Двоє чоловіків, які вилізли за руки Тухачевського, так сильно рушили вперед, що він не міг вирватися, а тільки гнівно промовив слова: « Я марширував Червоною Армії! Ви не можете заарештувати мене! Я хочу поїхати до Москви! Я хочу зустрітися з товаришем Сталіном.
Коли було прийнято рішення зняти Тухачевського з посади першого заступника наркома оборони і призначення його командуючим військовослужбовимом, це стало шоком не тільки для особистого складу Наркомата оборони та Генерального штабу, але й для всієї армії. І Тухачевський прийняв це рішення як образу, нанесене йому, і був так вражений, що розгубився, відчув задушення в серці і часто смикав руками свій одяг. Нарешті він сів і написав листи, спершу писав Воловілу, написав у Комітет та Сталіну, просячи про повну відставку, і про свою демобілізацію...
Але все це було марно, і Тугачевський, дещо стурбований закликами друзів, був готовий відправитися на свій пост у командування Піводького військового округу.
Тухачевський відправився на вокзал, а по дорозі до нього під’їхав начальник секретної служби військового округу і повідомив маршалу, що є наказ Наркомата оборони про негайний виклик марширувала в Москву, і порадив Маршал сісти у машину таємної служби. У машині маршав Тухачевський був легко обеззброїний і арештований.
Майор, який стояв попереду трьох осіб, озирнувся з різкою усмішкою: « Маршал? Ти думаєш, що гідний цього звання? Зрадник!».
« Мені потрібен папір і ручка! Я хочу написати товаришові Сталіну!" — Тухачевський знав, що коли він хоче вижити, то повинен зв’язатися зі своїми колишніми друзями та старими.
Майор змерзнув обличчям: « Ти отримаєш папір і ручку, але тільки для написання визнань та листів про каяття, а якщо ти посмієш витрачати папір на безшкодну нісенітницю, ми зламаємо тобі всі кістки!» — Під час розмови вони зайшли в кімнату для допитів, де двоє чоловіків міцно тримали Тухачевського на залізному табуреті. Табурет був прив’язаний до пів шурупами товщиною пальця, а ніжки табурета були прикріплені чотири товсті ланцюжки, які приковували кінцівки Тухачевського до табудера і не давали йому рухатися.
Тухачевський знову сказав: « Я хочу написати своєму товаришу Сталін! Ви не можете позбавити марша права писати листи!"
« Не трати дихання, не марнував » Тухачевський! Тепер всі твої друзі пишуть товаришу Сталіну! Але пишуть вони не про твоє помилування, всі зайняті тим, що очищають свою честь від тебе, зрадника!." — У супроводі крижаного голосу у двері ступила фігура.
Тухачевський суразив очі на відвідувача і замер: «Наташа? »
Наташа мила посміхнулась: « Маршал Тухачевський, як дивно бачити вас знову за таких обставин». — Я хочу поговорити з марширом Тухачевським наодинці, а ви, хлопці, стійте на варті за дверима".
"Так!" — Спостерігаючи за тим, як двоє молодих чоловіків і майор з радістю віддали честь та вийшли з кімнати допитів, Тухачевський не втримався і гірко розсміявся: « Я давно чув, що у Чорної вдови» незвичайна тактика, ніхто з тих, кого ти намовила, ніколи не зізнавався у злочині, вірно?.
Куточок рота Наташі трохи переглянувся, коли вона сиділа за столом для допитів: « Звичайно, моє найбільше задоволення — мучити вас, собак. Але це вперше для офіцера в званні маршала, і хоча мені цікаво подивитися, скільки комплектів спробових пристроїв ви зможете витримати, Його Високість Янік з Німеччини так захоплюється вашими талантами, що ми відправимо вас до Німеччину, якщо ви дасте нам згоду."
"Ти що?" — Слова Наташі застали Тухачевського зненацька, і ланцюги зковували його тіло й почали рухатися.
Дивлячись на шокований вираз обличчя Тухачевського, усмішка на обличчі Наташі ставала все ширше і ширшою, з цією посмішкою вона походила на якусь ненормальну садистку: « Ви здивовані? Знаєте, я повинна подякувати вам, маршал, за дану мені можливість познайомитися з Його Високістьм Яніком".
На обличчі Тухачевського з’явилась недовірлива фраза: « Ти перейшла на його сторону? »
Наташа знизала плечима: « Небагато, чи не так? Як справжній зрадник я дійсно допитую невинного радянського марша".
« Чому?» — Тухачевський був спантеличений, ті, хто міг потрапити в такий важливий відділ, як розвідка, повинні були пройти строго перевірку і бути вірними Сталіну та Радам, так само як серед них могла з’явитися така зрадницька жінка!
Наташі, обличчя якого на мить назад усміхалося, раптом стало зловісним: « Чому? Тому що вся моя сім'я була убита вами, виродками!."
Аж ось Тухачевського осеніло: « Чи ти знаєш, що твоя особистість підроблена? » — Говорячи « сім'я», вона мала на увазі дворянство царського періоду, і він розумів, що сталося з цими палацами.
"Весно, ви не знаєте, що для того, щоб отримати таку « чисту" особистість, мій батько спустошив стан своєї сім'ї, і в результаті він все одно не зміг вирватися з ваших лап." « Грудь Наташі дуже зітхала і знеохочувалась, поки їй вдавалося стримувати свій гнів та намагатися говорити спокійно: « Маршал Тугачевський. Його Високість Янік обіцяв дати вам звання адмірала, і через кілька років ви знову станете маршалом. Яка честь у вас буде, знаючи що в Німеччині і зараз немає маршалів".
Однак тухачевський похитав головою: « О, наслідний принц Янік занадто високої думки про мене. Але не хвилюйтеся! Я не поїду до Німеччини! Я людина, яка ніколи не здасться буржуазії і краще померти, ніж бути зрадником Родини!»
Наташа злегка підняла брови. Коли вона побачила, що Тухачевський прийняв рішення, то не переконала його: « Не слід триматися за всякі дитячі ідеї, як - от здобуття визнання Сталіна. Ви ж не настільки наївні, щоб думати, що Сталін був обдурений кимось? Хто, крім Сталіна, наважився б торкнутися Маршала Радянського Союзу?
Я можу сказати, що навіть якщо ви дійдете до суду, у них є обвинувач проти вас, який буде стверджувати, ніби "використовували танковий корпус за рахунок зменшення кількості кавалерії і витрат на кавалію". Ви хочете знати, хто цей свідок?»
Тухачевський усміхнувся: « Умільці?»
Вихователь був дуже впертим у своїх військових ідеях, і Тугачевський багато разів писав листи з проханням звернути увагу на роль нової техніки, роду армії та тактики у майбутніх війнах, але кожного разу Ворошол відмовлявся, а дебати між « реформаторами» та « Консерваторами » ставали все більш напруженими.
Наташа не відповідала на його слова, а читала вірш: « Чи ви коли-небудь одягли свої залізні колеса над степами і продирались крізь густий туман та ясний озера? А за ним, у глибокому траві, як в найзапеклішому гонці, шалено скаче рудоволосий поні, його стрункі ноги витягнуті і впевнено ступають на землю. Куди він іде, навіщо женеться? Невже він не знає, що живий кінь був переможений стальними конями?
Маршал Тухачевський, ви чули цей вірш? Це вірш Сергій Єсенієм, написаний 1920 року. Навіть такий поет, як він, міг бачити результати суперечки між живим конем і залізним кіньми, але деякі військові люди настільки сліпі, що не усвідомлюють цього."
Зітхнувши, вона встала: « Ще одне слово від Його Висновки Яніка, він сказав, що залишить вас у дорогу з комфортом, якщо ви не бажаєте їхати". — Вона підштовхнула до Тухачевського товстого паперу: « Тоді я записував і розпишіться, марширував. Потім ви зможете померти в комфорті."
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini