Подорож від Ішгара до райського острова тривала два дні, але хвилювання в Нацу не вщухало. Він стояв на носі корабля біля Макарової та Ґілдартса, його обличчя сяяло сяючою усмішкою. У руці Ґілдартса був медальйон — єдина річ, яка могла відкрити шлях до завіту. Без нього невидимий туман, що оточує острів, змусив би мандрівників безцінно кружляти довкола і не допускати. Тільки з медальоном туман ставав видимим і дозволяв пройти. Коли туман почав згущатися навколо них, Гілдартс вигукнув:
- Не хвилюйтеся! Це означає, що ми прибули.
Він знав цей туман занадто добре, так само завжди оточив острів його батька. Він був насичений магією, і його було легко розпізнати. Макаров із зацікавленням спостерігав за туманом, відчуваючи могутність магії, з якої він був стокан.
- Отже, ми тут. Я не можу повірити, що я єдиний майстер Хвоста Феї, який відвідав це місце. Яка ж честь! - Його очі були прикуті до туману, він шукав хоча б найменшої ознаки землі.
- Ось так! Я бачу його! — Закрикнув Нацу, коли в тумані почали проступати обриси величезної фігури.
Члени клубу швидко помітили, що довкола них тече кришталево чиста вода. Вона була зовсім не такою, як темний і мутний океан, по якому вони пливли до цього. Уже саме це зміцнило їхню віру в те, що вони дійсно наближаються до Раю.
- Риба! - Хеппі побачив найбагатіша зграя риб, яку коли-небудь бачив навколо корабля. Не думаючи про можливі небезпеки, він спробував пірнути у воду, але Гілдартс зупинив його.
- Я б не зробив цього, якби був на твоєму місці. Ти розізлиш царя океану, якщо вб'єш когось у цих водах. Тільки мій батько має такий привілей.
Вода здавалася спокійною, і дно було видно з човна, але Гілдартс знав, що це ілюзія.
- Те, що ти бачиш, — обман. Вода тут дуже глибока, набагато глибше, ніж здається. І звір, що панує цими водами не любить коли хтось вбиває його підлеглих. Усі тут підкоряються йому.
Проте Хеппі не здавався. Риба виглядала і пахла настільки апетитно, що вона не могла встояти.
- Гілдарс, тут все так небезпечно? - боязко запитала Венді. Хоча всі погодились на цю подорож, вона переважно поїхала туди, щоб побачити острів.
- Як і всі ви зараз, ви перебуваєте в самому низу живлення цього острова. Відколи я був дитиною, тварини тут ставали дедалі сильнішими. Навіть я не можу перемогти всіх, хто тут живе, не кажучи вже про Сверхправи.
- Так ти знаєш, як він нас тренуватиме? — запитав Гаджил. Він, як і Нацу, був схвильований, але його мотивація полягала в тому, щоб стати найбільшим убивцею драконів, а не перемогти Амелу.
— Одна половина острова відома як Земля живих, а друга — як мертві землі. Мабуть, він відправить вас саме туди. Вам доведеться виживати там всією групою, стикаючись з усіма небезпеками, які там є. Це дім трьох Свердхправителів. Якщо ви зустрінете будь-якого з них, просто зімиріться зі своєю долею, тому що ви не зможете перемогти їх у оглядовому майбутньому.
- До кінця я здолаю всіх трьох. Ти ж зі мною, правда, Люсі? - запитав Нацу.
– Ааа... Ні, ні за що на світі. Я буду триматися ближче до Ельзі та Міраджейн і намагатимусь не померти, — відповіла Люсі.
Уся група Тенрю була запрошена, і всі, крім Кани, яка вже жила на острові, були тепер на кораблі.
- Спочатку я могла б просто прогулятися з Ґілдартсом, Люсі. Але ти можеш приєднатися до нас, — спокійно сказала Міраджейн. Вона не була настільки захоплена боями, просто виконувала свій обов’язок як другий майстер гільдії.
- Прости, Міро. Батько заборонив мені втручатися. Я з дитинства подорожував Мертовим краєм, знаю їх занадто добре. Це не було б тренуванням, якби я пішов з вами, — відповів Ґілдартс.
Це була лише часткова правда. Йому дозволялося втрутитися, якщо їм загрожувала смерть, але він просто хотів відпочити. Якщо щось піде не так, він міг відправити Себаса на допомогу.
- Чорт забирай, ось і моє рятувальне коло, — приклонилася до перила Люсі у розпачі. Вона не була такою божевільною, як Нацу, і любила довгий шлях розвитку, а не миттєве бонуси через нелюдські тренування.
- Вау! - одночасно вигукували Венді та Карла. Нарешті острів відкрився їхнім очам, а далеко за хмарами виднівся Божий гірський шлях.
- Це легендарний острів? – запитала Карла. Вона не відчувала такого ж благоговіння, як магі Ішгара, коли справа стосувалася легенд Амели. Вона непокоїлась лише про Венді та її зв’язки з нею.
- Це неймовірно! Ну і Утес! - Викрикнув Макаров, показуючи на масивну скелю, яку треба було подолати, щоб потрапити на острів.
— Всі, йдіть за мною, — сказав Гілдартс, стрибнувши з човна на берег. Пісок був настільки м’яким, що здавалося, ніби він ступив по облаку. Райський острів був настільки насичений магією, що кожен аспект природи підсилювався до небачених масштабів.
Коли всі добралися до пляжу, вони на мить замерли. Категорія була приблизно втричі більшою від Акнології — гігантською і майже вертикальною. Це був майже неможливим підйом для звичайної людини. Лише пісок не міг бачити вздовж нескінченного пляжу. Але раптово через скелі з'явилася гігантська голова. Змеяна голова.
Люсі глянула вгору, і її охопив жах. Вона миттєво зникла і кинулася за Ґілдартсом, з подивом виявивши, що поруч вже стоять Венді та Карла.
- Гілдарс, що це? - Вирвався у неї.
- Наша вечірка. Не дозволь їй спокусити тебе, — відповів він, але перш ніж він встиг продовжити, з-за скелі здалося щось. Існування повільно зповзало вниз, і коли його голова доторкнулася піску, його тіло все ще залишалося на вершині вітосу. Воно було неймовірно довгим. Це був хтось, кого Гілдартс боявся найбільше.
— Молодий майстер Ґілдартс, — прошило створіння, але його паща лише відчинилась і більше не вимовила ні слова. Його очі були великими, більше ніж людське тіло, навіть більше, ніж у Амелла.
- Це і є Хвіст феї? - Вона запитала Люсі, чи не зводячи очей із істоти.
- Привіт, Луна. Якщо ти переодягнешся в іншу форму, то вони не зможуть зосередитися на такому вигляді — Гілдартс активував свою магію і давав зрозуміти, що не потерпить її звичайної витівки. Місяць був відомий своєю здатністю звабити жертв своєю неймовірною фігурою, і якщо хтось потрапляв на її удочку, це завжди було одним - вона пожирала їх. Щоб протистояти їй, потрібна величезна сила волі.
— Із задоволенням, молодий майстер Гілдартс, — тіло змії стало сліпучим світлом і на його місці з’явилася струнка жінка у фіолетовому платті зі відкритою спиною. Її яскраво-зелені очі сяяли, а її вигляд змусив будь-якого підлітка втратити голову. Її магія чарівність була настільки сильна, що кожен її погляд, кожне слово притягували людей.
— Гарненька, — прошепотіла Венді, почерпнувши як помідор.
Місяць перевів погляд на молоду вбивцю драконів і посміхнулася, коли її аромат заповнив все навколо.
- Якого чарівного маленького дракона ви привезли. Вона виглядає просто чудово, бо Місяць зваблює губи довгими словами.
Хлопці в групі не могли контролювати свій пульс, всі реагували на її присутність, навіть Гілдартс. Ось чому вона була такою небезпечною.
- Луна, знай, що Себас всього в одному дзвінці звідси. Ти ж знаєш, що на цьому острові нічого не залишається непоміченим, — попередив Гілдартс.
Відразу ж аромат у повітрі зник, і група немов прокинулася від паралізованого стану.
- Тобі просто потрібно було зіпсувати все веселощі, згадавши це ім'я. Колись я також буду співати на ньому, прошила Місяць і уявила, як Себас буде їсти після всіх принижень, яких він їй завдав. Себас був не просто сильнішим, він був незбагненний в її очах. Крім того, як і Амелл, він міг легко протистояти її обявленню, що означало, щоб їй довелося боротися за фізичне та магічне вміння. У цій області тільки Алукард і Амелл могли перемогти Себаса.
- Тільки якщо ти хочеш загинути. До того ж, припини це зараз, ми обидва знаємо, що ти не посмієш заподіяти мені біль. Він миттєво заступить тебе, — холодно сказав Гілдартс.
- Чудово! Я тут тільки для того, щоб доставити вас до місця призначення — Місяць кинула останній погляд на тіло Гілдартса перед тим як повернутися до магів позаду нього. - Йдіть за мною, — сказала вона і пішла вперед.
Тільки володар міг зробити підйом на качі зручнішим, тому Місяць був тут, щоб привітати їх. З її присутністю жоден звір не посмів би заподіяти неприємності. На качі вела стежка, але вона була прихована магією. Кожна зона впливу Свердхправителі мала одну таку стежку в скелі, яку вони охороняли. Місяць був тут, щоб підняти їх на качі по своїй стежці.
Під час підйому навіть Нацу не хотів розмовляти. Аура навколо Місяця майже не могла розмовляти, і це викликало в неї відчуття жаху, яке накопичувалося всередині, оскільки одне слово або дія могли призвести до смерті. Влада Гілдартса над нею зовсім не полегшувала цього, це було все одно що знову зустрітися з Акнологією. І цього разу Амелла не було поруч, щоб красти шоу. Тому всі воліли мовчати.