Сун Мін не насолоджувався вбивствами.
І в попередньому житті, і зараз.
Він ніколи не відчував задоволення від вбивств. Для нього було очевидно, що якщо немає грунту для вбивства або можна його уникнути, він не буде позбавляти когось життя.
Але якщо ситуація змушує ...
Він відчував спрагу крові.
Всі в селі збиралися вбити Сун Міна.
Він мигцем подивився на тіло Крумару. Не було і шансу врятувати його, так що Сан Мін залишив все як є.
Або треба було врятувати його?
Ця думка на секунду пролетіла у нього в голові.
Але вже надто пізно.
Він застосував захист тіла і вийшов вперед. Коли він переступив через поріг трансцендентності, то міг вільно користуватися цією технікою.
Хоча Сун Мін міг бути захистом навіть тоді, коли він був майстром низького рівня, його не можна порівняти з ефективністю.
- Ви чуєте? — Як можна голосніше запитав Сан Мін.
Його крик пронісся луною.
Їхня мета не змінилася, але Сан Мін вирішив, що вони не зовсім дикуни, оскільки атакують вони зовсім не хаотично.
- Я не хочу битися з вами. У мене мало часу, я просто хочу поговорити! — крикнув Сан Мін.
Град із стріл зупинився. Один з чоловіків вийшов вперед.
— Майстер.
Сан Мін так вирішив виходячи з його енергії.
Він був майстром, який повністю завершив повернення до первісної форми.
Чоловік середніх років подивився Сан Міну в обличчя і запитав:
— Ви хто?
— Мене звуть Сан Мін.
Він не вклонився.
Але дуже ввічливо відповів.
Він подивився в очі Сан - Міну і проаналізував його стан.
- Ти дуже загадковий. Твої енергія і тіло вже в сфері трансцендентності, але душа пішла ще далі, — тихо пробурмотів чоловік.
Сан Мін не відповів йому, але поставив зустрічне запитання:
— А ви хто?
— Каджия, — відповів він.
Сан Міну було знайоме це ім'я.
Не в попередньому житті, а тому що він зовсім недавно чув його від Крумару.
- Як я вже казав, я не хочу битися з вами.
— Ми тільки вдячні. Ти можеш вбити багатьох людей. Нас і так небагато, і ми не хочемо, щоб наше населення скорочувалося.
- Навіщо ви вбили Крумару?
— Це було необхідним покаранням, — відповів Каджія, не змінюючи обличчя. — Старійшина Нобухіро, мабуть, помер. Нічого не поробиш. Він повинен був знати своє місце, якщо він по дурості вплутався з бійку з сильним майстром. Не дивно, що він помер. Але той, хто бачив смерть старійшини, не вбив себе і не відштовхнув ворога в село, — сказав Каджія, дивлячись на тіло Крумару.
Здавалося, що це правило було головним у селі.
Каджия простяг руку.
Сун Мін стояв як бовван, але через деякий час потиснув її.
— Входите.
Сун Мін увійшов у село з її жителем Каджією, і ніхто не став біля нього на шляху.
Сон Мін хотів багато запитати, але спочатку вони пішли до дому Каджії. Більшість будинків у селі були бідними і жалюгідними.
- Майстер вашого рівня міг би досягти поваги далеко за межами цього лісу.
Ти молодший за мене. Але сильніше. Я не хочу розчаровуватись у такому великому світі. Тому Каджія засміявся, бо жив у цьому маленькому лісі.
Він привів Сан Міна до традиційного японського дому.
Сун Мін трохи подумав про світ, про який говорив Каджія. Але він не сказав йому, що́ думає.
— Ви знаєте Енвіруса?
Вони розташувалися в кімнаті.
Каджія задумався над питанням.
— Знаю.
- Де він?
— Він залишив ліс десь два місяці тому, — відповів Каджія. На його слова Сун Мін поморщився.
Він купив інформацію через Еребріс і знайшов сліди Енвіруса, але він не сподівався так легко його знайти.
- Ви знаєте куди він пішов?
— Нет.
Це велика проблема.
Він ледве прийшов сюди, а Енвірус пішов, не залишивши і сліду. Важко буде його відстежити
Його останнє місце — цей ліс.
- Що робив Енвірус у лісі?
— А навіщо ти шукаєш його?
Питання на питання. Сан Мін приголомшував очі і подивився на Каджію.
Той тільки глухий розсміявся.
- Не дивись на мене так.
— У мене є свої причини.
- Мене вони і цікавлять.
— Ви не відповідаєте мені і хочете отримати інформацію?
Сан Мін стиснув кулак. Каджія весь цей час дивилася на нього, а потім відкрив рот.
— Я не знаю ти гість, про якого говорили Енвірус.
- Що?
- Раніше він сказав мені, що колись хтось прийде до цього лісу і ставитиме запитання. Якщо це станеться...
Каджия встав.
— Я хочу закінчити швидше.
« Добре », — сказав Сун Мін.
Каджія привів Сун Міна на околиці села. Вони пройшли повз паркан і Каджія сказав Сун Міну:
- Тобі не цікаво страждання племені?
— Я думаю, що ви не відповісте, якщо я запитаю.
- Я не можу сказати конкретно. Наші страждання... Ми не знаємо, в чому воно полягає.
Сан Мін не міг зрозуміти цих слів. Він запитав у Каджії:
- Тоді... Навіщо ви живете в цьому лісі?
- У нас немає вибору. Ми застрягли в цьому лісі. Той, хто народився тут ні за що не зможе вибратися назовні.
- Це прокляття?
- Щось у цьому роді. Наше плем'я кілька поколінь живе в лісі. Через кровозмішіння наші тіла стали слабкими. І Ці теж ослабла і більше не передається. Ще трохи і наше плем'я вимре.
Однак голос Каджії був навпаки спокійний. Якось він чекав кінця.
— Навіть я не знаю про страждання племені. Може його і не існувало. Може це насильно нав'язане, щоб зберегти ідеологію. Але одне можна зрозуміти: наше плем’я не може вийти з лісу. В кінці лісу нас чекає охоронець.
— Хранитель?
— Чи можна його так називати?.. — Каджия задав питання сам собі. — Дух птаха зводить з розуму слабих. Якщо ти не подолаєш трансцендентність, то не виживеш тут. Ми годуємо молодшими ліками, щоб вони втратили слух. Чим глибше ти заходиш до лісу, тим більше стає Дух птахів. Не знаю, чи зможеш ти вижити.
- Я думаю, що зможу.
— Ха. Навіть рецендентність не є легкою справою. Це місце псує твій розум. Я обіцяв Енвіруру направити тебе. Але не знаю чи зможеш ти...
Каджия зупинився.
Цікаве видовище.
Старі дерева з’єдналися у величезну стіну, що розділяє ліси на дві частини.
Сан Мін подивився на Каджію і тихо запитав:
- Що це?
- Стіна. Не бачиш?
— Вижу.
- Ти не можеш перейти стіну без згоди аборигена. Хочеш спробувати? — запитав Каджія Сан Міна.
Він влаштував лукавий вираз обличчя, який не підходив йому до віку.
- Якщо ти зможеш подолати цю стіну силою...
- Що я отримаю?
— М-м- м... Я нічого не зможу тобі дати. Прийми це як тест.
Сун Мін посміхнувся від такої відвертості.
Він пройшов повз Каджії зі списом в руках. Сун Мін підняв його і пролунав звук удару. Він встромив списа з величезною силою.
Але стіна з дерев не постраждала. Вплив дії не приніс жодних результатів.
У Сан Міна округли очі і він подивився на стіну.
— Видишь? Її не візьмеш силою. І Енвірус не зміг.
— А як він пройшов?
- Я його пропустив. Тому що він так сказав.
Сан Мін не розумів цих слів. Каджія пройшов повз нього. Він підніс руку до стіни і зашевелив губами.
Він говорив невідомою мовою.
І стіна з дерев зникла.
- Я не можу піти далі.
Каджия відійшов назад. Сун Мін подивився після Каджії, який повертався до села.
Він повернувся. На місці вимерлу стіну з’явилася доріжка. Сун Мін подивився на неї і переступили.
А!
А-а!
А-а!
У вухах почувся звук.
Дух птаха. Звук, який зводив із розуму і оглушував подорожніх, посилювався.
І чим більше рухався, тим голосніше ставав.
Він не тільки змушував людей втрачати свідомість. Він збожеволів.
Сон Мін був дуже проникливим.
— Фух...
Сун Мін видихнув. Він не страждав, але опір напружував його.
Навіть йому, майстеру трансцендентності, було важко чинити опір.
Це дуже сильна психологічна атака.
Сон Мін швидко зрозумів, про що говорив Каджія.
Людям було важко чинити опір, навіть якщо його тіло, душа та енергія перейшли сходи трансцендентності.
Але Сан Мін відрізнявся. Він провів 2100 років у світі свідомості і вже кілька разів божеволів.
Він отримав імунітет. Але його розум хоч і страждав, але зміцнився у сотні разів.
Він не впав.
Він йшов вперед.
Він був напружений, але не зупинявся. Нерівний шлях закінчився.
Сон Мін подивився по сторонах, але на диво не побачив нічого. Тільки білий туман заволок все.
« Я заплутався, — почувся нечутливий голос.
Сан Мін зупинився.
- Причинно-слідочний зв'язок абсолютно. Не так багато тих, хто порушив її. Нещодавно до мене приходив такий же, я заплутався і пропустив його.
Туман розсіявся. Сун Мін продовжив рух.
- Відповідай. Ти, порушений. Ти повернувся? — Питав голос.
Сан Мін продовжував йти. Туман почав згущатися ще сильніше.
Сотні світлячків ніби освітлював дорогу.
Сан Мін зупинився. Величезний шлях з полум'я моргал.
— Що таке? — запитав Сан Мін.
На його слова шлях засвітився ще сильніше.
— Я питаю, ти повернувся?
- Що це означає?
- Ти знаєш смерть? — Питали вогні.
Коли Сун Мін збирався відповісти, через простір пройшов електричний шок. Він подивився на вогні і заусміхнувся.
- Що за несвяті слова. Якби я не був настільки руйнівним, то мені було б добре і говорити про це.
- Тоді ти не зможеш вийти з цього лісу.
Електрошок з'єдналися в одну велику речовину.
І за ним з'явилася маленька дівчинка.
Сан Мін, плескаючи очима, подивився на неї.
- А ти хто?
— Фамильяр Энверуса.
Це неправда. Вона всього лише змінила свідомість за допомогою магії.
Сан Мін вилікував невдоволення в бік фамільєра:
— Как нетактонно. Ми не зможемо поговорити з оком на очі?
- Так, бо ти зла істота.
— Ха, як смієш ти, лялька, судити мене? Навіть твій господар не може мене засудити.
Вогни розсміялися. Їхній голос посилився, а полум’я в тумані ще більше зросло.
— Чи не могли б ви спершу пізнати мене трохи краще? — выпалил Сан Мин.