У великому залі бойових мистецтв, який був особистим домом Драгона, Наруто стояв у розслабленій військовій стійкі перед своїм наставником. Його обличчя виражало незадоволення, і він уже почав скаржитися, хоча тренування навіть не почалася.
- Старик, навіщо мені взагалі тренуватися? - Проворчав Наруто, схрестивши руки на грудях.
— Наручо, — спокійно почав Драгон, - що ти говорив про свою мрію? - Його голос звучав злегка дрижає.
- Я ЗНАЮ, ЛАДНО! - Закрикнув Наруто, відчувши, що скаже Драгон. - Як ти збираєшся стати Хокаґе без сили? Думаєш, туди потрапляють з шоколадом і квітами? - Драгон посміхнувся, але його вираз швидко стало суворим, як у вчителя, який має намір піддати урок.
- Я сказав, що знаю. Розпочнемо, бо Наруто не чекав і кинувся на Драгона. Він підстрибнув і спробував вдарити тренера в живіт, але Драгон легко ухилився і вдарив Наруто по боку, збив його з ніг.
- АААA, НЕ ТАК СІЛЬНО, СТАТИК! - Заволив Наруто, потираючи вуханий бік.
- Не зупиняйся. Піднімайся і спробуй знову, — сказав Драгон, піддрузяючи Наруто двома пальцями.
- Я тебе поб'ю! - Наруто закричав і знову кинувся в атаку. На цей раз Драгон не став відповідати ударом, а просто продовжував ухилятися і вказуючи на помилки Наруто.
- Зосередься на рівновазі. Інакше тебе буде дуже легко збити, — сказав Драгон, злегка підштовхнувши Наруто, щоб показати наскільки нестабільно він стоїть. – Центр рівноваги - це ключ. Знайди його, особливо коли будеш рухатися на високій швидкості або битися з противниками, які швидко змінюють напрямок.
Тренування тривало довго. Коли Наруто втомлювався, Драгон пояснював йому основи ніндзюцу, гендзуцю та інші важливі речі. Через кілька годин, поки Наруто виконував прості вправи, Драгон задумався про щось важливе.
- Чи можу я навчити Наруто хаки, навіть якщо він з іншого всесвіту? — Він запитав, знаючи, що між різними світами можуть бути обмеження.
[Так, це можливо. Покладіть руки на голову Наруто, і система зробить все інше.]
Драгон підійшов до Наруто, який стояв і виконував вправу на силу. Він відчув важку руку Драгона на своїй голові і відкрив очі, які до цього були закриті для концентрації.
— Стой спокійно, Наруто, — сказав Драгон. Наруто завмер, боячись поворухнутися.
[Все готово. Багатозначні обмеження більше не діють на Наруто Узумакі.] прозвучало повідомлення, і Драгон забрав руку.
- Що це було, старий? - запитав Наруто, що ще не звик називати його батьком. Але Драгон не наполягав, дозволяючи Наруто почуватися комфортно.
- Я почну вчити тебе нової техніки. Вона зробить тебе справжньою силою в майбутньому і точно допоможе тобі стати Хокаґе, — сказав Драгон, взявши зі стіни треніровий меч. - А тепер одягни цю пов'язку, він кинув Наруто шматок тканини.
---
За вікном дощове і похмуре село. Несподівано з'явився високий чоловік у чорному шкіряному костюмі. Він озирнувся і сказав:
- Отже, це те саме місце про яке говорив майстер. Приховане село дощу, так? Тепер мені потрібно знайти Акацуки. - З цими словами він ступив уперед і зник.
В іншому місці чоловік, який мав помаранчеве волосся і очі зі спіральним орнаментом розмовляв з людиною, схожою на рослину.
- Зецу, ти знайшов Орочимару? Це терміново.
- Так, ми знаємо його місце, але він постійно пересувається. Ми підозрюємо, що він знає, як слід за ним стежать — відповів Зецу наполовину занурений у землю.
- Тоді не втрачай його з виду, — холодно сказав чоловік.
- Зрозумів! - Зецу зник у землі.
Поряд стояла жінка синім волоссям, її обличчя було безсердечним.
- Нагато, нам дійсно потрібно йти за Орочимару? - Вона запитала з легким занепокоєнням.
- Мене звати Пейн. Не забувай про це, — різко відповів він на карті.
Раптом у кімнаті пролунав незнайомий голос:
- Ви вибрали досить похмуре місце, Акацуки. Але мені це подобається.
Темрява в кутах кімнати наче ожила, і повітря було холодним.
- Хто ти? — запитав Пайн, залишаючись спокійним.
- Я? Мене звуть Алукард. І я дуже хочу приєднатися до вашої групи, - відповів голос, але його власник залишався невидимим.
- Покажися, Алукард! - Жінка наказала, готуючи паперові сурикені.
– Папір? Це щось нове... Цікаво, що голос затих і потім знову пролунав поруч з Pann.
- Що скажеш? - Алукард зник ще до того, як Пейн встиг відреагувати.
- Яви себе, — вимагав Пейн, злегка роздратований.
- Хіба ти не збираєшся віддати мені своє кільце? Або мені доведеться взяти його самому? - Голос пролунав поруч з жінкою, і вона різко відстрибнула, відчуваючи дотик.
- Відпусти її! - Пейн вихопив чорний жезл, але це не допомогло.
- О, я знайшов твоє слабке місце? - Конан раптово перестала дихати, впавши на коліна.
- Відпусти її! - Пейн кинувся до неї, але Алукард залишався невидимим.
Конан лежала на землі, ледь дихаючи, її життя повільно згасло. Пейн стояв поруч, відчуваючи себе безпорадним. Він не міг нічого змінити.
- Віддай йому перстень. Воно стане в пригоді, — почувся чужинець.
З дивовижної спіральної спалаху з'явився чоловік у оранжевій масці. Маска мала лише одну дірку, а його одяг нагадував вбрання Пейна і Наґато.
- Гаразд, Пейн дістав перстень для чоловіка-змея і поклав його на стіл поруч з одягом Акацуки.
- Здається, хтось нарешті розібрався в ситуації, — вимовив Алукард.
Конан раптово змогла знову дихати. У її очах горіла лють, але страх був не менше. Вона не рухалася, тільки тихо шепотіла щось, ніби переказати повідомлення через горло.
— А тепер покажися, Алукарде, — суворо звернувся новий член групи до темряви навколо них.
Довгий час відповіді не було.
- Як тебе звати? — Нарешті запитав Алукард, очевидно звертаючись до чоловіка в помаранчевій масці.
- Я Мадара Учиха. А тепер скажи мені своє ім'я, не змушуй мене діяти - вимовив чоловік, і його очі на мить спалахнули яскраво-червоним світлом.
– Ха-ха-хо... Тепер ми обоє знаємо, що це неправда. - Шепот Алукарда пролунав прямо над вухом Мадри.
Мадара подивився на Пейна, але той, здавалося, нічого не чув. Алукард, мабуть, міг впливати на сприйняття.
- Пейн, Конан. Орочимару більше не буде в Акацуки, його місце зайняв Алукард. Продовжуйте у тому ж дусі, мені потрібно йти, є справи, — сказав він і зник в спіралі, залишивши після себе тільки паніку та замішання.
- Побачимося, Учиха... - шепот, схожий на голос Алукарда, пролунав в уха Мадарі, коли він залишав кімнату.
Мадара розізлився. Це була явна насмішка і на мить на те, що Алукард знав його справжню особистість.
- Я теж піду. Побачимося, маленька леді, - чийсь палець легко торкнувся спини Конан, і вона відчула холод.
Присутність Алукарда повністю зникла. Пейн і Конан помітили, що кільце й одяг зі столу теж зникли.