- Це чудово, Тоф. Тепер зроби два таких, — сказав Амелл. Маленька дівчинка вдарила кулаком по повітрі і підстрибнула від радості.
- Я зробила це, майстер Амелл! - Тоф гукнув, підбігши до нього. Їй щойно вдалося підняти і кинути камінь пристойного розміру, використовуючи магію Землі.
- Так, дуже добре! Але святкувати колись. Тепер тобі потрібно перемістити два камені одночасно, — сказав Амелл, його голос став міцнішим.
- Добре, Тоф зупинилася і повернулася туди, де каміння лежали на землі. Вона прийняла стійку, вдарила ногою по землі і вдарила кулаком повітрям, але піднявся тільки один камінь, другий важко впав назад.
- Зосередься. Ніяких коливань. Ти повинна бути твердою, як гора, ніщо не може тебе зсунути. А тепер спробуй знову, — сказав він твердо.
Тоф знову почала тренуватися. Через кілька годин вона вже лежала, притулившись до сплячого Амелу. Вона вважала, що її тіло було міцним і твердим, наче камінь. Вона навіть говорила, що спати поруч з ним — це ніби заснути на горі. Це стало її новим улюбленим місцем відпочинку. Амелл почав турбуватися, що вона більше не захоче повертатися в своє ліжко. Можливо, він випадково перетворив цю дівчинку в любителя спати на твердих поверхнях.
- Ну що ж, пора повертатися додому, маленька леді, — сказав Амелл, дивлячись на спляче Тоф. Він обережно взяв її на руки і встав. Вона міцно спала, і якщо він буде акуратний, вона не прокинеться. Він знав, де вона живе, і йому було трохи незручно нести її додому в такому стані, але він відчував, що занадто прив'язується до Тоф. Він не хотів ставати тим, хто розлучає дитину з батьками.
Потренуючись з Ваату, Амелл відкрив для себе багато нового в магії Духа. Один з його навичок дозволяв іншим проникати в свідомість. Він використав це на Ваату, але йому потрібно було років перевершити його майстерність. Тепер він почувався незручно, вторгаючись в думки Тоф, але дівчинка була розумна і не сказала йому нічого, крім свого імені, щоб залишитися з ним довше. Емілілу потрібно було знайти Орландо і повернутися додому, тому він не хотів прив’язуватися до Тофа.
- Гаразд, ти впораєшся, Амелл. Зосередься на місці, — сказав він собі. Він знову створив вертикальну щілину в повітрі, і з'явилася тріщина простору. Він обкрутив Тоф захисною енергією, і він ступав всередину.
У місті Ґаолінг жила сім’я з високим соціальним статусом. Ці палаци з великим заднім подвір’ям були відомі всьому місту. Саме на цьому задньому дворі з'явилася простора тріщина. Глибокої ночі Амелл приземлився там з Тоф на руках.
- Гаразд, успіх. Тепер треба знайти її ліжко, — сказав він. Закривши очі, він постукав по землі і перед ним з’явилося ціле місто. Він зосередився на особняку і знайшов кімнату Тоф. В наступну мить він вже стояв всередині.
- Мені сумно залишити тебе, Тоф. Мені було дуже весело. Але я не можу розлучити тебе з твоїми батьками. Це твій дім. До побачення! - Сказав він, легонька доторкнувшись її лоба. Невидима аура оточила її, і він поклав її на ліжко. Її обличчя з утихомиреного стало трохи незграбним, але все ж чарівним. Амель посміхнувся, знявши сміх, і зник, ніби розчинився в повітрі.
Тоф залишилася одна в ліжку, яка була занадто м'якою на її смак.
Амелл з'явився за містом.
- Прости, Тоф. Сподіваюся, цей старий тобі не дуже сподобався, — сказав він, озираючись на місто. Він знову кинувся вперед, його руху були настільки швидкими, що здавалися телепортацією. Його тіло вже давно досягло межі людських можливостей, і навіть після багатьох років бездіяльності він залишався сильнішим від будь-якого смертного.
Амель вже відчув енергетичну сигнатуру Орландо і слідував за нею. Кожен крок приносив його на сотні метрів, і він з'являвся та зникав, наче телепортувався. Коли він знову опинився в пустелі, то використав магію Землі для зміцнення ґрунту під ногами. Його майстерність у всіх елементах досягла рівня великої магістра. Йому не потрібні були складні рухи, щоб викликати бурю. Одна думка — і він міг створити гору. Можливо, він був наймогутнішим чарівником усіх часів.
Енергетична сигнатура Орландо виходила з центру пустелі дуже далеко від місця, де Амелл народився після втечі із тимчасового тюремного світу. Він не знав, скільки часу пройшло, але дуже нудьгував по Орландо.
Амелл раптово зупинився. Він закрив очі, і космічна енергія повільно наповнила їх. Коли він знову відкрив очі, перед ним відкрилися новий світ. Він побачив Орландо, замкненого в залізній клітці між світом смертних і світ духів. Цей простір був місцем великого хаосу — нескінченної безодня темряви, світла і тепла.
- Орландо! Тримайся! - Амел. Він повільно зібрав величезну кількість енергії навколо рук. Коли енергія досягла піку, він плескнув у долоні в напрямку клітини. Гутля завібрувала, і в одному з них виникла тріщина. Незабаром ціла клітина розвалилася на частини. У той момент, коли тіло Орландо почало падати в безодню, Амелл клацнув пальцями і з'явився портал. Тіло Орландо провалилося в нього і впала на пісок у світі смертних.
Амелл кинувся до свого партнера і впав на коліна поруч з ним. Він почав повільно погладжувати голову Орландо з усмішкою на обличчі.
- Доброго ранку, партнере! - Сказав він гігантському Орлу.