Сон Мін легко подолав стіну, яка не піддавалася блуканню. Ця стіна була перешкодою свідомості Сун Міна, і тому вона легко пропустила його.
Хлопець подивився на свої порожні долоні. Як тільки він почав думати, в його руках з’явився спис. Це місце нагадувало світ свідомості Теніра, але це було не воно.
Там Сан Мін міг легко використовувати Нейгун. Хоч він і називався "миром свідомості", там він міг мати тіло завдяки Теніру.
Але тут все по-іншому. Хоч би скільки він думав про Нейгун чи магічну силу, жодного сенсу не було. Він отримав спис, але на цьому все.
"Невигодно".
Сан Мін, сам того не помічаючи, засміявся. Він не міг використовувати ні Нейгун, ані силу Ходже. Він слухався лише тіла і списа.
Але він зобов'язаний зробити це. Він не збирався вмирати і не хотів віддавати своє тіло.
Нелюдяність завмерла. Ця сутність тихо стояла, а потім різко повернулася обличчям до Сун Міну.
У людини не було очей, носа та рота. Як монстр нагадував людину, але тільки червоного-червоного кольору. Здавалося, що він кричав, тільки Сун Мін цього не чув.
Він наче звір впав на всі чотири кінцівки. Коли Сан Мін побачив це, монстр уже стояв у нього перед носом.
Його руки, які прийняли форму молота, збиралися розморозжити Сон Міну голову. Хлопець швидко нахилився. Він не міг використати Нейгун, тому технологія захисту була йому недосяжна і захист Ци неможливо закликати.
Молот пронісся над головою, і Сун Мін успішно вклонився, негайно вдарив монстра списом.
Нелюдя пішов на пару кроків назад. Сан Мін вкладав всю силу, але удар був легким. Коп'є не прокололо монстра. Проте, хлопець і не збирався закінчити все з першого разу. Він не сподівався, але й не розчарувався.
Коли люди підійшли до Сун Міна, той розкрив Безкінченність Копія Дев’яті Небес.
Переслідування Душі було слабким і повільним, але Сун Мін все ж вдарив монстра в груди.
Але той не стояв на місці, спокійно приймаючи удари, він розкрив руки і прицілився на Сан Міна. Тільки монстру поворухнутися, як Сан Мін відразу ж уклонився.
Якщо вважати тільки фізичні навички, нелюдь точно перевищував Сун Міна, але хлопець міг легко передбачити його дії. Сун Мін, вигравши трохи часу після невстановленої атаки, знову розкрив Безкінченість Коп’я Дев'яті Небес.
Він не міг розкрити техніку Дев'яті Драконів, яка використовує занадто багато Нейгун. Врешті - решт Сун Мін розкрив Душевне бажання Змеї і переслідування Душі.
Направлене списом знизу вгору вдарило нелюдя у підборіддя. Він хотів пробити голову до макушки, але цього разу йому не вистачило сил, монстр всього лише відкинув голову.
Хлопець швидко розкрив Ран.
Він ще раз вдарив нелюдя, але урон знову був занадто слабкий. Сон Мін намагався швидко думати, і з тим же він старався ухилятися і атакувати монстра.
Ходжу сказав про непереборну стіну, і що це перетягування каната. Свідомість Сун Міна повинна перевершити його внутрішнього монстра, і тоді він отримає контроль над тілом.
« Я не можу тобі допомогти, — сказав Ходжу з сумними почуттями.
Це було неможливо з самого початку. Ходжу не може пройти крізь стіну. Навіть якщо б він пройшов і зламав нелюдя, контроль над тілом не перейшов би ні до Сун Міну.
Це була особиста боротьба Сун Міна, і Ходже нічого не міг вдіяти.
— Що?. — Ходжу, спостерігаючи за битвою, раптово округив очі. - Може мені здалося, але... Ні, що?
Ходжу різко піднявся. Він підійшов до непереборної стіни і встав біля неї.
Позаду Сан Міна і монстра хтось сидів, але Ходже не міг побачити його обличчя, як би він ні намагався.
Але Ходжу відчував, як він посміхався.
— Хто ти? — Став питання Ходже.
Здавалося, що питання не дійде до нього, але той підняв голову і подивився на Ходже. Чому Сан Мін і той монстр не відчувають його присутність? Він сидить лише в кількох кроках від них.
Гаразд нелюдь, але чому Сун Мін не відчув його присутність, коли від нього походить така сильна аура?
Ходжу розкрив рот, щоб попередити Сун Міна, і тоді ...
Світ збожеволів. Ходжу стояв біля початку величезного шляху, а на іншому кінці сидів він. Його обличчя не було видно, але Ходжу знав, що він спокійно сидить і посміхається.
Він не рухався і просто сидів.
Що це? Ходитиму вперше в житті... Ні, вперше за довгий час відчув страх.
Руки спітніли. По спині від п'ятої спини пройшла тремтіння.
Він підняв руки з колін. Кожне його діло відбувалося на очах духу.
Ходжу знищив стільки драконів, магів і майстрів Ці, а потім втратив тіло. Незважаючи на все це, він відчував страх.
Хто ж він? Він рухався повільно, але для Ходже це здавалося вічністю.
Ніколи раніше не думав про смерть, але « він» передав Ходже те, як виглядає смерть.
Він приклав палець до губ, точніше до місця де мав знаходитися рот.
— Тс-з...
***— А?
Коли Ходжу прийшов в себе, він вже сидів на землі, схилившись коліна.
Дух спотворився в обличчі. Це... Ілюзія? Він, зтиснувши зуби, вклав сили в ноги.
Ходже знав, що в свої найкращі роки він був єдиним у своєму роді і найсильнішим серед усіх інших істот.
Але він був сильніший за нього. Саме його присутність здавалося незвичайним, не фізичним. Це Бог Ерії? Ні, не може.
— Хто ти? — Покрикнув Ходже, піднявшись.
Вони все ще стояли по різні боки однієї дороги. Ходжу підняв ногу, щоб рухатися до « Небесного» але "він" так і стояв, присвявши палець на місце де повинні бути губи.
Після того як Ходже пройшов кілька кроків, дорога витягнулася.
« Один крок...» — це незрозумілий голос, який лунав у нього в голові.
Він озирнувся.
« Один крок і мені кінець? » — подумав Ходже.
- Ти йдеш сюди? — запитав незнайомець упевнений голосом.
Ходжу мовчки подивився на дорогу. Прямий шлях раптово став бугористим.
Один крок вперед.
"А!" — Ходжу дещо зрозумів.
Він зрозумів, що це за дорога і що означає один крок. Зрозумів, що означав його питання і що буде з ним, якщо він піде.
— Ще ні, — впевнено сказав Ходже.
За кожним бовдром почали щось миготати.
Ходжу розсміявся і поплескав назад. Він знав, що коли піде вперед, то зможе дійти до кінця.
- Я так і знав.
Він засміявся.
—Тс-з, - повторив він і Ходже кивнув.
Він зрозумів, що не може говорити про це Сан - Міну. Не заради себе чи когось іншого, а для самого Сун Міна.
Дорога перед Ходжу зникла, він знову опинився біля стіни і присів. Навпаки, нікого не було. Сан Мін нічого не знав про те, що бачив Ходжу. Він бив людей у повну силу.
У якийсь момент Сун Мін прискорився, а атаки його стали більш агресивними. Він досі не користувався Нейгуном, але ставав сильнішим. За визнанням Сан - Мін також випереджав нелюдя. Атаки монстра більше не представляли для хлопця загрози.
Нарешті спис Сан Міна прокололо тварину. Він вклав всю силу в руки, і увігнав копаль глибше в тіло нелюдя. Часу залишалось не так вже й багато.
Монстр сів на коліна, але він не зникав. Замість цього світ свідомості затремтів. Червоний і чорний кольори перетворилися на білий. Це було доказом того, що Сун Мін переміг нелюдя.
Але він все не зникав. Пронизаний списом монстр лише хитався.
Червоний і чорний колір розчинявся, а нелюдь показав обличчя.
Його обличчя було схоже на Сун Міна, але не повністю. Це було спотворене, нелюдське обличчя.
— Ще побачимось, — сказав монстр і перетворився на дим.
Но... Він все так само не зникав. Сун Мін подивився на спис, який протикав порожнечу.
Тепер частина нелюдя абсолютно точно прокинулася, і не збиралася зникати. Вона чекала, поки свідомість Сун Міна засне, щоб отримати можливість знищити пропущену людяність.
Світ свідомості зникав, і Сун Мін подивився на Ходжу, що сидить біля стіни. Під час битви з нелюдем Ходжу щось йому кричав.
Що він казав? Сан Мін хотів спитати його про це.
Ходжу піднявся, похитав головою і приклав палець до губ.
— Тс-з.
- Що?
— Просто йди, придурок, — Ходжу розсміявся.
***Енвірус зрозумів, що його кінець був невдалим. Він змінив ману на життя, щоб відновити тіло, але це тимчасово. Енвірус подивився на Айну, що лежить на землі.
— Ты – монстр... — Безсильно пробурмотів Энверус.
Він стримував Сан Міна. Енвірус особисто використовував це заклинання, і воно було найсильнішим з усіх видів магії у світі. Звичайна людина б давно померла, але Сан Мін все ще тримався.
« Але опір зменшився».
Він потягнув за ланцюг, віддаючи всю магічну силу щоб знищити Сун Міна, і його тіло нахилилося під неприродним кутом.
— Прости. Правда... — У ладонях Енвіруса засяяв світло.
У цей момент тіло Сун Міна в ланцюгах зашевелилося. Хлопець підняв голову і подивився на Енвіруса.
— Вибачення - це, звичайно, добре...
Руки і ноги прийшли в початкове становище. Нейгун і сила Ходжу злилися воєдино. Сун Мін подивився на спис, який лежить на землі.
« Коли мені».
Коп'є почав рухатися. Він піднявся в повітря, пролетів повз Енвіруса і розрізав ланцюги.
— І ти можеш далі просити вибачення, але як щодо того, щоб спочатку виконати обіцянку?
Поки Сун Мін звільнився від цепей, він встав з однією рукою списа.
- Серце дракона.
Обличчя Енвіруса зблідло.