Глава 2358
Спочатку їхні кроки були чутні лише здалека, але невдовзі вся земля затряслася і здригнулась.
Сяо Ло вже збліднула від страху і не переставала вижаліти.
— Що ж нам робити? — З тривогою в голосі запитала вона, вхопившись у праву руку Су Ло.
Кутики губ Су Ло мимовільно дёрнулися, не знайшовши слів.
Як же ця дівчина взагалі сюди пустила? Судячи з її сили, вона здається навіть слабша за Лін Маньман.
Побачивши, як натовп патрульних ось-ось нахлине і оточить їх, Чу Ян голосно командував:
- Швидше, використовуйте техніку польоту!
Технікою польоту, досягнувши рівня Святого, оволодів кожен.
Проте незабаром усі присутні були спотворені блідим гримасом.
— Я... Я не можу злетіти! - У паніці вигукнула Сяо Ло, її обличчя стало білим як полотно.
Але панікувала не лише вона, але й інші відгукнулися так само, бо ніхто з них не міг відірватися від землі.
Це означало лише одне: тут було заборонено використовувати техніки польоту.
Тільки в цей момент до всіх дійшло, у якій вони опинилися пастку: попереду на них носилась ясна армія демонів, а позаду стояла гладка, твердий мур, що не залишала жодного шансу на відступ.
Чу Ян, не вагаючись вирішив:
- Щоб потрапити в Храм Бездні, нам доведеться пройти по трупах цих патрульних. Так що, друзі, в бій!
Це була справжня битва, і нікому не судилося було піти від неї, сподіваючись на удачу.
Ніхто не сподівався, що вони зіткнуться з такою смертельною небезпекою.
— Начинаем! Докладайте свого рівня, стихію і найміцніші навички! - Чу Ян голосно вимовив.
Як капітан загону, він, природно, взяв на себе командування.
— Лен Ци, рівень Св.
— Сестерка Юй, Рівень Святого, три зорі і потомки блискавки.
— Сяо Ло, Рівень Святого, дві зірки, потомля світла.
Потім усі четверо кинули свої погляди на Су Ло.
Су Ло з’явилось велике здивування. Хоча ці четверо видавалися незнайомцями, вони відчували щось природне, вроджену цілісність, ніби були одним цілим.
Юнак, який допомагав їй з вибором завдання, адже говорив, що це буде група випадкових людей. Чому ж тоді...
Оскільки Су Ло затаїлась підозрою, вона також назвала свої характеристики:
— Су Ло, рівень Святого, дві зірки, подвійна потомка дерева і вогню.
"Добре, тепер я розв'язу завдання", - після короткого, але точного розрахунку в розумі, Чу Ян швидко віддав накази. — Лен Ци, сетриця Юї та Сіо Ло — одна група. Сяо Ло підтримує і лікує лід та блискавки для головних атак.
- Су Ло зі мною в групі, ми атакуємо з флангу.
— Пам'ятайте! Наша мета — прорватися крізь цю живу стіну, а не витрачати сили на виснажливий бій з патрульними. Не потрібно рятувати один одного, кожен піклується тільки про себе. Все ясно?
— Ясно!
- Вперед, швидше! — Віддавши наказ, Чу Ян схопив Су Ло за руку і рвав вперед.
Су Ло насправді хотіла сказати, що вирішила б діяти самостійно.
У такому разі вона могла б використовувати телепортацію.
З телепортацією вона б не боялася ніякого легіону патрульних.
Але Чу Ян не дав їй і шансу заперечити. Він голосно командував Су Ло:
— Я справа, ти зліва, кожен бореться за себе, прикриваємо один одному спини!
У Су Ло не було такої звички, щоб довірити свою спину незнайомому чоловікові.
Чу Ян говорив так, наче це само собою зрозуміло, і Су Ло залишалося тільки кивнути:
— Я постараюся.
Але в її серці це залишило тонкий, ледь помітний слід.
Це було щось незрозуміле, основане лише на відчуттях, без будь-яких вагомих доказів ... Вона просто відчувала, що ця наспіх зібрана команда викликає в неї дуже дивні відчуття.
Ці четверо здавалися незнайомцями, але часом їхня поведінка не була спонтанною.
Розділ 2359
Чи це просто ілюзія, яка виникла через те, що вона сама надто замкнута і ніяк не вписується у колектив? — розмірковувала Су Ло.
Але, відкинувши все інше, Су Ло не могла визнати, що Чу Ян був дійсно добрим товаришем по команді.
Він мав велику силу атаки, а Су Ло — високу швидкість. Тому він часто одним ударом завдавав Патрульному важкі рани, а слідом Су Ло за допомогою своєї швидкої блискучої форми меча Чен Ін обезголовлював охоронців одного з них.
Невдовзі навколо Су Ло і Чу Яна обручками почали падати патрульні.
Вони просувалися вперед за кроком.
Су Ло, бажаючи дати Сяо Худяу можливість потренуватися, випустила його зі свого простору і дозволила діяти вільно, але з однією умовою - не віддалятися від неї більше ніж на десять метрів.
Сяо Худяу успадкував швидкість маленької лисиці і вроджене відчуття руху маленького пурпурного соболю, тому він міг безпомилково визначити, де патрульних менше за все і звідки найкраще атакувати.
Ця битва, хоч і просувалася повільно, дала Су Ло неймовірне відчуття реального бою.
У минулому вона часто перемагала або з допомогою хитрості, а також рідко коли їй вдавалося здобути перемогу лише на власну силу.
Але цього разу все було по-іншому.
Су Ло майже не вдавались до хитрощів і не шукала легкої дороги. Вона слідувала за Чу Яном, повільно п'ядь за їдю, пробиваючись вперед.
Але, оскільки в її серці затаїлося сумніви, вона підсвідомо приділяла більше уваги іншій групі.
Спочатку ті троє боролися кожен за себе, але невдовзі вони об’єдналися.
Су Ло розказала, як вони прикрили одне одного, з повним довір’ям віддаючи свої спини своїм товаришам.
Це було неправильно.
Су Ло подумки похитала головою.
Подумайте про її саму: вона наважилася б довірити свою спину тільки Наньгуну та іншим друзям, але її довіру до ледь знайомого Чу Яна було абсолютно недостатньою для такого кроку.
Крім того, вони діяли з дивовижною злагодженістю. Об'єднавшись, вони стали вдвічі сильніше, ніж коли билися наодинці.
Така злагода не могла виникнути за один день знайомства, вона вимагала тривалих спільних тренувань...
Очі Су Ло виблискнули, і в її розумі з'явилась здогадка.
Якщо це так... Той хлопець, який допоміг їй вибрати завдання, сам по собі був дуже підозрілою особою.
Су Ло не знала, що на місці цього юнака вже сидів старший чоловік.
Старик подивився на свого внука і байдуже запитав:
— На роботі ніяких проблем не виникло?
У очах юнака мілина хитра, але обличчя його залишалося незворушним:
- Дідусю, це ж просто видача завдань. Все реєструється в оптичному комп'ютері, я просто слідував інструкціям. Які проблеми могли бути? Невже твій онук у твоїх очах такий безглуздий?
Дід з підозрою подивився на внука.
Зазвичай, коли він запрошував його попрацювати в Залі Задачі, той біг швидше за нього. Упродовж багатьох днів він крутився біля безробітні Феї, приліпившись до неї, наче в репей. А тут він раптом з власної волі викликався допомогти. Це не могло викликати підозр.
— Ну ладно, дідусю, я ж попрацював нічого. Хіба могло щось статися? Як ти думаєш?
Дід подумав і відповів, що він відлучився буквально на той час, щоб піти до туалету. Навряд чи за цей час щось могло піти не так.
Однак глибоко всередині його мучила гнітюче передчуття, що він може відчувати підсвідомо.
— Все, дідусю, я пішов.
Щойно він провернув одну дуже цікаву дельту. Коли безробітний Фей дізнається, вона обов’язково його хвалить!
Усмішка на губах юнака була блискуча і самовдоволена.