- Ти ж з іншого світу, так?
Перехожий гукнув хлопчика. Хлопчика, який стояв посеред вулиці і дивився в порожнечу.
Все було таким... Знайомим. Так, це найкраще слово. Здавалося, що він колись вже був тут.
Хлопчик повільно заморгував, перш ніж зрозумів, що слова перехожим були звернені до нього.
- Ч-що?
— Тс-з! Я розумію, що ти хвилюєшся, але тобі треба бути пильним і тримати вухо в порядку. Звичайно, такі іномірці, як ти, часті гості в цьому місці, але це зовсім не означає, що місто буде люб'язне до тебе.
— Не можу бути...
У його голові панував хаос. Спроби хлопця знайти щось у своєму спогаді виявилася марною, це призвело лише до спалаху жахливого головного болю. Він впав, голосно стіна. Чоловік заволокнувся, побачивши дії хлопчика, і простягнув руку, щоб притримати його.
- Що сталося? Ти хворий?
— А, ні, просто голова розболілася... — Хлопчик, вхопившись обома руками за голову, видався.
Пам’ять, що колись була закрита взапертою водою, справила на нього сильне враження. Хлопчик задихався, жадібно ловаючи ротом повітря. Коли він зробив глибокий вдих, його тіло затряслося.
— Дженабис?
— А? Що? Ти хіба не іноземець?
Обличчя чоловіка застигло в захопленні, коли хлопчик пробурмотів цю назву — Дженабіс. Місто заступило. Місто, в яке прибували покликані чужоземці.
- Що сталося зі мною, чорт забирай? — Хлопчик в заціпенінні дивився на свої руки.
Вони були... Маленькі. Всі мозолі, що покривали його долоні, зникли. Ні, справа була не тільки в цьому. Його погляд був набагато нижчим, ніж зазвичай. І це означало... що він сам став нижче. Хлопчик поспішно підняв руки і провів ними по всьому обличчю.
Його долоні зіштовхнулися ні з чим іншим, як з м'якою, гладкою шкірою, а всі грубі шрами, що покривають його обличчя, зникли. Він відразу опустив руки і підійняв сорочку.
Нічого. Ні характерного преса, ні шрамів є просто чистим тілом.
- Ти точно в порядку?
Чоловік виглядав щиро стурбованим. Він побачив як хлопчик, який до цього просто стояв, безглуздо озираючись навколо, раптом почав зривати з себе одяг.
- Який зараз рік?
- Що?
— За ріанським календарем, який зараз рік?
— 1103... — Відразу відповів чоловік.
1103 рік за Еріанським календарем. Тепер не залишилося ніяких сумнівів. Він повернувся в минуле.
Эриа. Він не знав, що це за світ. Проте, цей світ заохочував до себе багато людей — іносвітців з інших світу. Тринадцять років тому Лі Сун Мін, без жодної причини, був несподівано покликаний до Ерії.
БІСКЛАСИМ.
Тринадцять років тому, коли його призвали в Ерію як іноземця, він дізнався, що у нього немає класу. Безкласовий подібний до чистого листка і здатний вчитися будь - чого за допомогою спеціального бонуса до розвитку. Це було досить « несправедливе» правило, оскільки деякі люди навчалися бойових мистецтв ще до заклику в Ерію, а інші магічним.
Але насправді Безкласові володіють нічого. У минулому вони не навчалися мистецтва бою чи магії. Якби їх не заохочували до цього, то вони й далі жили б нормальним життям.
Загалом, Безкласові були абсолютно нормальними і простими людьми.
До свого повернення Лі Сун Мін виживав у Ерію протягом 13 років як Безкласовий. Він не виявив жодних видатних здібностей, але довів, що він не той, на кого слід дивитися звисока.
Але він все одно помер.
« Це була нікчемна смерть» — думав Лі Сун Мін, притулившись до стіни перевулки.
Він міг з упевненістю сказати, що це була жалюгідна кончина. Безкласових ясен, наче день: неважливо наскільки чистою ти є і скільки ти можеш навчитися за допомогою свого бонусу, всі ці чесноти стають абсолютно беззмістовними, якщо тобі нічого не потрібно.
Деякі люди були покликані до Ерії з повним контролем над неперевершеними бойовими технологіями. Ще більше людей починали з першокласними магічними здібностями. Безкласові ж не мали жодних здібностей. Фактично вони починали з абсолютно іншого рівня, ніж інші.
Всі починали свій шлях з Дженабіса, але поки Лі Сан Мін, Безкласовий, з усіх сил боровся з низькорівними монстрами майже голими руками, відчайдушно борючись зі смертю, інші викашували їх цілими натовпами.
"Камінь минулої життя..."
Він рився в урвищах спогадів про минуле з чіткою переконаністю, що він десь чув цю назву.
"Не може бути".
Спогад яскравої спалаху прийшов до нього в голову. Сон Мін пригадав, як зайшов у підземний підземелля з криком: « Як же мені пощастило!»
Лі Сан Мін зустрів свою смерть в цьому підземеллі.
Навіть зараз він відчував розчарування, з яким він відкрив перший скриню зі скарбами і не знайшов там нічого крім маленького каменя.
Нічого не сталося, навіть коли він спробував використати свого оцільника. Він збирався викинути камінь, але потім вирішив зберегти його і пізніше показати професійному оцінювачу, сподіваючись на інший результат.
« Камінь минулого життя... Ха-ха! Я думав, що я невдаха, але мені все одно трохи пощастило".
Його спогади ставали дедалі яснішими.
"Камінь минулої життя неможливо повторно активувати".
Ця фраза надзвичайно чітко віддрукувалася в його пам’яті. Це означало, що його повернення до життя було щасливим випадком. Фортуна посміхнулася йому в перший і останній раз.
"Статистика".
[Назва: Лі Сан Мін]
[Професія: Безкласовий]
[Навички: Відсутні
Тож не дивно, що вони розбилися в марних сподіваннях. Йому вдалося повернутися на тринадцять років в минуле, до Ерії, але на цьому його удача закінчувалася. Не змінилася ні його професія, ані наявність навичок.
« Ні. Важливо те, що я повернувся в минуле і пережив смерть".
Він вирішив подивитися на це з позитивного боку. Тому що він не помер і повернувся в минуле, вже було достатньо.
Лі Сан Мін встав поспішно.
А що до навичок, які у нього були в попередньому житті? Нічого особливого, насправді. Ці витвори, які мали неперевершені бойові мистецтва, рідко навчали інших. Будь - які документи, що містять секрети бойових мистецтв, з’являлися раз у сто років і були занадто дорогими для Лі Сун Міна; те саме стосувалося й магії.
Тому, навички Лі Сан Міну були в межах його колишнього життя. Вони були, м'яко кажучи, второсорними. Звичайно, ці вміння він ретельно вивчав протягом 13 років, але ніколи не жалкував про їхнє зникнення.
Ні, навпаки, йому куди більше подобалося бути чистим аркушом без будь-яких здібностей, але з спогадами із попереднього життя, довгою в тринадцять років. Не всі вони були парками, але він все одно пам'ятав найважливіші події, які не слід забувати.
— Эй, ты в порядке?
Чоловік допоміг Сан Міну притулитися до стіни і схилився. Сан Мін підняв голову і злегка вклонився у відповідь. Дженабіс. Як сказав чоловік, це місто було в якому прибули іноземці, але воно не подобалось їм.
Саме тому Сун Мін був вдячний цьому чоловікові. Навіть знаючи, що Сун Мін іномірець виявив до нього найменшу гостинність.
— Я в порядке.
- Це добре... Вот, держи. Я приніс тобі трохи води.
Чоловік з усмішкою передав йому пляшку води, яку Сан Мін обхопив двома руками.
Дякую.
— Та нічого. Люди повинні допомагати одні одним. Ти ж Безкласовий, так? Знаєш, я це з першого погляду зрозумів. Безкласовий... Тобі тут важко доведеться, це точно.
Чоловік з жалем в очах подивився на Сан Міна. Усі люди так ставилися до Безкласових. Такі рідко виживають у цьому Богом забутому світі під назвою "Ерія".
— Ви маєте рацію, — пробурмотів Сан Мін і піднісся пляшку до рота.
Лі Сун Мін подякував усім божествам, яких він тільки знав за минулі спогади.
"Пробудження" Сун Міна стане його потужною зброєю, особливо під час таких « моментів".
У воді був слабкий підозрілий запах, який він би і не помітив, будь він менш обережним. А втім, це лише підозра. Сон Мін привідкрив губи, і він проковтнувся всередину маленької кількості води.
Вода доторкнулася кінчика його язика. Все буде нормально, поки він не проковтне воду. Тоді отрута не вплине на вплив.
Дженабіс... Це місто за тринадцять років відібрало у нього багато чого.
— Пф-т! — Лі Сан Мін виплюнув воду, що тримав у своєму роті в обличчя чоловікові.
Людина, яка з нетерпінням чекала на Санмін, коли вип'є воду, зробила переляканий звук:
— Ох!
Іномирці, які раптово були покликані до Дженабіса, є легкою здобиччю для його жителів, особливо безкласові, в яких не було жодного досвіду. Що сталося б, якби він випив воду? Його б паралізувало. А що потім? Можливо, його продали б темному магу або работорговцю.
Нічого доброго з ним не сталося б — це точно.
- Що... Що ти робиш?
— У мене таке ж питання до тебе.
Цей урок він засвоїв на гіркому досвіді, проживши тринадцять років в Ерії: ніколи нікому не довіряй. Він не казав, що всі іноземці з різних вимірів погані. Але вони точно не всі полохливі.
"Це місце кишить придурками, які не погуляться вчепити тобі ніж у спину заради наживи."
Чоловік застовпів від болю. Паралізуючий отрута потрапив йому прямо в очі. Ні, нічого смертельного, але найближчим часом він не зможе їх відкрити.
Лі Сан Мін збив кулаки і кинувся на чоловіка.
Незважаючи на відсутність навичок, досвід минулого дозволив йому вправно використовувати власне тіло. Це все одно було жалюгідне видовище, адже його тіло повернулося до стану тринадцятирічної давності, не навченого і не натренованого, але все ж Лі Сун Мін мав особистий досвід. Він послав кулак до шиї чоловіка, і щелепа з хрустом вилетіла з суглоба. Потім Сан Мін підняв коліно, вдаривши його в ор.
— Агх!
Хоч Лі Сун Мін і був досить слабкий, вистачило одного удару в ору, щоб повалити чоловіка. Може він навіть розчавив його яйця, але Сан Міну було все одно. Він вдарив ногою по голові чоловіка, який розплавився на землі.
Кров виризнула з його рота. Перед тим як зупинитися, Санмін ще кілька разів вдарив його по голові. Чоловік жадібно ковтав ротом повітря, і навіть такі невеликі зусилля напружували його тіло.
— Ох, це кляте місто, — сплюнув він, посіявся в одязі чоловіка, який втратив свідомість і знайшов за пазухою схований кинджал та гаманець.
Не так вже й багато, але поки вистачить.
Лі Сан Мін думав, чи повинен він зберегти чоловікові життя.
Але відповідь була очевидною. Якщо він колись прийде до нього мстити, то це може стати проблемою.
Лі Сан Мін, тринадцять років тому і близько не був знайомий з терміном "вбивство". У той час він був звичайним чотирнадцятирічним учнем середньої школи, і вбивав тільки мурашок, тарганів і мух.
Це була моральна слабкість, яка заважала більшості Безкласових.
Але не Лі Сан Міну. Він, без жодних вагань, встромив ніж у груди чоловіка, вставши його між ребер і пробив серце.
Це був його маленький крок на шляху вперед.