Глава 2708
І в цей момент...
"Хлоп!"
Аж раптом скіпетр прорвався всі кайдани!
— Хапай!
Моя пані Яо Цзя лютувала, кладучи в ривок всю свою силу.
Сьомий старійшина і таємнича людина в чорному плащі перешкоджали їй дорогу зліва та праворуч.
Скіпетр, який виглядає як білий нефрит, випрямляється і біжить вперед, ніби ним керувала якась таємнича сила.
"Вжик!"
З легким свистом скіпетр полетів прямо до Су Ло і незабаром опинився в її руках.
Су Ло простягла руки, щоб зловити його, чисто інстинктивно.
Далекий поклик до її серця говорив їй: « Дитино, це твоє».
І, бувши в якомусь осцепненні, Су Ло простягла руки.
Коли ж вона прийшла в себе...
Цей скіпетр, за який багато билися і помирали, дійсно опинився у неї в руках.
— Я не сплю? — Прошепотіла Су Ло.
Вона не брала участі в битві, а сам прилетів до неї скіпетр.
Не тільки Су Ло була приголомшена, але й усі учасники битви з різних груп були вражені.
І тільки тепер вони помітили Су Ло і Нангун Люня.
Щоправда, зараз один з них був паном Ло Іном із "Коварного Шипа" і його маленькою прислужницею на ім'я Трінацата.
Су Ло пильно дивилася на скіпетр у своїх руках.
Він був білим, як нефрит, майже прозорим, і всередині видалась якась блідо-зелена рідина.
Рідина всередині скіпетра перетікала вгору і вниз, коли вона рухала їм.
Коли Су Ло взяла скіпетр у руки, з її данини почала підніматися первинна сила, яка практично слилася зі жезлом.
— Скипетр Божествий Нефрита, — сказав Нанґун Люнь з двома ієрогліфами.
Су Ло погладила символ у вигляді колроту на рукопатра Боженого Нефрита і посміхнулася:
— Я знайшла вісімнадцять зброярів, тому скіпетр з їхнього об'єднання сам прилетів до мене?
Він не був невдячним.
Якби скіпетр забрав хтось інший, Су Ло б точно виплакала всі очі.
Але інші так не думали.
Особливо високомірна пані Яо Цзя.
— Тринадцята, віддай скіпетр! - Пані Яо Цзя, побачивши свого любого Ло Іна, відчула, як її серце затремтіло.
Перевівши погляд на маленького чоловіка в чорному, який міцно стискав скіпетр і помітивши номерний знак на його поясі, пані Яо Цзя заговорила владним та впевненим тоном.
Адже, будучи майбутнім імператрицею, вона вважала всіх цих людей у чорному з "Коварного Шіпа" своїми псами, з якими могла робити все, що їй заманеться.
Але цього разу вона знайшла коса на камінь.
Су Ло з ледь помітною усмішкою скручила губи і повністю проігнорувала її.
Пані Яо Цзя розлютилася!
З її статусом хтось посмів її ігнорувати? Та це ж верх нахабства!
Пані Яо Цзя швидко крокнула вперед і простягла руку, щоб вихопити скіпетр.
Але вона не встигла зробити і руху, як Нанґун Люнь змахнув рукавом. Повітря навколо нього наче розійшлося, і руйнівна гора, подібна до гори, прямувала прямо на пані Яо Цзя!
Пані Яо Цзя відступила на крок назад.
Вона широко розплющила очі і з недовірою втупилася на Нангун Люня:
— Ло Инг, ты...
Він посмів на неї атакувати?
Він посмів напасти на неї, на Яо Цзя, заради якогось жалюгідного 13-го номера?
Це було настільки неймовірно, що Яо Цзя довго не могла прийти в себе. Вона здивовано притиснула руку до грудей, її погляд був розгублений.
Решта, які кинулися вперед разом з Яо Цзя, були відкинуті невибірливою атакою Наньгун Левюня і, спотикаючись, відійшли назад.
Глава 2709
Уся група з недовір’ям дивилася на Нанґун Люня в масці.
"Коварний Шип" прислав такої могутньої людини? Тоді вони... У цей момент в їхньому серці з’явилося сильне розчарування.
Це був відчай, який з глибини серця прийшов.
І раптом...
На скелі з усіх чотирьох сторін було багато магічних звірів, дуже багато... Це як припливна хвиля, маса.
Тому тепер вони не мали часу на розпач, а насамперед хотіли врятувати своє життя.
— Дев'ятихвоста духовна мавпа!
— Алмазный отруйний ведмідь!
— Триокий гігантський леопард!
— Дев'ятиокий отруйний павук!
...
Повсюду, на всіх горах і степах, кишіли могутніми магічними звірами...
Ці армії магічних звірів під командуванням своїх ватажок кинулися до людей.
- Що відбувається? Звідки взялося стільки чарівних звірів?
— Хоча самці не такі сильні, їх так багато, що разом з ними важко буде впоратися.
— Ми ще навіть не знайшли місце поховання Бай Цзе, чи нам призначено померти тут?
Усі були на межі розпачу.
У цей вирішальний момент пролунав спокійний голос Нангун Люня:
— Настав момент боротьби за життя. Внутрішні суперечки лише виснажать, і тоді всі загинуть.
Усі відразу погодилися.
Крім того, цей пан Ло Ін з "Коварного Шипа" мав незрівнянну силу, а в світі Бай Цзе звичайно вшановували сильних, тому він і став головним.
Голос Наньгун Люуня залишався спокійним, але він проколов хмари і обкутав весь світ Бай Цзе.
Він сказав:
— Три групування, об'єднайтеся для битви. Коли ми знайдемо справжню спадщину, то всі будемо покладатися на власні сили.
— Добре! — Першою була реакція членів "Коварного Шіпа".
Люди з міста Чистилища і демони переглянулися.
« Коварний Шип», звичайно, легко погодився. Адже могутній пан Ло Ін був на їхньому боці, і спадщина Бай Цзе майже вже була у нього в руках.
Але якщо вони не послухаються пана Лоа Іна, то матимуть тільки два шляхи: або вбити їх, або загинути в битві з магічними звірами. Іншого вибору не було.
Сьомий старійшина і таємнича людина в чорному плащі з роду демонів серйозно кивнули, погоджуючись.
І ось Нанґун Льоунь почав командувати, роздаючи сили і влаштовуючи стратегію.
Ці магічні звіри були жахливі всюди, але їхній розум був нерозвинений, як вони могли порівнятися з людською хитрістю?
У результаті вони один за одним падали на землю, несучи важкі втрати.
Наньгун Левуні весь цей час стояв, склавши руки за спину, прямий, як незнищенна гора, і благородний, наче божество.
Його спокій вселяло в усіх сильне відчуття безпеки.
Су Ло рила в бій.
Їй найбільше не вистачало бойового досвіду, і зараз, коли було стільки магічних звірів для тренування, це була чудова можливість, як вона могла відмовитися?
Су Ло не знала, що Наньгун Льовінь постійно стежив за нею, пильно спостерігаючи і захищаючи її.
Яо Цзя, дивлячись на цього ненависного 13-го чоловіка, почала поступово будувати плани.
Але не встигла вона нічого придумати, як всі магічні звіри, що кишать всюди, були знищені.
Все тільки встигли перекласти дух і оформити рани, як побачили...
До них наближався загін у важких доспеках.
Це були духовні сторожі, близько сотні людей. Кожен тримав у руках великий тесак, лезо якого зловісно поблякло на світлі.
Вони виглядали сильними та могутніми, і це прищепило страх.
— Це... — сьомий старійшина витер піт з чола.
Сила цих духовних вартових була на рівні Святого і вищого, не поступаючись силою учнів. Без сумніву, бич з ними призведе до тяжкої втрати.
Демони також були шоковані. Як так, одну хвилю знищили, а відразу ж з'явилася інша? Чи їм не буде кінця?