У мене з’явилися глибокі очі. Розум був збентежений, серце билося нерівно. Драгон прокинувся на чомусь схожому на пісок. Йому було важко піднятись за допомогою рук і він відчув, що серце шалено трясеться, а голова розколюється від болю. Йому потрібно було секунду, щоб звикнути до сліпучого світла сонця у ясному небі. Коли зір адаптувався, він побачив на острові. Але це був не звичайний острів. Довкола не було травинки, дерева і навіть Орландо. Острів був крихітним, його можна було перетнути за 30 секунд. Усе навколо цього клаптика землі — безмежний океан, який простягається до горизонту.
- Немає життя? - Пробурмотів Драгон, намагаючись з'єднатися з водою через вигин. У нього вийшло, але у воді не було ані риби, ні рослин.
- Це дуже дивно. Неначе бочка без змісту. Світ без життя, просто оболонка. Як я сюди потрапив?
Він встав і озирнувся, але ніяких ознак життя не виявив. Він закрив очі і розповсюдив свою ауру, намагаючись вловити відгук від усього живого.
- Нічого. Орландо тут немає. Але де ж він?
Драгон відкрив очі, не виявивши нічого за допомогою аури. Підійшовши до краю острова, він нахилився і торкнувся води. Вона була безжиттєвою, наче голограма, нереальна.
– Добре... Значить, це не реальність. Може, це світ духів? Це пояснило б відсутність Орландо, вірно? - Він запитав, ніби чекав відповіді. Але довкола панувала тиша.
- Гаразд, спробую піти звідси, — вирішив він і кинувся у воду. Його тіло спалахнуло, як блискавка, і він зник вдалеці. Але через мить знову опинився на тому ж острові.
- Не спрацювало, — зітхнув він, ступивши на пісок. - Мабуть, це пов'язано з світом духів. Але що саме?
Він сів в позу для медитації, очищуючи розум від зайвих думок, і спробував згадати, що сталося до того, як знепритомнів.
- Може, це не світ духів, а вигин духу? А що, коли ключ є у вивченні та влаштуванні цим вигином? - На його обличчі з'явилася усмішка, але вона швидко зникла, коли він зрозумів одну деталь.
- Я поняття не маю, як зігнути дух, — зітхнув він, плюхнувши на спину.
Він лежав, дивлячись на безхмарне небо і сонце, яке не давало тепла. Раптом у його тілі з'явилася пульсуюча сила. Драгон здригнувся, випивши кров на пісок.
- Тільки не ти знову! - Прошипів він, коли дізнався енергетичну сигнатуру того, хто раніше захопив його тіло на острові Року.
Він сильно сів, випивши ще більше крові. Біль, який він відчув, був не фізичним, а глибоким, що мучить всю його істоту. Усюди було темно і зловісно.
- Забирайся до біса з мого тіла! - Він закричав.
Червоне світло почало окутувати його тіло.
- Не цього разу, виродку! - Збудив Драгон, вивільняючи свою могутню ауру. Простір навколо нього затремтіло, і з його грудей вилетів темно-червоний дух зі щупальцями.
- Ось ти де, шматок лайна! - Сказав Драгон похмурим тоном, його особистість змінилася.
- Для людини з такою силою у тебе жалюгідна душа. Але я захоплююся твоїм наполегливістю. Навіть Аватар не зміг би знести того, що пережив тобі, — його голос був позбавлений емоцій.
- Ти сам напросився в моє тіло. Хто ти такий? — Поцікавив Драґон, трохи заспокоївшись, але готовий до бою.
- Я Ваату. Ти помиляєшся, мандрівник. Я не зайшов у твоє тіло за своєю волею. Наше злиття було випадковим, коли ти потрапив у цей світ. Я вже давно намагаюся залишити тебе, — пояснив Ваату.
- Путнік? Ти знаєш, що я не з цього світу? Як? - Драгон упав на коліна, все ще насторожений.
- Коли ти увійшов у цей світ, ти керував простором і часом способом, які мені незрозуміло. Твоя душа пройшла крізь Древо Часу, де я був заточений. Ми випадково злилися, і я звільнився. У цей момент я побачив твої спогади — інші світи, людей у дивних одягах, які використовують незвичайні техніки, — розповів Ваату.
- Зрозуміло. А що буде з Дреєм Часу тепер, коли тебе немає? — запитав Драгон, турбуючись про наслідки.
- Нічого поганого. Мабуть, воно знову розквітне і духи повернуться в його околиці — відповів Ваату.
— Ваату, якщо вже ми тут замкнені, розкажіть мені свою історію, — сказав Драгон, викликаючи свою імператорську аура і пильно дивлячись на дух.
– Добре. Слухай уважно, мандрівнике, — почав Ваату.