Минув тиждень.
Сун Мін і Божевільний Диявол втекли без відпочинку, щоб відбитися від загонів. В якийсь момент вони опинилися в найбільш густій частіше. У темних лісах було важко відрізнити монстра від звичайного. Високі й густі дерева створювали природний лабіринт. Навіть великий майстер з розвиненими почуттями не може добре орієнтуватися в такій місцевості і триматися одного курсу.
« Дивна течія мани».
Не тільки Сан Мін відчув це.
Рубі збиралася створити карту, проаналізувавши місцевість за допомогою магії, але і вона здалася. Виснажені манами в лісах зазвичай справа, але у цьому місці її було занадто багато. Вона нагадувала не потік, а бурхливий рух, тому Рубі не змогла проаналізувати місцевість.
« Ліси південної частини вкриті травою і силою. З давніх - давен люди жили в страху, оповиті темнотою і звірним виттям. У цьому страху народжувалися не люди, тому чим далі в лісі, тим густішим буде мана і сила. Яким би видатним магом ти не був, неможливо знайти шлях у лісі» - сказав Ходже. — Не знаю, чи допоможе нам присутність досвідченого провідника...»
Але й його не було.
Вони намагалися найняти його за допомогою Евреріса, але всі знали про те, що потрібно зробити, крали ніс і відмовлялись.
— Лес Замішка? Ви хочете померти? Я гарантую вам, ніхто не захоче стати провідником у цьому місці. Хоч би які гроші ви запропонували, життя людей важливіше! — розсміявся один з членів гільдії посередників, дав їм пораду, яка була швидше попередженням.
Він сказав їм не входити в ліс, якщо вони хочуть жити.
- Чому ти мені нічого не сказав? - Вирік Сун Мін Ходжу.
« ДЛЯ мене це був просто ліс, в якому я жив» — з обуренням відповів він.
Відтоді як Ходже ще мав своє тіло, минуло 400 років. Якщо природа сильно змінюється за десять років, то наскільки вона змінилася протягом чотирьох століть? У 40 разів?
Мабуть, у часи Ходжу ця чатка ще не називалась "Лесом Замішання" але зараз все змінилося.
Це місце стало буквальним лісом смерті.
Зайшовши туди, ти вже ніколи не покинеш густу чащу.
Сила нелюдів у цьому місці притуплювала почуття і змушувала людей блукати до смерті. Забути про шанси вижити дуже знижуються.
— А може напролом? — Роздратований, запитав Божевільний Диявол.
У його руках з’явилася червона енергія. Він направив її на дерева. Сан Мін не зупинив його. Вони намагалися не привертати увагу через переслідувачів, але вже було все одно.
Вони вже майже пів дня ходили коломи.
Сан Мін подивився вперед. На величезному камені з’явилася ще одна відмітка. Він бачив цей камінь до цього. Потім ще кілька разів і тепер знову дивився на нього, поставивши наступну відмітку.
— Ха!
Божевільний Диявол вилікував енергію. Вона розколола дерево, але воно не зламалося повністю. Диявол, який був божевільний, опинився у замішанні. Як його техніка, що різала залізо як тофу, не змогла розколоти просте дерево?
« Він розізлився» — пробурмотів Ходже.
Сун Мін також підняв спис і розкрив найсильнішу зі своїх технік. Він зосередився, його спис зробило кілька кіл.
— Фух.
На видох він зібрав енергію і зробив удар. Техніці потрібен був час, але вона того коштувала.
Проте дерево залишилося незмінним. Сон Мін просто розкрив рот в подиві.
« Дивно. Я ніколи не бачив такого раніше. На півдні є багато чудес, але я й не думав, що щось може залишитися без будь-якої шкоди від ваших атак." - сказав Ходже. — У будь-якому випадку, подивися вгору.
Сан Мін підняв голову до неба.
Стік густих високих гілок і листків пробивався відблиском світла.
"Може ти стрибатимеш наверх?"
— Ну, спробувати варто.
Якщо на землі нічого не видно, варто подивитися зверху. Тоді може з’явитися дорога.
Сан Мін піднявся. Звичайна людина так би не зміг. Він відштовхнувся від найближчої гілки і ще раз стрибнув.
- Що?
Сан Мін вдарився головою об порожнечу в повітрі. Він зробив переворот і опинився на землі. Необроблені очима він подивився на небо, а потім ще раз розкрив техніку.
Утримуючи баланс в повітрі, він поквапився щось. Це був невидимий бар'єр. Він намагався відштовхнути його, але нічого не виходило.
« Ха. І це справді чудово!» - розсміявся Ходже. — Це не територія людей. Навіть майстер абсолютності не зможе здолати це."
- І що робити?
« Я сам не знаю. Навіть мене це дратує". Ходже посміхнувся.
***— Вот чёрт. Хто міг подумати, що я в своєму розумі поплескаюсь у ліс Замішання ... - Проворчав Аладур.
Че Галь Те Рен все більше хотів його вбити, але не міг цього зробити. У цьому лісі Аладур був єдиним провідником.
— Жахливо, — помостилася Тан А Хі, яка присідала відпочити.
Хоча вони і видатні майстри, але така спека й огида з часом роздратують кожного. До того ж, вони постійно йшли, але пейзаж не змінювався. Від такого хто завгодно зійде з розуму.
— Зберігайте розсудок.
- Ра-що?
- Почуття. Почуття свої, матір вашу, в порядку тримайте! - Прокричав Аладур. — Ви нічого не знаєте про цей ліс. Гаразд, інші не належать до сім'ї Че Галь, але як ти можеш не знати? Цей ліс всього в тиждень шляху від Дейвна. До тебе що, чутки не доходили? — Овернувся Аладур і подивився на Че Ґаль Те Рена очима повні презирства.
Якби Че Ґаль Тен не змусив його, Аладур ніколи б не увійшов у цей ліс.
- Я знаю про ліс Замішання. Тут не можуть жити люди і тут багато нечисті. Якщо ти ввійдеш сюди, то не зможеш вийти, — відповів Че Ґаль Те Рене. Чого ти так боїшся? Тут 15 членів родини Нам Ґун, 10 з сім'ї Тан і 20 воїнів Че Галь. Всього 45 майстрів. Яким би сильним не був монстр...
— Агх, мурими! — Прокричав Аладур, посміщився і вдарив себе в груди, ніби задихаючись. — Ви занадто впевнені в собі! Яка б не була ця людина - вона все ще є людиною. У людини може вибухнути серце, тріскнути череп, розірватися груди і ще багато чого.
- Про що ти?
Ти нічого не знаєш про ліс Замішання. Хоча, звичайно, ти і не дізнаєшся. Тому що лише маги цікавляться цим. Грыбанный...
— Заспокойся, — подав нам Гун Хі Вон.
Його аура наче ніж проколола Аладура. У його погляді відчувався гострий холод. Аладур тільки і зміг, що нервово сковтнути слину.
- А тепер спокійно все поясни.
Чотириста років тому тут жила монстр... - Сказав Аладур і несвідомо потремтів рукою своє горло. - Неймовірний монстр. На його поімку послали групу найсильніших фахівців.
Чотириста років - це досить давно. Ще до того, як сім’я Че Ґаль оселилася в Дейвні, пробурмотів Ча Галь Тен.
Аладур тільки посміхнувся.
— Знаменита сім’я все одно складається з людей. Люди не можуть прожити 400 років. У будь-якому випадку... 400 років тому тут правило монстра. Але воно померло.
— И?
— Нелюди відрізняються від будь-яких інших монстрів. Вони народжені в абстрактності. Тому... — Аладур глянув у чащу. - Уявіть, що щось частіше відбувається. Звичайно, можна подумати, що там маленька тварина, так? Але що якщо ви подивитесь в чаті і не побачите там нічого?
- Можна подумати, що подув вітер. Або що тварина втекла.
- Це звичайний хід думок. Але якась частина людей тут же відчуватиме страх. Вони почнуть думати про те, що могло б поквапитися в частіше.
— И?
— Страх виникає наче спалах, іскри з якої розпалюється вогонь. Ви ніколи не відчували, що за вами хтось стежить з темряви? Навіть великі майстри відчувають страх. І взагалі, пригадайте своє дитинство. Хіба вам не було страшно засинати на самоті? Ви не думали про те, що під ліжком може бути монстр? Чи не боялися ходити до туалету наодинці після того, як почули страшну історію? Не боялися блискавиці в дощовий день?
— Боялись. Ми ж всі люди.
« А нечистота народжується в цьому страху, — сказав Аладур. — Тому важко їм протистояти. Вони народилися в страху людини. Можна сказати, що вони мисливці на людей. Звичайно, не всі вони мають надзвичайну силу, але вже з народження вони вищі від людей. Вони не думають як люди. Ходжу був найсильнішим з них.
що було 400 років тому. Ти ж сказав, що Ходже вже помер.
— Я ж сказав, що нелюди народжуються в страху, — углюмо пробурмотав Аладур. - І вони теж можуть померти, але сильний монстр залишить за собою слід. Ходжу керував цим лісом і, можливо, він з'явиться тут знову.
— Нелюди відроджуються?
— Не зовсім. У страху, який залишив після себе Ходжу можуть народитися інші нелюди, але... Існує ще одна причина, чому треба боятися його.
Аладур присів.
Він чув про це від вчителя. Магі зазвичай не ділилися цією інформацією з сторонніми людьми. Його вчитель був одним з небагатьох, хто це знав.
Аладур навіть не знав, чи живий ще його вчитель, але він добре пам’ятав, як одного дня зібрав своїх учнів і сказав їм ніколи не ходити до лісу Замішання.
Тому що там живе безсмертний монстр.
- Безсмертний монстр? — Че Галь Те Рен розсміявся. - А я думав про що ти. Безсмертний монстр? Ха-ха!
Че Ґаль Те Рен не міг припинити сміятися.
- У світі немає нічого подібного. Все рано чи пізно вмирає. То ти цього боявся?
- Це все правда.
- Ти його бачив?
Аладур не міг відповісти на запитання Че Ґаль Те Рена. Він теж вперше був у Лезі.
- Справа не тільки в ньому. Хіба я не говорив? Після смерті Ходже цей ліс став символом страху. Скільки ще нелюдей могло народитися. І вони могли вносити його силу.
- Якщо вони з'являться, ми їх вб'ємо.
— Да бл*ть! — Аладур не міг стриматися.
На цьому відпочинок закінчився. Че Галь Те Рен віддав Аладу наказ:
- Знайди Примарного Копеносця і Божевільний диявола.
ЧО Галь Те Рен прищурився від сонячного світла.
- Тільки вбивши їх, ми зможемо вийти з лісу.