Глава 232
— Старина Восьма, и ти тут? - Тот п'ятого старійшини був підкреслений прохолодним.
Він завжди заправляв справами у Башні Пілюль, відповідаючи на алхімію. Тому протягом багатьох років він звик поводитись звисока.
Восьмий старійшина, невтомно знайшов собі місце біля п'ятого і сів з кам"яним обличчям процідил:
- Прийшов подивитися на виставу.
- Старина Восьмою, здається ти прийшов не на уявлення поокеть, а крадіжці цієї спини прикривати, так? « З підозрою, — запитав п’ятий старійшина.
« Якщо п’ятий буде судити справедливо, — відповів восьмий старійшина з легкою усмішкою. — Тоді молодший брат і вперто залишиться лише злодієм та не втручається ».
Отже, якщо п’ятий старійшина наважиться судити упередження, то нехай не звинувачує його за втручання.
П’ятий старійшина на мить втратив дар мови від обурення.
Спочатку він збирався без зайвих судових справ винести Су Львові обвинувальний вирок, але тепер, коли тут сидів восьмий старійшина, то вже не міг діяти так як йому заманеться.
Покинувши на Су Ло побіжний погляд, п'ятий старійшина байдуже проговорив:
- Дівчата, ти визнаєш свою провину?
Су Ло гордо випросталась і впевнено відповіла:
— Не визнаю!
П'ятий старійшина з холодною усмішкою сказав:
- Є й свідки, і речові докази. Твоє визнання тут не потрібно!
— Свідки и речный доказ? — Су Ло не знала, плакати їй або сміятися.
Вона гладким рахувала нічого не зробила, а у них вже знайшлися і свідки, і докази? Це дійсно комедія вселенського масштабу.
- Де ці свідки і докази? Мені до крайнощів цікаво, хто ж це з такою чорною душею і гнилим серцем вирішив обвинуватити мене в крадіжці? — Холодно посміхнулась Су Ло.
Не встигла вона договорити, як на сцену вийшли так звані свідки.
Першим був здоровий, міцно збитий синок із ссіченою на лобі.
Насправді, Су Ло вже мала непрямі знайомства з ним — це був той вартовий, який керував подачами земного вогню із темної кашли.
Ледве піднявшись і побачивши Су Ло, він розлютився лайкою:
— Ах ти, мерзенна дівчинка! Це була ти! Я на власні очі бачив, як ти вкрала рецепт у алхіміка Ліня. А коли я тебе помітив, ти мене вибила до такого стану!
Су Ло: «...»
Про себе Су Ло поаплодувала цьому оскалоносному актору, який з таким праведним гнівом і слізьми на очах відігравав свою роль.
Після цього та інші свідки один за одним почали звинувачувати Су Ло.
Хтось казав, що випадково проходив повз і все бачив, хтось стверджував, ніби Су Ло йому загрожувала, тому він боявся говорити раніше, а дехто зізнався, Що, побачивши гарне личко Су Л, на мить піддався жалю...
Але суть їхніх промов зводилася до одного: Су Ло насправді у Лін Луоміна рецепт чудової пілюлі для очищення кісткового мозку.
Під таким однодушним напором звинувачення будь-який інший на її місці якщо б і не здригнувся від страху, то напевно почерпнув би від гніву.
Але тільки не Су Ло.
Вона як і раніше невтомливо стояла на місці. Просте плаття розвівалося на вітер, підкреслюючи її вишукану як нефритову фігуру і створюючи образ недоступної та недоторканної святині.
Су Ло з легкою посмішкою сказала:
- Ви кажете, це був рецепт... Чудовою... Плюли... Для очищення... кісткового мозку?
Вона знову розголосила, по складах, повторила цю назву.
— Саме рецепт чудової пігулки для очищення кісткового мозку!
— Так, саме він!
— Присягаюсь, це був рецепт чудової пілюлі для очищення кісткового мозку!
Су Ло з посмішкою подивилася на Лін Луоміна:
— А ти як думаєш?
— Спочатку це і був рецепт чудової пілюлі для очищення кісткового мозку! Су Ло, якщо ти до сих пір не віриш, ми пред'явимо речовий доказ! Подивімось, як ти тоді будеш виправдовуватися! — Лін Луомін був у захваті від себе.
- Так є ще й переконливий доказ? Тоді покваптеся, давайте все сюди. Усміхнувшись Су Ло, я заждалася.
Це... Це справді злодійка, яку всі звинувачують? Судячи з її вигляду, вона, здається, навіть отримує задоволення. Що взагалі відбувається?
Що сталося з цим світом?!
Глава 2323
Лін Луомін важко і холодно хмикнув:
— Су Ло, перестань будувати з себе загадкову! Небесна мережа шириться, але не пропустить і малого. Оскільки ти вчинила так ганебно, навіть небо не стане тобі допомагати. Навіть люди з вашого власного табору, прокинувшись сумлінням, накинуться проти тебе.
- Ввести її! — Самодовольно помахнув рукою Лін Луомін.
Незабаром люди почали виводити на світ людське життя.
Це була жінка середнього віку, з чимось надзвичайним — від тих людей, яких вони вже не знаходять у натовпі.
Але Су Ло дізналася її з першого погляду.
Тому що вона дійсно бачила її раніше.
Я бачила старшого брата Ло в замку.
Ця тітка працювала прибиральницею і щодня після обіду приходила на годину для прибирання.
Оскільки старший брат Ло не любив шумів, то вся прислуга була заборонена проживати у замку.
— Су Ло, ти її знаєш? — З крайньою точністю самовдоволеності вказав на жінку Лін Луомін і холодно посміхнувся, дивлячись на Су Ло.
— Знаю, — чесно відповіла Су Ло. — Це тітонька, яка вбирається у замку.
- Добре, що визнаєш! — Лин Луомін думав, що Су Ло відпираться і вже приготував наступний хід, але вона знову поступила не за правилами, а його задум виявився марним.
Неважно. Головне — засудити Су Ло.
Тітонька Лінь, передовите речовий доказ! — Погляд Лін Луоміна впав на жінку.
У цей момент не тільки Лін Луомін, але й усі присутні кинули свої очі на техновину Ліні. Навіть п’ятий і восьмий старійшини спостерігали за нею, наче за театральним шоу.
Тітка Лінь була лише прибиральницею і ніколи не потрапляла в подібні ситуації. Від напруженості все її тіло блювала тремтіння, вона навіть не сміла підняти голови.
Лін Луомін повипав її по плечу, кинувши попереджуючий погляд.
І коли ти зрозуміла його, тітка Лінь нарешті стиснула зуби, набралася сміливості і обома руками простягла сверток тканини, який тримала біля грудей:
— Э-це... в-ось... е-це... и... и... І є ... у-у-вулика.
Це був шматок гладкої, тонкої, білосніжної шовкової тканини. Коли його розгорнули, всі побачили щільні ряди ієрогліфів.
- Де ти це взяла? — З напускною суворістю запитав Лін Луомін.
- Це з... — Тітонька Лінь нервово сковтнула і під погрозою поглядом Лін Луоміна, опустивши голову, звернула пальцем на Су Ло. - Я знайшла це в її кімнаті!
- Ти брешеш! — Зимно кинула Су Ло, і в її очах спалахнув крижаний вогник.
Від цього різкого окрика тітко Лінь так перелякалася, що без сил впала на землю.
Побачивши це, Лін Луомін вихопив у неї шовкову хусточку і швидко оглянув його та з повагою простягнув п’ятому старійшині.
— Учителю, це ж ваш почерк? Учень не помилився?
— М-м, - п'ятий старійшина ліниво ковзнув очі по тканині, потім підняв чашку і невтомливо відпив чай.
Хоч це було тільки одне слово, то воно додало Лін Луоміна впевненості. Він повернувся, холодно подивився на Су Ло і, наче втілення справедливості, розголосно, слово за словом, запитав:
і що ти тепер скажеш?
Су Ло з усмішкою подивилася на тітку Лінь, обвела поглядом натовп і зрештою зупинила його на п’ятому старійшині.
Вона з легким подихом презирливо кривіла губи:
— Достойний п’ятий старійшина, і ви опустилися до таких низьких та недостойних прийомів. Яка дурниця.
«...»
Ці слова, як на площі запанувала труна!
Ніхто не сподівався, що вона наважиться сказати щось таке зухвале і нешанобливо!
Це ж був п’ятий старійшина! Водій Вежі Пілюль! А вона на очах у всіх назвала його ... Дурником?