"Товарищ Хрущев, найвірніший боєць нашого Великого Радянського Союзу, своїми діями він ще раз довів Родині..." — Після величних слів похвали товариш Сталіна, який зібрався в залі, піднявся на ноги і зааплодував Хрущову, що стояв поряд з Сталевим.
Хлоп! Хлоп! Хлоп!
З почуттям заздрісності й заздрості до колег, Хрущів випростував спину і приготувався прийняти медаль, яку підняв сам товариш Сталін.
Але саме в той момент, коли ця медаль повинна була висіти на його грудях, його розбудив раптовий стук у двері, і всі нагороди та медалі перед ним в одну мить зникли, залишивши тільки бездоганно білі стіни.
Тук-Тук-Таук
Знову пролунав набридливий стук, і Хрущів з деяким роздратуванням на обличчі піднявся, потряс головою та крикнув: « Входите! »
Усередині заклопотаного вигляду, який зазвичай добре вмів читати думки людей. Але сьогодні він знехтував небажаним виразом обличчя Хрущова і вигукнув: « Тімарище Хружок! Поїзд, що перевозить золото не відповідає на код безпеки і скільки б йому ні дзвонили, відповіді немає!»
При цьому сон Хрущева швидко розвіявся, і він піднявся з ліжка із бурчанням: « Що ти сказав? Повтори це ще раз!»
Секретар нервово сковтнув і повторив: « Зараз 3:30 ранку. Офіцер зв'язку дзвонив кілька разів, але відповіді від транспортного поїзда не було». — До 3:00 в них не було проблем зі зв’язком з поїздом, але щойно о пів на шосту ранку поїзд не відповів на код безпеки, що спонукало секретаря дуже нервуватись перед тим, як він поспішив доповісти Хрущеву.
« Чи може це бути несправність радіо?» « Зрештою він був чоловіком, який пережив великі труднощі і після короткої паніки Хрущів швидко заспокоївся. Зрештою, цей вантаж золота вже безпечно пропливав на радянську територію і що може зробити не так?
Проте секретар похитав головою: « Але поїзд обладнаний трьома радіостанціями, товаришу Хрущев. Невже три з них стали несправні одночасно? " « У поїзді були не тільки три зовсім нові радіостанції, але й прилади для обслуговування. Тому навіть якщо всі три станції вийшли з ладу одночасно, технології швидко їх ремонтували, і це було неможливо зробити.
Почувши слова секретаря, Хрущов не міг нахмуритися, він також знав: ймовірність того, що всі три радіостанції одночасно вийдуть з ладу, майже рівна нулю. Тоді в чому може бути проблема? Подумавши, він підійшов до величезної карти на стіні і запитав: « Згоден запланованого плану, де зараз має бути поїзд? »
Секретар підійшов до карти і подивився на неї, а потім глянув на годинник і вказав місце: « За планом поїзд повинен бути в цьому місці й у цей момент, і він має прибути через двадцять хвилин."
Подивившись на місцевість, він не побачив гірничого рельєфу. Це дало змогу виключити проблему з радіо: "А де знаходиться остання станція, яку вони пройшли?".
Палець секретар прокручував невелику ділянку залізниці по карті: « Олексія. Але, як і планувалося, поїзд не зупинявся в цьому місті."
"Город Алексея?" — Хрущев наказав негайно. "Зателефонуйте на станцію того міста і запитайте, чи пройшов там поїзд, прикажіть місцевій адміністрації в Харкові послати когось вздовж залізничної лінії на пошуки. Нехай це місто теж пошле кого-небудь уздовж залізниці на пошук."
"Зрозуміло". - Після від’їзду секретаря у Хрущова не вистачило духу лягти спати, він неспокійно ходив взад-вперед, очікуючи останні новини і повторюючи слова: « Все буде добре, буде чудово». Він почав жаліти, що вхопився за це завдання.
Годину...
Дві години.
"Товарищ Хрущев, товаришу хручів!" — Нарешті, в розпал тривожного очікування знову втік секретар, тільки цього разу його обличчя було ще більш стурбованим, ніж минулого разу, що викликало спалах занепокоєння у свідомості Хрущова.
"Поїзд знайдено?!" — Зіткнувшись з нетерплячим питанням Хрущева, секретар сказав: « Терапевт Хруживий, маленький Алексей бачив, як пройшов золотий поїзд. Але поїзди не було видно до тих пір, поки не зустрілися ті, кого вони послали, і особи, яких відправили з боку Харкова... Золотий поїзд зник у повітрі!" — Спочатку він навіть подумав, що чоловік на іншому кінці телефону збожеволів і несе цілковиту нісенітницю. Але після того, як чотири або п'ять чоловік давали йому однакову відповідь, він почав підозрювати, що страждає божевіллям і все це галюцинації.
(Сміх) — Він був у шоку й гніві, і майже кричав: « Як міг зникнути такий великий поїзд? » — Він простягнув руку і схопив секретаря за комір, як ніби хотів підняти його, але, на жаль, він забув, що він був коротким, товстою людиною, зростання якого не досягло й 5 футів 7 дюймів, в той час як інша людина була великим чоловіком ростом більше 1 фута 9 см.
Після кількох спроб він тільки дозволив, щоб його руки були ображені і проголосили: « Негайно повідомте у найближчий гарнізон і скажіть, що ви відішлють літаки пошуку! Нам усім доведеться важко, якщо ми не знайдемо цей потяг до 10 ранку!" — Як планувалося, поїзд з золотом мав прибути на московський вокзал о 10:00 ранку. Товариш Сталін повів усіх членів Політбоуро особисто зустрічати золото.
У цей момент навіть хвилинне запізнення на поїзд було б великим порушенням боргу, але тепер, весь золотий потяг зник! Чи ж це не справжня помилка Сталіна? Чи став би товариш Сталін це терпіти? Це 560 тонн золота! Навіть якби його життя коштувало 100 тонн золота, він помер би п’ять чи шість разів!
І саме на радянській землі сталася така дивна річ.
Я навіть не уявляв собі, як відреагує Сталін! Золотий поїзд мав швидко знайти!
На жаль, секретар приніс йому ще одну погану новину.
У тому районі йшов сильний дощ, і літаку було неможливо пробитися через область грозових купівельних хмар, а навіть якщо б людина туди зайшов, видимість всього в кілька метрів не могла б нічого дати. Про щось можна було думати тільки тоді, коли дощ припинився.
Чим більше Хрущов думав про це, тим лякався істерично ревел: « З якого часу ми боялися невеликого дощу! Якщо видимість низька, відправте більше людей навіть якщо вам доведеться прощупувати шлях вручну, щоб знайти його! Якщо вони не знайдуть золотий поїзд, то стануть грішниками Ради! Всі вони будуть відправлені до Сибіру! Командуй сам! Якщо не знайдете золото, можете не повертатися! " — Цей виродок за всю ніч не приніс йому жодної доброї новини, і Хрущова дуже хотіла негайно його пристрелити!
Після того як Хрущев відшивав секретаря, він сам став мурашкою на розжареній сковороді і перебував у стані крайнього страху.
Що йому робити?
Сховати це було неможливо, але як він міг повідомити про нього товаришеві Сталіну, щоб пом'якшити свою провину?
Поки Хрущев ламає голову, вигадуючи різні риторики далеко в Берлінському палаці, Яннік теж був трохи стурбований.
Усе, що можна було зробити, і навіть Бог удосконалив його допомогою через протокний дощ, щоб усунути останні сліди.
Поради ніколи не дізнаються, що ця праця рук Німеччини.
Що стосується того, чому спецназ використовував і підкинув пістолети-пулемети M3, які з'явилися в США кілька років пізніше, то якщо б вони використовували вогнепальні рушниці Томпсона, від яких занадто сильно пахло подрібненими вуличками, Рада не думали б, що це саме Американці вкрали їх золото.
А тепер, що повинен був подумати Сталін, коли побачив би пістолети-пулети М3, якими була оснащена армія США кілька років потому?
Він не Сталін, і він не можу уявити, якою була б його реакція, але що точно, так це те, що він ні за що не зробить вигляд, чого нічого не сталося.
Навіть звичайні люди були б засмучені тим, що у них просто так виманили 560 баксів, не кажучи вже про 5 60 тонн золота!
Янік також не очікує, що Ради скористаються цим, щоб оголосити війну США, а потім висадяться через милі океану на американській землі, але принаймні було б добре, якщо Рада мала словенну війну з США для того, аби поставити їх відносини в глухий кут.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini