Розділ 3324
Третій молодий пан Дунфан спочатку сховався прямо за дверима, бажаючи завдати нищівного удару в той самий момент, коли Су Ло та її товариші перейдуть поріг вілли. Але тепер, коли ці зловісні створіння задзвонили всередині будинку і почали тремтіти від передньої підошви до потилиці.
Якщо сам третій молодий пан Дунфан дійшов до такого стану, то від його чотирьох слуг і не слід було сподіватися героїчної поведінки.
А-Да тремтячим від жаху голосом промайнув:
- Ч-що... Звідки походить цей моторошний, примарний голос?.
А-Ер судорожно зковтнув накопичення слини і шикнув на нього:
— Яка ще нечистота? Замолчи негайно, не накликай біду!
— У-у... — Зловісна людина повторилась, стаючи голосніше.
А-Сань перелякано зашепотів:
— Як же страшно... З самого початку ходили чутки, що з цією віллою "Вань" твориться щось неправильне. Виявляється, все це було чистою правдою...
А-Си благаючи подивився на господаря:
- Молодий пане, можливо... Може, нам краще піти звідси?
Третій молодий пан Дунфан також мав по собі волосся, але думка про ганебне бігання здавалася йому надто сильним ударом через власну гордість.
Тому він вперто і сердито фиркнув, намагаючись зберегти обличчя:
— Це тільки вітер шумить у листях дерев за вікном! Чого ви злякалися, ідіоти? А ну-ка все закрили роти!
І справді, коштувало третій пану Дунфану прикрикнути на своїх слуг, як цей жахливий плач миттєво припинився.
Чоловіки здивовано переглянулися в єдиній темряві.
Дунфан Чжою самовдоволено хмикнув:
- Бачите? Я ж казав вам, що тут немає нічого страшного...
У цей момент, піддавшись панічному страху, слуги вже мимовільно покинули свої схованки і випадково загрудилися в самому центрі просторої вітальні.
І раптом в цій тиші А-Да пронизливо і дико заволав:
— Хто вщипнув мене за дупу?
Цей різкий, пронизливий крик гулким лугом рознісся по всій віллі. Навколо панувала така щільна, непроглядна темрява, що побачити хоч щось на відстані видовженої руки було абсолютно неможливо, тому ніхто не помітив, хто саме доторкнувся до А-Да.
- А-Сань, навіщо ти лапаєш мій зад? - Роздратовано і обурливо зажадав відповіді А-Да.
- Навіщо мені тебе локшину? Що за маячня ти несеш! - Ображано і люто згризнувся А-Сань.
— Тільки ти стояв прямо позаду мене! Якщо це не ти, то хто ж ще? І у тебе ще вистачає нахабства відпиватися! - А-Да дихав від гніву так часто, що ледве не задихався.
— Я ж сказав тобі, це не я! До того ж, навіщо мені взагалі чіпати твій зад? У мене що, власного немає? — А-Сань одночасно злився і відчував себе глибоко ображеним.
Поки ці двоє галасливо сперечалися, третій молодий пан Дунфан раптово видав ясний і переляканий крик:
— Хто мене локшиниче?
У ту ж мить навколо запанувала труна, зламуюча тиша...
Яросний голос молодого пана Дунфана зірвався на оглушливий рев:
— Ах ви, нікчемні пси! Якщо я виясню, хто з вас наважився на це, вам не жити!
Лише подумайте: великий і шанований третій пан Дунфан піддався такому непристойному поразку з боку своїх слуг! Від самої думки Дунфана Чжама мурашки побігли по шкірі!
- Це не я, молодий пане! Я стою позаду вас, — поспішно справдився один з слуг.
— А я стою позади А-Да.
— Я взагалі стою до вас спиною.
— А я в цей момент нахилився.
Усі четверо слуг в один голос запевняли, що фізично не мали можливості доторкнутись до тіла свого господаря.
Дунфан Чжаю гарячково намагався відновити в пам'яті нещодавний дотик. Він чітко згадав, що пальці, які торкалися його грудей, були довгими, тонкими і неприродно гострими... Певно, що це була не людська рука!
— С этою виллой... Щось не так. Усі повинні бути надзвичайно обережними, — Дунфан Чжою стиснув кулаки і намагався вдивитися у темряву.
І в цей самий момент перед їхніми очима раптово промайнула ярка спалах!
— О боже! Що це таке? — А-Да в паніці обхопив руками голову і дико закричав.
— Здається, це примарний вогонь! - Ужасно заволав А-Ер.
— Звідки в житловому будинку взятися примарному вогні?
— Та звідки я знаю! Він летить прямо на нас! Наближається!
У наступну секунду над головами переляканих чоловіків завис яскравий вогонь і вибухнув гуркіт.
"Бум!"
— А-а-ак!
Чоловіки кинулися в розсипну, оголосивши дім дикими і викрикуними криками. Це не був звичайний примарний вогонь, від полум’я віяло худорлявою потужею.
Розділ 3325
- Що нам робити? Молодий пане, потрібно швидше бігти звідси!
Третій молодий пан Дунфан і сам був наляканий до повної втрати самовладання. Щоправда, цей юнак не мав жодних великих талантів і був добрим чоловіком. Його рівень культивації був дуже посереднім, а характер — на рідкісних боягузливих і малодушних.
У цей момент п'ятеро людей були приголомшені важким, задушливим диханням смерті, насиченим гнилим запахом розкладення.
— Нет-нет, я не хочу вмирати! Тільки не це! « Серце молодого пана Дунфана шалено тряслося в грудях, і він був настільки наляканий, що мало не заливався слізьми.
Він першим, спотикаючись і втрачаючи рівновагу у темряві, кинувся до вхідних дверей! Він повинен бігти! Він зобов'язаний покинути це прокляте місце! Тут було занадто, дуже страшно!
Але коли його тремтячі пальці нарешті нащули дверну ручку, він смикнув її на себе — але двері не піддалися. Він ще раз смикнув, доклавши більше сил - двері все одно залишалася закритою. Зрештою він зібрав рештки своїх сил і розірвав ручку з диким криком, але вхідні двері вросли у косяк!
Третій молодий пан Дунфан вже ледве не плакав від відчаю... Чому ж ці кляті двері не відкриваються?
У цей момент А-Да, A-Ер, а-Сань і Асі навалилися на двері, в паніці намагаючись смикнути її по всіх сторонах і безперервно крича:
— Швидше, відкрий же! Відкривай! Відчиняй двері, а-а!
Але чим більше вони боялися і метушилися, тим гіршою була їхня ситуація.
Тим часом зловісна тінь смерті згущалась, і їхні тіла затіяли жахом. Раптом зверху вниз по сходах повз дивний, що ледає сквоняк. У тиші ночі, в цій абсолютній, безпросвітній темряві, через виття холодного вітру почали чітко розрізнятися звуки наближення кроків, чиєсь важке, переривчасте дихання, тихий дитячий плач і завуплювані стони.
Ці звуки то наближувались, то відступали, наче невидимі залізні тиски повільно, але вірно стискалися навколо їх шиях від страху голови.
— А-а! — Всі п’ятеро опускали вілу постійними криками, закриваючи голови руками і ледь не ридаючи. Куди ж вони пішли через те, що вдерлись у цей дім? Тепер вони виглядали жалюгіднішими і пошарпаними, ніж вуличні жебраки.
- Чого ви здуріли, ми ще не встигли! — Третій молодий пан Дунфан, доклав великих зусиль, щоб прикрити слуг. — Раз двері замкнені, чому ви не можете вибити вікно? Навіщо ви всі згрозили біля цих клятих дверей?
Коли чоловіки зрозуміли, що не зможуть вибратися через головний вхід, вони почали повільно й поступово пробиратися до вікон, притискаючись спинами до холодних стін. А-Да і Ар йшли попереду, прокладаючи дорогу, а-Сань та Асі прикрили тил, але сам третій молодий пан Дунфан переховувався в самій середині цієї живої колони. Якщо комусь і призначено загинути першим, то нехай це будуть його слуги.
Однак здається, що удача відвернулась від молодого пана Дунфана. Саме в той момент, коли вони майже підходили до заповітного вікна, сталося щось жахливе.
Раптом перед обличчям Дунфана Чжою з нізвідки виникла моторошна голова, повністю покрита довгими, сплутаними чорним волоссям. Молодий пан повернув голову і виявився обличчям до обличчя з цим кошмарним породженням темряви, відстань між ними не перевищувала одного дюйма.
— А-а-ак! — Третій молодий пан Дунфан видав найогидніший, і за весь час їхній крик прокотився по віллі.
У ту ж секунду його коліна підгиналися, і гаряча жовтка рідину миттєво просочила його дорогі штани ...
"Кап, кап, крап..."
У мертвій тиші ночі не було чутно більше нічого, крім ритмічного звуку падаючих на підлогу крапель.
- Що це за звук? — А-Да, не розуміючи, що сталося з його господарем, від природи не зміг стримати безглуздої цікавості.
- Можливо... це капає чиясь свіжа кров? - Перелякано припустив хтось із слуг.
Від нестерпного сорому третій молодий пан Дунфан був готовий прямо зараз провалитися через землю або втратити свідомість. Але, як на зло, його свідомість була чіткою і злилася до глибини душі.
- Подивіться на стелю! — Раптом закричав один з слуг.
Все як один задерли голови вгору.
На стелі проступили багрові, густі плями крові, які важкими каплями зривалися вниз, з тихим стуком вдаряючись об паркет. Саме цей звук вони щойно чули.
— Це дійсно кров! Найбільша, густа кров! — У паніці закричав А-Да.