- Гей, Джинраммі! - Закрикнув Шипсхед, ще один лідер команди підбігши і схопив її за плечі. - Прокидайся! - Він вдарив її по обличчю, зауваживши, що вона повністю загубилася в порожньому стані. Після ляпасу вона прокинулася, але поводилася дивно. Вона скинула руки його і почала відступати, бормоча: « Ми помремо! » Ми мертві! Ми не зможемо цього зробити! Я не зможу! - Її очі були прикуті до Амелу, і вона не могла відвернути очей. Здавалося, що вона побачила в його очах руйнівну силу і відчула себе у пастці. Вона хотіла втекти, але не могла. Жахлива фігурка Амелла продовжувала рости в її очах, і їй стало дуже важко навіть стояти.
- Гей, Джинраммі! Скажи мені! - Шипсхед кричав, намагаючись повернути її до реальності, але вона не відказала. Коли він знову спробував підняти її, вона вдарила його в живіт кулаком, насиченим хаки. Він відлетів, вдарившись об землю і кров пошкодила землю там, де він впав.
- Я не хочу вмирати! - Закричала вона і побігла назад до їхніх піратських кораблів. Вона дивилася вниз, не помічаючи Джека, який стояв у неї на шляху. Вона налетіла на його ногу і впала навзнач.
- Що це? Бунт? - Він сердито сказав Джеку. Він був обурений її поведінкою, бо найбільше ненавидів боягузів. Навіть Готеї були нижче боягузів у списку того, що він зневажав.
- Ви всі помрете! - Джинраммі була у розпачі. Вона знала, що тепер, коли Джек тут, їй кінець, тому їй було все одно, як вона говорила. - Він жахливий! У нас немає жодного шансу. Біжи! - гукнула вона Джеку.
Навіть Кінг з цікавістю озирнувся. Ніхто, крім Кайдо, раніше не наважувався навіть підвищити голос на три лиха: Валета, короля і Королеву.
- Зрадник і боягуз! Нічого не залишається, як убити тебе! - Джек підняв ногу, готовий розчавити її.
Амель, який спостерігав за всім цим, усміхнувся і тихо сказав: « Б’якуя, не дай їй померти.
- Так, дідусю! - Бьякуя зробив крок і зник з виду.
Внизу біля Джінраммі Джек опустив ногу, щоб розчавити її садистично посміхаючись: — Умрі! - Він закричав і відчув, як його нога доторкнулася крижаної землі, залишивши в ній тріщини. Але це було не те, що розчавив людину. Він прибрав ногу і оглянув місце удару. Джинраммі там вже не було.
- Хто це зробив? Де ти? - Джек злився, розуміючи, що хтось врятував її в останню секунду. Він озирнувся, але не побачив нікого, хто міг би це зробити. Амелл все ще стояв на кораблі Кел, дивлячись на нього з посмішкою.
- Думаю, тепер ти мій противник, — почув він терплячий голос прямо над собою. Він підняв очі і побачив Б’яку, що штовхнула Джінраммі на руках, наче принцесу. Вона була шокована і не розуміла, що її ворог щойно врятував їй життя.
Джек злісно подивився на нього, і хакі почала збиратися навколо його рук. Він не був найрозумнішим, але розумів, що Б’якуя — це не той, з ким можна жартувати в бою. Багато років тому Бьякуя боровся з легендарним дуетом морських піхотинців самотужки. І всі знали, що він був прямим потомком Амелла, яке говорило про його надзвичайну силу.
- Чому ти ховаєшся в небі, як боягуз, Бьякуя? - Джек крикнув, діставаючи зброю. На його обличчі була звичайна садистська усмішка.
— Я не ховаюся, я спостерігаю за ідіотом, — сказав Бьякуя, стоячи в небі з поблажливим виразом. Під його ногою виднівся маленький рожевий лепець квітки, на якому він зазвичай стояв, так що Б’якуя буквально ширяв у повітрі на цьому крихітному пелюстку.
- Якщо ти не спустишся, я піднімуся туди! - Джек підстрибнув у повітря зі зброєю, наповненою хаки. Але Бьякуя підняв вказівний палець, і з його рукава вирвався потік рожевих пелюстків, кожен з яких був гострим, як катана. Джек, досвідчений боєць, не запаникував. Він переналаштував центр тяжіння і використовував свої лізвія коси, щоб блокувати потік пелюсток. Йому вдалося відбити їх усі, не отримавши поранень, але він знову впав на крижану землю.
- Терпіння, Джеке, підтримав його Бьякуя. - Дай мені секунду, я зараз повернуся! - Він зник і знову з'явився поруч із Амеллом. - Я знову йду, дідусь, — він злегка вклонився Амелу і зник. — Гаразд, давай продовжимо, — сказав він і повільно витягнув свій меч.