Прозріння прийшло пізно.
Примарний меч відступив назад.
Шматки, що пробували його груди, пройшли наскрізь.
Примарний меч, часто моргаючи, опустив очі. Ала кров зцілила рани.
Він опустив погляд ще нижче.
Меч випав з його розбитих рук.
Червоне сяйво розчинилося у темряві. Примарний меч розкрив рот, щоб сказати щось, але звідти потекла кров. Примарний меч бив кров'ю ще кілька разів і подивився на Сан Міна.
— Как? — запитав він.
Це коротке питання.
Сон Мін задавався цим же питанням.
— Как?
Як він це зробив? Невідомо. Його розум замутився. Він задавався тим же питанням.
Я знав, що слабкий. Тому тренувався. Чому? Я більше не хотів бути слабким. Я не хотів соромитися себе.
Я не хотів здаватися. Я не хотів вагатися. Я хотів стати іншою людиною. Тому я тут.
Сан Мін шукав інший досвід, думав по-іншому і став іншим.
Це повністю оволоділо ними. Бажання його серця рухало тіло. Чому? Він рідко відчував щось подібне. Він виявив витривалість у битві з Айною, але ті відчуття були більш очевидні...
Зараз же все по-іншому. Як Давид здолав Ґоліята. Він діяв несвідомо, Сун Мін не хотів атакувати його, але тіло само почав рухатися і його удар вразив Примарного мечника.
Примарний меч пам’ятав останні кілька секунд. Його меч був швидше, ніж спис Сан Міна.
Його меч був коротшим, ніж спис Сун Міна. Але Сан Мін не міг скористатися своєю перевагою в відстані.
Врешті-решт, він не міг зупинити атаку Примарного меча, і меч пройшов далі.
Але результат такий: спис Сун Міна прокололо Примарного мечника, і сам Санмін не міг зрозуміти як.
- Що ти зробив?
— Кх-х...
З рота Примарного мечника стікала кров. Він змахував мечем, стиснувши зуби. Сили покинули його тіло, він був занадто повільним, але меч його був досить гострим, щоб розрізати спис, що стирчить з нього.
Після кількох кроків Примарний меч, стиснувши зуби, витягнув спис зі своєї грудей.
- Що ти... Що ти наробив?. — запитав тремтячий Примарний меч.
Вони обидва не розуміли, що сталося.
Примарний меч використовував Захищу Тела. Спочатку, навіть коли б напад Сан Міна був швидшим за атаку Примарного мечника, захист Тела мала спрацювати. Так і повинно було бути. Звичайно, саме так.
Але щось пішло не так.
Чому?
— Кхм...
Очевидно, Примарний меч отримав смертну рану. Незважаючи на те, що він був вампіром, та ще й у повний місяць, він не був безсмертний.
Примарний меч був сильним майстром меча.
І не тільки. Примарний меч не випив достатньо крові. Він бажав нестаріючого тіла й одержав його вампіром.
Він бажав молоде тіло під час свого світанку. Примарному мечкові було важко пити кров людей, оскільки він сам колись був людиною.
Але він вибрав такий шлях і відкинув свою людяність. Він хотів жити. Багато, багато років.
Коли він подолав ворота Хуашаня і вбив Сон Ха До Іна, його серце покинули останні залишки людяності. Тому він дійшов до цього місця, залишивши після себе кривавий шлях з трупів.
Він випив стільки крові, але він був недостатньо сильний як вампір. І йому прокололи серце.
Якби він був людиною, то помер би миттєво. Він тримався так довго тільки через кров.
Але йому залишилося небагато.
Він не протягне так.
Це не просто кривава рана. У спис Сан Міна була вкладена енергія. Усуди Примарного мечника були зруйновані, але він простягнув так довго тільки завдяки своїй вампірській сутності.
Все зруйновано. Рана не затягувалась. Він витягнув списа, але з рани все ще лилася кров. Примарний меч тремтячими руками намагався зупинити її.
— Ха-ха-хо!
Зрештою, він просто розсміявся. З його рота лилася кров, він закривав її руками.
Кров все піднімалася з його горлянки. Він знову затиснув свою рану так сильно, що кров все-таки зупинилася.
— Тепер я відчуваю, що впав, — зморився Примарний меч.
Його очі втратили червоний відтінок.
— Да... Я відчуваю це. Безумовно. Я йшов вперед... Я міг зайти ще... Ще... Далі. Але я впав, спіткнувся об камінь, який я навіть не помітив, — Примарний меч розсміявся і виявив свій закривавлений рот.
Він знову підняв меч.
— Но... Ха... Але одного я все-таки не розумію. Ти розкрив техніку, яка тобі не по зубах. Твоє спис... було швидше, ніж меч Сон Ха До Іна, сильніше за меча Сон Га до Іну, стабільніше, аніж меч Сан - Ґа-Іна.
Червонка з очей Примарного мечника зникла. Його зіниці повернулися до чорного кольору, а очі стали людськими. Одночасно з його тіла витікала біла рідина.
— Покажи ще, — видихнув Примарний меч. — Покажи мені величність, якої я ніколи не досяг. Покажи його. Ще раз.
Його наздогнав напад.
Примарний меч більше не намагався втекти. Все одно він не зможе вижити.
Скільки б крові він не випив, ціле життя йому не відновити. У такому стані це неможливо, навіть якщо він вип'є кров десятків людей.
Він підняв меч і піднісся вперед. Його тіло важко рухалося. Після того як він став людиною, а не вампіром, йому стало важко старіти. Ця вага тягне його вниз.
Ні, не тягар старості. Тяжість смерті. Водночас він усвідомив, наскільки важкою є безсмертя.
— Покажися.
Примарний меч не здавався. Навпаки, він дивився на Сун Міна пристойним і не похмурим поглядом.
Не знаю.
« Немає потреби чинити опір. Примарний меч спалює своє життя. Він зникне навіть якщо залишити його одного."
Не знаю.
« Так... Це дивовижно. Хто знав, що ти здолаєш Примарного мечника. Ти, напевно, дуже просунувся в розвитку Ци завдяки цій битві."
Не знаю.
Примарний меч підійшов до нього. Сун Мін подивився на розламаний спис. Він упустив його і витягнув нове.
Не знаю. Нічого не знаю. Як не знаю, що я зараз зробив.
Як я проколов Примарного мечника?
Сан Мін не міг зрозуміти сам себе.
Але він не міг відступити. Тому що він не хотів втекти.
Тому що він не хотів соромитися. Примарний меч подивився на Сан Міна. За його очима було видно, що він багато чого хотів у нього запитати.
Але Сан Мін не був впевнений, що він зможе відповісти. Він не знав, що відповісти. Але Сан Мін не уникав погляду Примарної мечниці.
Ти не небезпечний і не руйнівний. Ти не втікав від свого кінця, ти ніколи не здавався. Ти просто хотів подолати його будь-яким способом.
Але ти не такий як я.
Ти сказав, що заздриш мені. Моєю молодості, моєму таланту.
Брехня. Моя молодість і мій талант - це брехня.
Я хотів втекти від своєї вади, всього лише прикидався, що працюю над тим, щоб його виправити. Я слабкий, маленька людина, яка просто задовольняла себе і свою самолюбство.
Меч і спис наткнулися.
Примарний меч використовував техніку Енергії, яка була закупорена і світилася.
Але він рухався повільно. Його вмираюче тіло не рухалося так, як йому хотілося.
Сан Мін зробив спад назустріч Примарному мечеві і розкрив Безкінченність Копія Дев'яті Небес. Він зробив усе можливе, щоб допомогти йому померти і задовольнити його бажання.
Йому не подобалася ця перемога. Було відчуття, що він спіткнувся об камінь, як описували Примарний меч.
Сан Мін розумів його. Примарний меч вважав Сун Міна всього лише каменем на дорозі, але все одно він об нього спіткнувся.
Коли Сун Мін проколов списом Примарного мечника, він знав. Знав і ненавидів це. Він не хотів бігти. Він не пишався перемогою, але й не заперечував її.
Примарний меч помре сьогодні на цьому самому місці.
Примарний меч, який мав померти від рук Ві Джі Хюн.
Сон Ха До Ін помер від рук Примарного мечника, хоча не повинен був.
Якби не Сан Мін, нічого б не сталося. Він ніс відповідальність за це все.
Я також відповідальний за твою смерть.
Я не знаю, що ти хочеш побачити. Я не впевнений, що ти хочеш побачити мене.
Але я повинен. Повинен подивитися в очі Примарному мечнику. Очі, сповнені розчарування. Очі людини на порозі смерті. Очі того, хто відмовився від людяності заради своєї мети.
Я вбив власника цих очей.
— Ха!
Клинок Примарного Меча впав. Коп'є Сан Міна теж. Примарний меч подивився на спис і повністю збудував порожній вираз обличчя.
Сун Мін, важко дихаючи, дивився в очі Примарного мечника. Через кілька секунд перемога Сун Міна стане остаточною.
Через технологію Енергії тіло Примарного мечника померло швидше, але ця перемога не давалася легко.
— Ты...
Примарний меч впав на коліна.
- До останнього обманюєш мене...
Руки Сан Міна тремтіли.
- Твоє спис... спис, що вбило мене... Більше, ніж це. Швидше ... Чим Сон Ха До Іна... - Пробурмотів він. - Чому я тут?
Це було шкода.
Сан Мін опустив спис. Він пішов назад і в замішанні подивився на Примарного мечника.
Він не знав, що все так обернеться. Атака, проведена Сон Міном, була занадто сильна для його рівня майстерності.
Він провів цю атаку інстинктивно.
Сон Мін багато тренувався, щоб досягти свого рівня і до цього моменту він практикувався сотні разів.
— Вибачте, - тихо вимовив Сан Мін.
Смерть Примарного мечника не принесла йому задоволення.
Якби вони не билися, якби він залишив Примарного мечника у спокої, то в гіршому випадку йому не довелося би чути ці слова.
— Я не така видатна людина, як Ви думаєте.
Він марно його обнадійував. Він хотів відповідати сподіванням. Він робив все ... Принаймні, він так думав. Він не заслуговує на це.
Тому що занадто слабкий.
— Я... Просто... — Примарний меч розкрив рот.
Це були його останні слова.
Жалення і прокляття. Сун Мін не був задоволений примарним мечем до самої смерті. Сун Мін став раптовим каменем на дорозі, який він не зміг подолати.
Сон Мін присів від раптової слабкості в ногах.
— Я...
Його трясло.
Моя слабкість... Я недостойний. Що якби на моєму місці виявився хтось другом?
Якби це були Ви Джі Хюн, Джи Хак, нам Ґун Хі Вон? Чи могли б вони задовольнити Примарного мечника? Принаймні вони не почули б слів жалю і прокляття.
— Вчителю.
Йому хотілося голосно плакати. Але він стримався. Він не хотів плакати і визнавати свою слабкість.
Якщо він заплатить зараз, в його серці все перевернеться.
- Ти сильно виріс.
Наблизився голос.
Вона пахла квітами.