Вони хотіли б рухатися, не звертаючи уваги на ніч, але з провідником не зникли всі небезпеки лісу. Вночі монстри стають сильнішими. Особливо в лісі, де сила розкинута всюди, нічні прогулянки рівні самогубствам.
Вони отримали пораду, і Сан Мін вирішив повернутися до табору. Але духи не покидали їх, а вертілися навколо.
Настав ранок. Їм не вдалося виспатися, але ніхто не відчував втоми.
« Так, підемо!» — вигукнув Ходже, коли все злегка перекусили.
Коли Сун Мін зібрався, то саме Ходжу був у найприємніший настрій. Він повернувся в місце, де правил 400 років тому, але все одно ліс не забув його.
"Це та-ак круто!"
Він той, кого не забули навіть після смерті. Сан Мін не міг повністю зрозуміти Ходжу, але не хотів руйнувати його радісний настрій.
- Що сталося з переслідувачами? — запитав Божевільний диявол.
"Ха-ха! Я не знаю, але вночі вони насучали, це точно. Можливо, кілька з них уже збожеволіли або померли. Тому що тих, хто легко піддається страху, ліс зводить з розуму», - Божевільний диявол не міг почути відповіді Ходжу, але той на радощах все одно відповів на його питання.
— Може вони здалися і повернулися?
— Можливо. Це члени відомих родин. Вони зв’язані кров'ю, тому не можуть просто наплювати на безпеку своїх родичів. Думаю, вони самі зрозуміють це і впораються з рішенням.
Божевільний Диявол озирнувся. За густими деревами не було ні душі, але все одно йому здавалося, ніби за ними стежать.
- Головне не помилитися.
Сан Мін не хотів думати про це. Він почав рухатися, і відразу ж з'явилися духи. У лісі було темно що вдень, що вночі, і в цій дивній темряві мачили тіні.
Десятки духів звали Сун Міна: « Сюди... Сюди..
— Ха, а тобі везе. Тепер ти навіть з привидами спілкуєшся?
- Ну, воно само якось вийшло.
Сун Мін не розповідав про Ходжу, який колись був Сатаною. Той здивувався, але нічого не запідозрив. Вони пішли слідом за привидами і як тільки почали шлях, всі замовкли. Вони більше не натикалися на той камінь, який зустрічався їм на шляху багато разів. Натомість вони почали бачити новий повторюваний пейзаж.
- Куди ми йдемо?
« Ти рано посхопився. Звичайно ми йдемо за моїми скарбами, а потім вже зможемо вийти."
Він також хотів вибратися з лісу і зустрітися з племенем, про якого говорив Боже Царство Диявол. Звичайно, про їхнє місце вони знали тільки за його пам’ять, але він на подив все чітко запам'ятав.
Божевільний Диявол зустрів їх біля міста Ормур.
Скільки вони вже пройшли?
Ліс був величезним.
Вони вже не блукали, але духи рухалися досить повільно. Вони йшли за ними, тому всім довелося сповільнити крок. Минуло два дні відтоді, як вони почали йти за духами. Це дратувало, але духи прискорюються не можуть як ти ні проси.
Раптом духи зупинились, а за ними і Сан Мін.
— У-у...
— А...у-у ...
Духи задрожали. Так було вперше. Протягом свого шляху вони вбили кілька нелюдців, але жодним чином від них не реагували духи.
Але зараз щось змінилося. Духи тремтіли. Вони почали розчинятися в повітрі. Пішов дрібний дощ, який в момент переріс у зливу, і духи остаточно зникли в тумані.
Дерева також почали тремтіти. Через силу і страх ліс в мить замовк.
— Дивно...
У якийсь момент неподалік від них з'явився чоловік.
Сун Мін подивився на чоловіка, що з'явився.
У нього було червоне волосся, що не підходило його потворному образу. Він зустрівся поглядом з Сан Міном.
« Неможливо... Це оголений демон» - сказав Ходжу, не довіряючи своїм очам.
- Обнажений демон... — Сан Мін тихо вимовив його ім'я.
Король хижаків. Він правив ще тоді, коли Ходже мав тіло. Сан Мін знав тільки це. Звичайно, він лише чув історії, але ніколи не зустрічався з цим демоном особисто.
Він чув, що обнажений демон знаходиться в лісі. Він виглядав жахливо слабким у порівнянні з королевою вампірів Дженіеллой. Він виглядав навіть слабше обертання. Здавалося, що Сун Мін здатний запитто вбити його.
Сан Мін був збентежений. Він представляв демона по-іншому.
За кілька сотень років хто завгодно стане сильнішим. Тому Сан Мін не міг повірити, що тендітний чоловік стояв перед ним на одному рівні з Дженіеллою.
« Він слабший, ніж 400 років тому... Що ж сталося?»
- Ходжу, це ти? — Обнажений демон заговорив.
Він часто моргаючи спостерігав за Сан Міном. Той повільно кивнув головою. Оборотень, Дженіелла, — усі відчували присутність Годжу в Сан - Міне. Вони могли відчувати, що Сун Мін одночасно і людина, і нечистота.
- Я думав, що ти помер 400 років тому... Але чесно кажучи, не здивований. Нелюди так легко не вмирають! — Засміявся Обнажений демон.
Звичайно, він добре це знав. Однак, на відміну від Ходжу, який народився від страху, цей демон був людиною і за власним бажанням став нечистим.
— Чому за 400 років ти тільки зараз прийшов до лісу? Здається, ти не повністю отримав тіло цього чоловіка.
« Я прийшов отримати своє» — голос Ходже звучав у голові обнаженого демона.
Сила згущалася.
— Швидко ти, всього-то 400 років минуло! - Обнажений демон засміявся.
"Ти що тут робиш?"
- Я тут через своє тіло.
Для того, щоб приховати цей факт, Диявол виглядав так, наче демон обнажений говорив сам з собою, дивлячись на Сан Міна. Він знав, що Сун Мін не був звичайною людиною.
« У мене вирвали серце, — зніс накидку обнажену демона.
У лівій частині грудей зіяла діра. Там, де повинно бути серце, можна було побачити гілки, що стояли позаду дерева. Обнажений демон засміявся і схопився за груди.
— Ормур, де я правили, тепер в руках лисиці. Я ледве вижив... але дуже ослаб.
« Чи ти тут? Щоб забрати мою силу?»
— Все так, — відповів демон.
Йому більше не потрібно було розвивати гордість. Він став жахливо слабкий, тому що лисиця вирвала його серце.
- Цей ліс повний сил. Я збирався відновитися тут завдяки страху, який ти залишив тут.
"Яким же жалюгідним ти став"!
« Але я не помер, — сказала вона. — Очі демона засвердли. — На відміну від тебе.
"Ха-ха! Тут мені немає чого казати." - відповів Ходжжу, розсміявшись. — Якщо ти хочеш відновитися - вперед. Це не моя справа."
Обнажений демон кивнув. Він подивився на Сан Міна і пробурмотів:
- Ти стоїш на кордоні між людиною і нелюдем. Але ти і не напівчисть. Дивно... — Сказав демон, який був набраний і зник.
Він зник, але духи не повернулися.
« Вони нам і не потрібні", — сказав Ходжю і знову вкоренився у обладунку Сан- Міна.
У них і справді не було потреби. Неподалік виднівся величезний будинок. Він зазнав сильного спустошення протягом довгого часу, але зберіг свої обриси. Сун Мін і Божевільний Диявол дійшли до будівлі. Головні ворота були зламані, а в саду панував повний хаос.
« Тут було так гарно. У мене було багато рабів і вони добре доглядали садом", розчаровано сказав Ходжю.
Вони увійшли в сад через головні ворота. У якийсь момент Рубі вискочила через пазухи Сан Міна і, на пару з Божевільний диявол, почала здивовано розглядати сад.
"Десь тут."
Сон Мін зупинився, трохи не доходячи до будівлі. Поблизу росли бур’яни. Ходже вийшов з обладунки. Накопичена енергія вибухнула, і духи почали збиратися з усіх боків.
Зашевзнувся незрозумілий повітряний потік і різко зник перед очима Сун Міна. Земля поруч розкололася і з’явилася щілина.
« Підійди ближче» — наказав Ходже.
Сан Мін підійшов до щілини.
Ззовні вона виглядала просто чорною дірою, але Ходже дав Сан Міну можливість дивитися на справжній вигляд. Там були двері.
"Піднеси руку".
Сон Мін послухався Ходжу і підніс до дверей свої долоні. Вона здригнулася від сили Ходжу і зі скрегітом отварилася. Диявол і Рубі, божеволіючи, дивилися на Сун Міна. Їм здавалося, що Сан Мін засунув руку в нікуди.
Це все через магію, накладена на будинок. 400 років тому Ходже наклав чари на будинок, бо не хотів, щоб хтось забрав його скарби. Я накладав магію за допомогою інших чарівників, тому щоб подивитися крізь неї потрібно було дозвіл Ходже.
Двері відчинилися, і Сан Мін заглянув всередину.
Ходжу засміявся.
"Іди вперед."
— Туда?
« Так. Не переживай. Ти з'єднався зі мною".
Сон Мін обережно увійшов у двері.
Рубі здивовано скрикнула. Для неї нога Сун Міна зникла в порожньому стані. Диявол, що знівечив людей, теж був здивований. Але Сун Мін увійшов у двері повністю.
Скарби Ходже.
Вони зберігалися у величезному білому місці, такому ж сліпучо-білим, як світ свідомості Теніра. Але на відміну від світу свідомості, воно не було порожнім. Там лежали величезні ящики. Дивлячись на них Ходже гордо сказав:
« Іді. Відчиняй їх."
Сан Мін підійшов до найближчої скриньки. Коли він відкрив цей камінь, перед його очима з’явився величезний брильянт розміром з кулак.
- Що це?
« Вперше бачиш, що? » — роздратовано сказав Ходжу. — « Це серце дракона».
10 розділів за 80 рублів? Натисни кнопку!