Несподівано в кафе Сильвії з’явився портал, і двоє людей вискочили з нього та маленький Атлас. На щастя, кафе ще не було відкрито, тому в ньому ніколи немає відвідувачів. Інтер'єр залишався незмінним, і Драгон відразу відчув присутність Сильвії в підмобці.
— Гілдарс, твоя мама там як завжди, — Драгон вказав на двері, що крутяться в задню кімнату.
– Мама! Ми повернулися! - Гілдартс покликав її, і через мить почулися швидкі кроки. Двері відчинилися, і звідти вибігла красива жінка середніх років, її обличчя було залито щасливими сльозами.
- ГІЛДАРТС! — Сильвія з неймовірною швидкістю кинулась до сина і впіймала його у міцні обійми. Вона так люто терлася щокою про його щоку, що здавалося, ось-ось посипляться іскри.
- Сильвіє, заспокойся. Ти збираєшся задушити нашого сина, — Драгон з силою просунув руку між ними і роз’єднав їх.
- А що це за ідея? Ти намагаєшся зруйнувати моє возз'єднання з сином? - Сильвія сердито подивилася на Драгона.
Гілдартс знову опинився в її обіймах.
- Ні! Я намагаюся перешкодити тобі вбити його, — Драгон підтягнув Ґілдартса до себе і кинув на Сильвію шалений погляд.
- Поверни його! Я ще не закінчила! - Сильвія кинулася на Драгона, готова розірвати його.
- Стійте! - Гілдартс вирвався з обіймів Драгона і простягнув руки до батьків.
Драгон і Сильвія зупинилися й подивилися на сина.
- Я радий, що ви обидва так про мене турбуєтеся. Але як можна пом’якшити погрози вбивствам? Тож сядемо і поговоримо, — Гілдартс сказав привітним тоном, щоб заспокоїти обидві сторони.
- Ти маєш рацію, синку, — Сильвія посміхнулась.
- Я радий знову тебе бачити, — Драгон заспокоївся і підійшов до Сильвії.
- Навіть не думай! Сьогодні ти спиш на дивані. Ніхто не встане між мною і моїм сином, - суворо сказала вона, хоча на її обличчі все ще грала насмішка усмішка.
- Да ладно тебе! Будь справедлива! Ти збиралася його задушити. Мені довелося втрутитися, - Драгон благаючи подивився на неї.
- Діван або вулиця! - Сильвія сказала своїм суворим батьківським тоном.
- Чудово! - Драгон клацнув пальцями, і в кутку кафе з'явився портал, з якого на підлогу впав предмет.
– Кровати? - Гілдарс здивовано подивився на з’єднане розкішне ліжко.
- Так! Ти не знайдеш більш м'якою і зручною ліжка в світі. Або ж у будь - якому іншому світі, якщо вже на те пішло, з гордістю сказав Драгон.
- Якщо мені не раді в твоєму ліжку, то й тобі не подобається у моїй, — Драгон встав поряд з ліжком і стрибнув до неї.
Сільвія і Ґілдартс дивилися, як його тіло м’яке занурилося в ліжко. Вони обидва не могли відірвати очей від цього видовища.
- Милий, як щодо того, щоб забути про цю дурну суперечку? Зрештою я просто пожартувала, — Сільвія сказала з найгарячішою усмішкою, якою могла не спускати очей із ліжка.
- Звичайно! Без проблем, - Драгон посміхнувся у відповідь.
- Чудово! А як щодо того, щоб віднести це ліжко наверх? - Сильвія говорила поспішно, ледве зтримуючись, щоб не стрибнути в неї.
- На жаль, це ліжко для однієї людини. Крім того, мені не дозволяли одна жінка: Драгон посміхнувся і подивився на Сильвію.
- Ти поклявся мені вічної любові. Невже це більше нічого для тебе не означає? - Сильвія сказала зі сльозами на очах.
- Звичайно. Я буду любити тебе вічно, — Драгон перестав посміхатися і серйозно подивився їй в очі.
Сільвія почервоніла і вдала, що кашляє, аби взяти себе у руки.
- Ну і що? Не проти, якщо я приєднаюся до тебе? - Вона зобразила милу безневинну дівчинку.
- Ні! Коли казали, що кохання може перемогти все, явно не враховували ці простирадла. Навіщо мені ділитися з кимось цим божественним відчуттям? - Драгон засміявся.
- Ти диявол! - Сильвія підбігла до Драгону і застрибнула на нього зверху.
Так почалася невинна боротьба за право володіти небесним ложем. Про що вони обидва забули, так це про двох інших присутніх в кімнаті.
- Гілдарс, тобі так само ніяково, як і мені? - Атлас був вражений тим, як Бог на острові бореться з жінкою в ліжку.
- Я хочу померти! Убий мене, Атлас! - Гілдартс повернувся до свого єдиного друга.
- Ні за що! Якщо я вб'ю тебе, він уб'є мене або віддасть твоїй страшної покоївки - Атлас вказав лапою на безперервний бійок.
- Напевно. Ти знаєш якусь магію стирання пам'яті? - Гілдартс недбало запитав.
- Ні! Але тобі, можливо, варто знайти когось, хто це зробить - вони обидва здригнулися одночасно.
- Ходімо оглянемо місто. Я більше не можу зносити цього, — Гілдартс сказав, і Атлас кивнув його та пішов за ним.
- Назад на райський острів--
У великому конференц-залі з масивним столом посередині зібралися кілька людей.
- Юрі, це твоя мета. Запиши все, аж до найменших деталей. Лорд Драгон хоче отримати все до свого повернення, - Себас сказав покоївкою з нейтральним і зарозумілим виразом обличчя.
- Люпустерина, це твоя мета. Лорд Драгон сказав, що вона одна з найважливіших. Стеж за тим, щоб тебе не помітили, — він звернувся до жінки з садистською посмішкою.
- Звичайно. Якась тупа ящірка - ніщо переді мною, вона посміхнулася ще ширше і її обличчя спотворено як у фільмі жахів.
- Нарберал, це твоя мета. Він сильний, але ти повинна бути йому рівною якщо станеш серйозною. Себас подивився на служницю, яка хотіла піти слідом за Ґілдартсом.
- Поняла! - Вона вклонилася.
Кожен з них був би щасливий виконати навіть найпростіше завдання, якби мова йшла про Гілдартса чи Драгону.
- Нарберал, Юрі і Люпусрегіна. Вирушайте! Решта залишаються тут і продовжують виконувати свої обов’язки як завжди, — Себас сказав наказовим тоном.
- Так! - Всі відповіли голосами, рішучими рішеннями.