правителем синої вежі. Він був одягнений у відповідне крило і втупився на Сан Міна за допомогою каналу Невіла.
— Такого ніколи не траплялося, тому я не можу нічого сказати. Можливо, якщо я побачу особисто, то щось і зрозумію... - Володар синій вежі оглянув Сан Міна зверху вниз. - Якщо можливо, приходьте до синю вежу. Може я зможу дати більш точну відповідь.
Не тільки правитель синій вежі так сказав. Всі решта також говорили, що не було ще випадків, коли людина з'їдала серце дракона.
- Хочете почути мою думку? — Сказав Невіл як тільки зв'язок обірвалася. — Серце дракона - це джерело великої сили. Дракони жили тисячі років і володіли могутньою магією. Зараз їх немає, але ще кілька століть тому дракони були рівні богам. Звичайно, вони полювали на них, але жодне серце не збереглося так добре, як те, що Ви з'їли. Всі дракони перед смертю самі знищують своє серце, так що його ніяк не дістати, - Невіл сковтнув. — Щоб дістати серце повністю, треба вбити дракона до того, як він зруйнує його сам, а для цього потрібно неймовірної сили.
"Кхм-кхме!" - самовдоволено прокашлював Ходжу, привертаючи увагу.
- Навіть частина серця зберігає в собі магічну силу, але Ви... Ви повністю поглинули серце. Тіло людини не може на таке, а також нечисті. Така міць вб'є будь-кого.
— Але я не вибухнув.
— Да. І це, повторюся, моя особиста думка, але... Я думаю, що сила дракона лежить глибоко всередині Вас і не виходить назовні.
Сан Мін і сам це знав. Сила серця сиділа всередині нього.
- Може ваше тіло стало бар'єром. Можливо, саме він вирішив не вгамовувати стільки сили.
Невіл і сам не знав напевно, але Сан Мін повірив йому. Донині чорне серце допомагало Сон Міну вижити за будь - яких обставин. Можливо, цього разу воно врятувало його від зіткнення дракона і не дав йому розірвати тіло на шматки.
- Вибачте, наговорив тут зайвого...
— Нет, все в порядке. Це мені допомогло, — помотав головою Сан Мін. - А, і ще я хочу придбати деяку інформацію.
- Що Вас цікавить?
— Стародавній ліс, — тихо промовив Сун Мін. - Я хочу знати місце розташування лісів ельфів.