Глава 2958
Перед тим як піти, Юн Юнь залишив Су Ло дуже цінний пілюль імператорського рангу. Серед цього дару було і особливе знаття, яке спеціально створилося для того, щоб придушувати й нейтралізувати токсини кривавого туману.
У той момент, коли вона тільки отримала ці скарби, Су Ло не надала їм особливого значення, але тепер, дивлячись перед нею багрову хмарь, вона почала розуміти задум свого наставника.
У серці дівчини шевнювалось усвідомлення: « Мабуть, вчитель давно передбачав, що одного дня мій шлях проходитиме через цей Примарний каньйон...
Хоча Жун Юнь вже залишив цей континент і перебував у інших світах, його дивовижна передбачливість та дбайливі плани продовжувались раз за разом приносити Су Лодачу, захищаючи її в найбільш небезпечні моменти.
Плавним рухом Су Ло витягнула з свого просторового кільця, подарований учителем, витончений флакон із вогняно-червоної порцеляни. Саме в ньому зберігалася рятівна протиотрута, яка могла угамувати отруйний кривавий туман.
Однак, покинувши погляд на посудину, вона зрозуміла: вміст пляшечки не вистачить для того, щоб дати кожному члену їхніх великих загонів.
На губах Су Ло заграла ледь помітна лукова усмішка. Вона дістала чашу, яка до кінця наповнена небесною духовною водою найвищої якості. Потім дівчина обережно витягнула одну-єдину пігулку з вогню, ретельно розтягла її в дрібний порошок і висипала у воду.
Коли яскравому порошку було видно прозорі поверхні, він швидко розчинився. Буквально на очах дорогоцінна духовна вода вкоренилася у насичений, моторошне ал.
— Нехай кожен робить по гортачку, — змакнула Су Ло і передала чашу товаришам.
Після того як кожен з присутніх зробив по гортань цієї ессенції, він зміг протистояти шкідливому впливу кривавого туману. Звичайно, цей захист не був вічним. З часом її сила мала ослабнути доти, доки через півроку вона щезла б остаточно. Але для їхнього теперішнього завдання цього було більш ніж достатньо: принаймні тепер токсичні випари каньйону були їм не страшні.
Святий лорд-старійшина застиг, подивившись на дівчину:
— И... це все? Так просто?
Четверо інших святих старійшин також втупилися на Су Ло з незворушним хвилюванням і шоком. Одна небу знає, скільки способів вони перепробували, щоб прорватися крізь цей клятий туман і як багато сил та енергії марнували! І раптом їхня молода пані Граючі вирішила це невиконливе завдання за допомогою лише однієї пілюлі?
— А якої складності ви очікували? — Розсміялася Су Ло, побачивши їхні витягнуті обличчя. - Це все-таки пігулка імператорського рангу.
« Ну так, звичайно ж, лише пілюля імператорського рангу...» — пронеслася в головах старійшин. На цьому континенті майже не існувало такого рівня, і їх неможливо було знайти навіть за всі скарби світу.
В одну мить погляди, якими вони одарували Су Ло, стали дуже складними і багатогранними. В них читалися і заздрість, і захоплення, та мимовільне визнання її неймовірного везіння. У неї був Пан міста як свого названого батька, могутня опора за спиною. У неї був великий Жун Юнь як вчитель - джерело нескінченних рідкісних ресурсів і імператорського пігулку, якими вона використовувалася з надзвичайною легкістю.
І справді, влучне народження - це також мистецтво і визначне вміння.
Поки присутні надалися філософським міркуванням про несправедливість долі, Су Ло та її команда, захищені від токсинів, з ентузіазмом заглибилися в Примарний каньйон. Десь там, за п'яти століть, все ще могли товпитися вісімнадцять зниклих святих старійшин. Залишалося лише сподіватися... що вони досі живі.
Незважаючи на страх перед отруєнням, видимість всередині каньйону залишалася дуже низькою. У цій в'язці імлу було щось зловісне і таємниче, що приховувало невідомі погрози.
— Усім бути насторожі. У туманній тиші з’явився голос Нанґун Левуня. Його тон був чистим і прохолодним, наче пологова вода; він миттєво розгнівив людей напруженістю та дратівливістю.
Група самотужки розділилася на природні групи. Практики зі Чистилища згрупувалися разом, а четверо святих старійшин із « Коварного Шіпа » трималися своєї компанії. Незважаючи на успіх угоди про співпрацю, між двома фракціями все ще був невидимий, але чіткий розділ.
Примарний каньйон... Ззовні він здавався лише тенічною, заповненою багровими випарами і не виглядав особливо великим. Але чим далі вони просувалися, тим більше їх дивувало те, що перед ними справді з’явилася ця місцевість. Виявилося, що каньйон має форму величезного розгорнутого віяла! Те, що вони бачили з опушки було лише вузькою верхівкою цього "вієра", його найчарівніший початок.
Від самого ранку до пізнього вечора тиші порушували лише звук кроків загіну. Жодні інші звуки не доносилися з глибини серця.
Святий лорд-старшей нахмурився, в його очах промайнуло питання.
- Колись давно я приходив сюди всього на пів дня, негрубко витворив він. - І тоді тут скрізь були... Примари. Чому ж зараз ми не зустріли жодного з них?
Що ж відбувається? Брові старійшини зійшлися на переносниці - він відчував, що в цій тиші криється якийсь підвоє.
Призраки? Невже вони дійсно існують? Оскільки ніхто, крім Святого лорда-старейшини, не бачив їх начальству, інші учасники походу зберігали частку скептицизму.
Розділ 2959
Але невдовзі вони почали сміятися.
Тиша була раптово розорвана — до вух знісся пронизливий звук, що здіймав голос і ревів у розпалі лютого вітру! Лиці практикували миттєво, а погляди стали холодними і зосередженими.
Вони й раніше чули шум бурі, але ніколи їм не доводилось стикатися з вітром настільки шаленим і божевільним! Джерело звуку лежав ще далеко, самого вітру не було видно, але цей ясний рів був такою сили, що здавалося, барабанні перетинки ось-ось лопнуть.
Святий лорд-старійшина різко змінився в обличчя.
— Почался! - Викрикнув він крижаним тоном.
У ті давні роки, перед тим як з’явилися привиди, вітер піднісся також, але шум не йшов у жодне порівняння із сучасним гуркотом.
"Ву-вуу!"
Вітер завив все лютіше! Піль і пісок змиваються в повітря, а земля ніби заходила під удари стихії. Небо раптово почорніло, закривши сонце і занурюючи світ у темряву. Багровий туман, до того щільно обкутав усе навколо, раптово відступив, але легше не стало: довкола запанувала суцільна темрява, в якій неможливо було побачити навіть власну руку, витянуту перед обличчям.
Невдовзі з цієї темряви вирвалися гігантські чорні смерчі, що називаються густим димом!
Святий лорд-старійшина з надзвичайною серйозністю звернув увагу на ці урагани, що наближаються:
- Подивіться на цю безпричинну чорну стіну. Насправді ця чорнота... складається з безлічі маленьких привидів.
Від цих слів у всіх присутніх по шкірі пробіг мороз. Здалека здавалося, що це просто величезні смерчі, але якщо ця темрява є живою істотою, то їх кількість повинна бути сотнями тисяч, а не мільйонами!
Вони відразу опинилися на порозі війни, де їх чекало ціле море ворогів. Для того щоб група складалась з найбільших експертів, то було дуже важко подолати таку кількість.
З наближенням чорних ураганів завивання і стони ставали все оглушливішими. Тисячі голосів з’єднувалися в один хор, подібний до плачу привидів та вовків — звук, від якого волосся вставало дибки.
Обличчя Су Ло злегка поблудло від цього інфернального видовища. Наньгун Люні, не кажучи ні слова, притягнув тендітну дівчину до себе, прикривши її підлогою свого широкого плаща. Його обличчя було суворим, а голос був безстрашним:
— В атаку!
Якщо вони не хотіли закінчити своїх днів так само, як ті вісімнадцять старійшин, які назавжди залишилися в цій землі, їхній напад був єдиним виходом.
Наньгун Левуні вивільнив свою силу, наче нищівний удар грому! Чорні урагани вже були поруч.
Тепер всі чітко бачили: всередині кожного смерча дійсно копішилися міріади дрібних істот! Ці істоти не були привидами в буквальному значенні слова, а є дивними чорними істотами химерної форми. У них були гострі вуха, крадені морди, що нагадують щурі, і витягнуті мавпи обличчя. Зрістом вони ледве діставали людину до пояса, але їхня швидкість була страхітливішою за високу!
"Свист! Свисток! Свисток!"
Перший чорний смерч впав на них! Ці чорні створіння, що вловлювалися і проворені, немов лісові макаки, посипалися градом з центру урагану й падали на людей шаленою лавиною! Коли люди побачили живих, вони запалилися кровожерливим алим світлом. Від їхніх лютих рухів і незліченного натовпу ставало дедалі моторошніше.
— В бій!
Непомітно для всіх керівника повністю перейшло до Нангун Люню. За його командою святі старійшини одночасно розпочали атаку. У мить простір заповнив магію всіх стихії: вогонь, вода, блискавки та крижані закляття навалилися на ворога нескінченним потоком!
Кожен зі святих старійшин був видатним майстром, чия сила не поступалася могутністю Нестямного Короля Лева. Чи могли вони бути слабкими? Їхні атаки стали справжнім лихом для чорних створінь, смерть і руйнування. Стояла їм вибрати ціль, як удар незмінно досягали її.
Но... Чорні тварюки були занадто, надто багато! Тільки з першого смерчу вистрибнуло кілька тисяч цих створінь! Не встигли старійшини перебити і половину першої хвилі, як на них обрушилися другий, третій, четвертий урагани... один за одним!
Спочатку старійшини не відчували особливого тиску, але чим більше ставали ворогами, тим важче їм доводилося стримувати цей тиск.