Розділ 2946
Святий лорд-старійшина, незважаючи на всю свою мудрість і досвід, згорів від цікавості. До нього і раніше доходили чутки про те, що новий керівник "Коварного Шипа" — пан Ло Ін, - людина крижаною, розрахуйливою та крайнію. Але якщо це так, то чому він несподівано вирішив заступитися за Су Ло? Чому вона допомогла, ризикуючи владою своєї організації?
У цій справі явно крило щось дивне, якась глибока таємниця, яку неможливо було розгадати з боку.
Однак, на думку багатьох воїнів та інших старійшин, вести подібні розмови було недоречно. Тому Святий лорд-старейшин запросив Су Ло і Наньгуна до свого особистого намету - найбільш захищене місце в таборі.
Коли вони перейшли поріг, то опинилися в мовчанні просторого намету і старійшина відкинув церемонію. Він пильно подивився на людину в чорних одязі, чиє обличчя було приховано маскою, і прямо запитав:
— Признаюся, я не очікував побачити вас тут так скоро. Дозвольте запитати, пане Ло Ін, яка справжня мета вашого візиту?
Наньгун Левюнґ окинув старійшину байдужим, майже засмученим поглядом і ледь помітно торкнувся Су Ло. Дівчина відразу вловила цей натяк і поспішила втручатися, поки атмосфера не стала занадто важкою.
Вона ступала вперед і з променя посмішкою сказала:
- Святий лорд-старійшина, невже ви забули? Ми тут заради великої справи - офіційного зв'язку між "Коварним Шіпом" і містом Чистилища!
Перед тим, як старійшини думали, що все йде до цього, але коли слова були вимовлені вголос, він усе одно відчув недовір’я. Це здавалося занадто неймовірним, надто казковим. Організація, яка вже століттями з ними воює, раптом прямує на світову?
Він продовжував бурити поглядом Нанґун Люуня, намагаючись розгледіти хоч щось за холодним металом маски.
- Чому? — Видихнув він всього одне слово, повне сумнівів. - Чому ви йдете на це?
Куточок губ Наньгун Ляйня смикнувся в ледь вигадкою, але через маску Священного лорда-старша не міг бачити його обличчя. Повітря в наметі, здавалося, згустився від їх негласний опір. Старійшина ненавмисно зітхнув.
Він подумав: « Яка ж неймовірна удача співпадає “Комовному Шіпу ”». « Як на її місці, так і в Імператриці загинуло багато людей. Його талант просто лякає".
Хоча тепер їхня сила здавалась майже рівною, старійшина розумів гірку істину: він сам уже досягнув своєї вершини і в ліпшому випадку може лише утримувати поточний рівень. Але Ло Ін... Л Ин ще навіть не наблизився до зеніту своєї могутності. Пройде мало часу, і його досягнення можуть затьмарити навіть самого Пана міста.
Це глибоко вкоренило старійшину бажання захистити себе. Він дивився на Нанґун Льоуня важким поглядом, в глибині його очей проминув крижаною блиск.
« Чи це не ідея про союз лише хитким маневром? » — думав старійшина. — Може, Ло Іну просто потрібен час, щоб спокійно розвиватися і набратися сил перед тим, як завдати удару?
Чоловіки замерли, наче дві статуї. Ніхто не хотів порушувати тишу першим, боячись вимовити слабкості. Су Ло перекладала погляд з одного на іншого, її темні очі поблякли. Вона була досить розумною, щоб миттєво вважати насторожість у позі і погляді старійшини.
Вона розуміла, що будь - які слова тепер звучатимуть непереконливо. Порожні запевнення не розвіюють старих підозр. Треба було довести, що щось глибоко зворушить старійшину.
Су Ло злегка штовхнула Нанґун Ліюня ліктем в бік і багатозначно на нього подивилася. Той все зрозумів без слів. По його губах була легка, ледь помітна усмішка.
Потім він підняв руку. Його довгі, витончені пальці, бліді наче виточені з коштовного нефрита, вхопилися за край вишуканої маски.
"Вжих -"
Маска була знята одним різким рухом, відкривши світові обличчя, чиє краса могла позбавити розумничого розуму і змусити серця битися частіше.
Коли Святий лорд-старшей побачив це обличчя, він мимовільно здригнувся. Шок відобразився на його ніжках, адже він був знайомий з цим. Чи міг він, будучи одним з найвірніших облич Господаря міста, не знати, як виглядає його улюблений учень?
І саме це знання змусило його заміряти в оціпененні.
— Ты! — Видихнув старійшина. Навіть він, суперексперт, який бачив у своєму житті багато чудес і жахів, відчув, як по тілу тремтіла від розуміння правди.
- То це ти... Маленька Тиковка?
У ранньому дитинстві Нанґун Люньн був чарівною, пухким дитиною і всі навколо називали його "маленькою нангуном", але цей старійшина вперто називав його « маленькою Тиковою".
Обличчя Наньгун Люуня відразу ж потемніло. Він дав старійшину спокійну, але небезпечно холодного погляду:
— Старійшина, ви явно зазначилися. Ви приймаєте мене за когось іншого.
ти найменша Тиковка! « Він не хотів оглядати його з ніг до голови, і в нього на очах запала глибока радість ».
Колись давно він намагався уявити, яким блискучим майстром стане цей хлопчик, коли виросте. Але хто міг припустити, що всього за якихось 20 років він досягне таких неймовірних висот? Мабуть, навіть сам Пан міста не сподівався такого прогресу!
Лише кілька хвилин тому старший відчував підозри, боячись генії ворожої сторони. Але тепер він зрозумів, що цей геній — це власний організм від тіла міста Чистилища, але просто не знав, як реагувати на них. Його почуття змішані з гордістю та подивом.
Розділ 2947
Святий лорд-старійшина продовжував дивитися на Нанґун Люня широко розкритими очима, ніби все ще не вірив у те, що відбувається.
— Ну ти й даєш, маленька Тиковка! — Нарешті він видав, хитаючи головою. - Так швидко... Твоє майбутнє навіть уявити страшно.
Старійшина дивився на хлопця з невибагливим захопленням. Раніше він вважав, що навіть з його величезним талантом Нанґун Льююню знадобиться років п'ятдесяти, щоб порівнятися з ним у розвитку, і це вже вважалося б чимось за межі можливого. Але він вижив за двадцять років. Справжній подвиг, гідний легенд.
Наньгун Левюнґ у відповідь просто спалахнув гнівом:
— Зовите меня Нангун!
« Яка ще Тиковка? Це звучить безглуздо і по-дитячому!» - читалося в його погляді.
Старший двічі хмикнув, не звертаючи уваги на його незадоволення:
— Ладно-ладно. Буду звати Малий Тиковкою твого майбутнього сина!
Су Ло, не встоївшись, прийшла з сміху:
— Маленька Тиковка? Яке ж чудове прізвисько! Мені воно дуже подобається.
Наньгун Левюнґ подарував свою обранку похмурим поглядом, але та лише зажмурилась.
Старійшина переклав погляд з одного боку, і зрештою в його голові сформувалась пазл. Раптом усе набуло сенсу.
- Так ви двоє... — Протягнув він.
Су Ло ігриво вкинула брову:
— Тільки зараз зрозуміли? Старійшини, ви стаєте надто наполегливими на старість.
Він вислизнув руками і плескав себе по стегон, ненавмисно співчуваючи своєму синові. Тепер стало ясно, чому Су Ло була настільки впевнена, що зможе домовитися з "Коварним Шіпом". Ще б, коли їхній великий і жахливий Ло Ін - це її улюблений, маленька Тиковка.
Він втратив дар мови. Чи він знав би про це раніше, якби кинув дівчину в Криваві землі для випробування? Та він би її відразу до Нанґун Лююню відправив, чого змарнував час втрачати!
Тут Су Ло, хитро присоромившись, вирішила нагадати йому про один неприємний інцидент:
- Святий лорд-старійшин, а ви пам'ятаєте, що ваш дорогий синок намовив у залі переговорів?
З цими словами старійшина лише гірко посміхнувся.
- Невже ти досі тримаєш на нього образу? — запитав він зі зітханням.
він лише мріє про те, щоб позбавити мене життя? - Голос Су Ло став серйозним. — Якщо я нанесу першу удар, то не буде нічого поганого?
Сказати батькові в обличчя було верхи зухвалості, але Су Ло ніколи не була надто скромною.
На її здивування, Святий лорд-старійшина лише відмахнувся:
- Роби, що вважаєш потрібним. Не соромся своїх засобів. Справді, ціле місто Чистилища належить тобі, так що смерть однієї нікчемної людини погоди не зробить.
— Ого! — Су Ло була щиро вражена.
Хіба Лан У не улюблений син старійшини? Невже йому дійсно байдуже до його долі? Вона дивилась на старого, намагаючись зрозуміти чи він жартує. Її чорні, як туша, очі вивчали його обличчя.
— Так він... Він вам не рідний, чи що? — Су Ло випалила догадку, яка миттєво прояснила ситуацію.
Їй і раніше здавалося дивним, з якою легко й апатією старійшина розправився з Ланом Іном. Навіть тигр не їсть своїх малят, а Ланін був його єдиним онуком — продовженням роду.
Тепер Су Ло зрозуміла, що вони не мали нічого спільного з кров’ю.
Старійшина посміхнувся:
— Твоя мати була винятковою жінкою. Ти явно пішла в неї, бо мала силу розгадати майже всю правду.
- До чого тут знову моя мама? Розкажіть більше! — Су Ло згорала від цікавості.
Тепер вона остаточно переконалася, що Святий лорд-старійшин на її боці. Він - частина кола, а все те, що він робив раніше, було лише суворою перевіркою її сили та характеру.
— Твоя мати... — Коли старійшини згадують про це ім’я, написане в глибині його душі, то обличчя переобразилося. На ньому відображалося світле сум і туга за домом.
Лише через довгий час він сказав:
— Я за все своє життя так і не завівся сім’єю, звідки б у мене взялися діти? Лан У — мій названий син.
— Ось як? — Су Ло здивувалась. Невже могутнього старшого було настільки нудно, що він вирішив усиновити когось? Це абсолютно не пов'язувалося з його характером.
Старійшина з полегшенням пояснив:
— Давно тому твоя мати знайшла покинутого малюка на зовнішньому полі бою. Мушу визнати, в ті часи він був досить милим дитиною.