Троє летіли по небу до далекого гори. Бі, один з них, був джинчурікі — носієм могутньої звірині. Він насолоджувався видом, який відкривався перед ним. Таке видовище не щодня побачиш.
- Мій брат мертвий? - запитав Бі, дивлячись на Драгона, який летів поруч з Югіто.
- Ні. Але під кінець дня це може статися, — відповів Драгон, намагаючись приховати свої складні емоції.
- Якщо спробуєш ще раз, я зупиню тебе, дурень! - Бі, повертаючись до своєї звичної мови.
- Якщо я побажаю його смерті до кінця дня, він помре. Ти нічого не зміг зробити в перший раз, так що і вдруге нічого й не зміниться, — холодно відповів Драгон.
Він різко збив Бі з пантелику, не дав йому часу на відповідь.
— Ми прилетіли, — оголосив Драгон, пірнувши до плато з гори, і м’яко приземлившись на нього разом із Бі та Югіто.
- А тепер дозволь мені пояснити, чому я прийшов сюди, — сказав Драгон, обережно опускаючи Югіто на землю. - Я тут, щоб поговорити з цими двома хвостатими звірами. Було б простіше, якби ти не опирався. Так що зараз я продовжу. Не заважай.
Драгон підняв руку, і з його пальця вирвалася ніть чакри, проникнувши в тіла джинчурікі.
Всередині вони опинилися в порожній білому просторі. Там стояли два величезних звірі, кожен з ким був на голові. Перед ними височіє драгон, який отримує величну аура.
- Маатабі, Гюки, як поживаєте? - запитав Драгон, дивлячись на звірів.
- Драгон. Мататабі вже давно не чула цього імені, і це наче згадувати минуле.
- Чого ти хочеш, Драгон? Ти був тихим багато років, і раптом нападаєш на наше село, — сказав Гюкі, у голосі якого звучало швидше роздратування, ніж гнів.
- Ваше село? Ти нарешті змирився з тим, що це твоє місце? - з легкою насмішкою запитав Драгон.
- Я нікому не належу. Але це будинок мого господаря, а отже в певному розумінні і мій - відповів восьмихвостий.
- Саме так, дурню! - Би крикнув, сидячи в позі лотоса на голові звіра.
- А ти, Мататабі? Це твій дім? — запитав Драгон.
- Моя відповідь така ж, як у Гюки. Це дім мого господаря, значить і мій теж, - відповів кіт-монстр з легким сумом у голосі.
- Тоді дозволь поставити питання. Якщо я можу дати тобі свободу, чи приймеш ти її? — запитав Драгон.
Емоції тварин закрутилися, і вони завмерли, втупившись на нього.
- Якщо ти збираєшся вбити Югіто, я буду битися з нею, щоб зупинити тебе, — твердо сказала Мататабі.
Югіто посміхнулась, почувши це.
- Я буду захищати його від зла, — додав Гюкі, дивлячись на Драгона.
Обидва звіри виглядали рішучими.
- Я не заподію їм шкоди. Я можу запропонувати вам свободу, не завдаючи шкоди своїм господарям, — запевнив Драгон.
Емоції тварин змінилися, як хвилі. Свобода, далеко від людей, була мрією кожного з них.
- Навіщо ти це робиш? - Мататабі, відчуваючи, як Югіто нервує.
- Я зневажаю створення джинчуріки. У мене є можливість звільнити вас і відправити туди, де жодна людина не зможе вам зашкодити, — пояснив Драгон.
Звірі не відчували брехні в його словах.
- А якщо вони вирішать залишитися? – Югіто запитала, як чекав Драгон.
- Тоді вони житимуть у зовнішньому світі. Мій план — об’єднати села і заборонити створення джинчуріки, — відповів Драгон, дивлячись на дівчину.
- Я згодна. Мені дуже подобається мій господар, але свобода - це моя мрія. Якщо ти можеш запропонувати її і захист, то так, я згодна. Поки Югіто жива, - твердо сказала Мататабі.
– Маатаби... Ти впевнена? - Югіто запитала, поклавши руку на голову кота.
– Да. Вибач, Югіто. Це було моєю мрією багато років, — відповіла Мататабі.
- Ну, це було весело, поки тривало, правда? - Югіто посміхнулася, а потім повернулася до Драону. - Не роби їй боляче. І стрибай свою обіцянку.
- Гюки, а ти що скажеш? - Поцікавився Драгоном, дивлячись на восьмихвістку.
- Я теж згоден. Занадто довго я був запечатаний, переходячи від однієї людини до іншої. Прости, Би. Це мій вибір, - сказав Гюкі, злегка піднявши голову.
– Дурень! Ти мій напарник, друже. Бери свою свободу і піднімайся на вершину в Новому Світі, уії! - Він закричав Бі, вискакуючи на ноги.
Його крик викликав у всіх посмішку, навіть в Драгона, який був вражений зрілістю Бі.
— Добре, тоді зустрінемося зовні, — сказав Драгон натисканням пальцями і зникнувши з білого простору.
Джинчуріки теж зникли, опустившись зовні.
- Югіто, Бі, сидите тут і не рухайтеся, — наказав Драгон.
Обидва послухалися, заплющивши очі, поки Драгон поклав руку на кожного з них.
- Це може бути дивно. Я збираюся витягнути їх з вас, так що може бути боляче, а можливо й ні. Все залежить від того, як сильно ви будете чинити опір. Тож не борійтеся з цим почуттям, хоч би якими незручними воно було.
Драгон зосередився, використовуючи свою божественну енергію щоб проникнути всередину їх тіл і схопити тварин.
- Тепер будьте готові. Це може бути трохи боляче, — попереджував він.
Через хвилину чакра виходила з них, наче виверження вулкана. Земля затремтіла, а повітря наповнилось вібрацією від потужного викиду енергії.
З тіл Югіто і Бі виштовхнули двох масивних звірів.
У спіралеподібному русі вони звільнилися від своїх господарів і зависли в повітрі перед групою з трьох людей.
– Ааа! - Нарешті Югіто впала вперед, важко видихнувши. Вона була вся поту, дихання її било. Бі виглядав не краще.
– Ты... сказав... буде трохи боляче! - Югіто зло подивилася на Драгона.
- Гаразд, я збрехав. Але було б складно змусити тебе це зробити, якби я сказав, що все пройде без болю або щось в цьому роді, - Драгон потиснув плечима і повернувся до звірів, ігноруючи двох колишніх джинчуріки. - Ви можете змінити свій розмір, або мені потрібно допомогти з цим?
Він подивився на них, і обидва кивнули, почав зменшуватися.
- Ну і що тепер, дурень ти етикий? - Змучився промовити Бі, дивлячись на восьмихвостого, який тепер був навіть менше його.
- А тепер ми повертаємося у ваше село. Всі Каґе в чомусь винні. Але ваш Каге зв'язався з Орочимару тільки для того, щоб викрасти мого сина і його друзів. Сьогодні доля йому не посміхнеться.
- Якщо ти продовжиш завдати шкоди, це тільки ускладнить об'єднання сіл. Кумо більше не має хвостатиго звіра. Чому б тобі не зупинитися, поки ти попереду? – сказала Югіто.
Бі і Югіто розуміли, що у них немає шансів навіть за допомогою тварин. Якби довелося битися, вони б боролися, але можливо цього можна було уникнути, якщо все зробити правильно.
- Ми повертаємося, — вимовив Драгон.
Здійнявся вітер, уносячи їх усіх до Деревни Хмарів.