- Ось ваш ель, сер Амелл, як ви і замовили, — сказав Макао, ставши кухо на стіл.
— Дякую, — відповів Амелл, зробивши ковток, але відразу поставив чашку назад. - Ну що ж, Макао, приємно було провести тут час і познайомитися з тобою. Продовжуй в тому ж дусі, і коли-небудь ти станеш чудовим майстром гільдії. - Він встав і накинув плащ.
- Що відбувається? - Макао був у повному замішанні.
- Моя допомога потрібна зараз, гільдія в біді.
- Я зберу інших, ми підемо з тобою! - Макао не розумів, що відбувається, але почув слово "перемога" і цього було достатньо для того, щоб зрозуміти, як діяти.
- Ні, не турбуйся. Я подбаю про це. Ніхто з вас не зможе запропонувати нічого, просто залишайтеся тут і захищайте гільдію. - Амелл вийшов з будинку, навіть не дослухувавши Макао.
Він все ще не розумів, про які труднощі говорив Амелл. Вийшовши на вулицю, Амель злетів у небо миттєво і вирушив до Тенрю.
- Серце гримуара — це межа того, з чим вони можуть впоратися. Вони не впораються з великим хлопцем. - Амелл весь цей час стежив за островом Тенрю і дозволив атакі статися, щоб оцінити силу гільдії. Серце гримуара, яке атакувало, було далеко від Тартара, і Амелл хотів точно знати, де на шкалі сили знаходяться чарівники Хвоста Феї.
Коли Магнолія залишилася позаду, він додав швидкість і зник, як блискавка. Через кілька хвилин він уже був на острові Тенрю, який все ще зазнавав нападу з боку темної гільдії гримуарів серця. Амелл оглянув поверхню острова і побачив війну між магами.
- Поки не прибуде великий хлопець, мені потрібно дещо зробити. - Амелл використав магію телепортації і зник.
Перед могилою Мавіс Кана сиділа на колінах, сльози текли по її обличчю. Ззовні линув дощ, і якби не бар’єр навколо могили, він би промокла до нитки.
- Що я роблю? Я така невдалоница. Як сказати йому, що я його донька? Чому я цього вартий? Я нічого не можу зробити. - Їй хотілося закричати, щоб позбутися розчарування і гніву, але кого вона намагалася обманути? Хоч би що вона робила, вона ніколи не стане членом цієї сім’ї.
- Дві легенди, а хто я? Я навіть не знаю, що роблю. Яка різниця, чи стану я магом S-класу? Нічого не зміниться.
- Це неправда, — спокійно сказав Амелл.
Кана швидко розплющила очі і побачила, що він сидить на сходинках до могили Мевіс.
- Нарешті ти можеш сказати моєму безглуздому синові, що ти його дочка, вірно? - Він посміхнувся, наче це був звичайний день у гільдії. - А хіба не тобі все це випробування? Підтвердження того, що ти заслуговуєш бути донькою Ґілдартса.
- В-Ви...
- Амелл, я теж проходжу повз, найсильніший дідусь у світі. Вибирай сам. - Він розсміявся, щоб підняти настрій, але Кана була в жаху. Вона сиділа нерухомо, не відповідаючи на його жарти.
- Гарне місце, правда? - Він мав на увазі простір навколо могили, в якому відчував щось чуже. - Знаєш, я придумав бар'єр, який захищає це місце.
– Вы... Знаєте...
Амел знаходив утіху в її поведінці, але всередині він теж мав біль, якого нікому не показував.
- Я досить спостережливий. Я зрозумів це з того моменту, як побачив тебе. - Він встав, і його масивна фігура закрила могилу від її погляду. Її сльози не вщухали, але тепер вони текли з іншої причини. Вона не дивилася йому в очі, це було занадто важко, тому її погляд зупинився на його грудях.
- Це ти... Невже?. - Вона спробувала заговорити, але не змогла зібратися з думками.
Амелл спокійно посміхнувся.
- Якщо ти питаєш, чи я дійсно існує, то відповідь – так. Якщо ти питаєш, чи я не твій дідусь, то відповідь теж буде "так". - Він підійшов ближче, але дуже повільно, щоб не налякати її. Він нахилився і заглянув їй в очі, але вона не зустрілася з ним поглядом. Вона дивилася в землю.
- Ти виглядаєш не в своїй тарілці, так що може бути, поки ми не будемо розмовляти. Як щодо того, щоб я дав тобі те, що давно назріло. - Він простягнув руку і обняв її. Він був таким великим, що вона повністю зникла в його обіймах. Вона більше не могла контролювати свої емоції і розридалася ще сильніше, але одночасно її руки піднялися і збили його плащ.
- Так тепло... - Прошепотіла Кана йому в груди, стискаючи його так міцно, як тільки могла. Її сльози пропарювали плащ, але це нікого не турбувало. Нарешті, похмурий погляд Кани перетворився на усмішку.
- Мені так шкода, що мене немає поруч! З цього моменту ніколи не буде часу, коли ти не зможеш покликати мене або прийти до мене за допомогою. - Він не отримав відповіді, але відчув, як вона повільно киває, і почув приглушений плач, коли вона заплакала головою в його плащ.
- Дякую... - Нарешті він почув, коли вони сиділи в такому положенні кілька хвилин.
- Дякую... - Вона повторила ще тихіше.
- Кана, у мене є дещо для тебе. - Вони розлучилися, і Амелл посміхнувся їй. - Ти прийшла сюди, і за це дозволь мені дати тобі те, що ти заслуговуєш. - Він простягнув руку назад до могили, і світло посередині полетів йому в руки. - Блеск феї, одна з тих магій, які Мейвіс довірила гільдії. Тепер я даю його тобі. Це стане доказом твоєї сили і відданості гільдії. - Він поклав палець їй на руку, і ось так само вона тепер володіла одним з найсильніших магічних заклинань у світі.
Кана розчаровано подивилася на відмітку на своїй руці.
- Я цього не заслужила, я зрадила Люсі і Хвіст Феї.
- Кана, гідність переоцінюють. Мевес довірила мені гільдію. Вона очікувала смерті і попросила мене очолити гільдію замість неї. Але що я зробив? Я пішов просто так, і тепер мені поклоняються як засновнику. Я нічого цього не заслуговую, але тепер, коли я бачу, що у мене є люди, яких я повинен захищати, я більше не можу ухилятися від цього. Це все, що має значення. Поки ти використовуєш це, щоб боротися за тих, кого любиш, ти такий же гідний, як і я, Гілдартс або хтось ще.
Кана подивилася на нього, і в цей момент вона помітила любов у його очах. Це викликало ще одну хвилю сліз, які потекли по її обличчю.
- Дякую, дідусь.
- Звичайно. А тепер чи не приєднатися нам до інших?
- Ти залишаєшся? - Кана запитала, і на її обличчі з'явилася усмішка.
- Для тебе, принцесо, звичайно, Амелл притягнув її до себе, щоб знову обійняти.
- Д-ДУШКА, ВООЗ! - Кана ледве вибралася назовні.
- Вибач, принцеса, ти просто занадто чарівна, — Амелл відпустив її. Він встав і допоміг їй піднятися. З усмішкою він повернувся до могили.
- Схоже, я повернувся раніше, ніж очікував. Сподіваюся, ти продовжиш відпочивати зі світом, коли все це закінчиться. І я обіцяю, що приведу острів у порядок перед від'їздом.
- Ти говориш так, ніби вона тебе чує, — помітила Кана.
- Вона завжди стежила за хвостом феї та його дітьми. Вона завжди так робила і робитиме. Вона пишається тобою, як і я, а Амелл погладив її за щокою, тому вона фарбувала.
- Тепер ми можемо йти. Думаю, на острові залишився якийсь сміття, яке треба викинути - Амелл посміхнувся їй і пішов назад.
Перед тим як піти за Каною, вона кілька секунд чекала на нього. Вона просто дивилася, як він йде.
- Найкрутіший дідусь у світі! - Прошепотіла вона собі під ніс.