Глава 2284
- І ти думаєш, що від виду цієї пігулки я випробую таке шоку що помру на місці? — Лі Луомін впився поглядом у Су Ло.
Ясні і прекрасні очі Су Ло невинного моргнули, ніби питаючи: « Хіба ж ні? »
І в наступну секунду...
Ха-ха-Хай! - Лі Луомін зайшов у нападі дикого хохота. Впервши руки в бік, він хохотал так, що готовий був впасти на підлогу!
Люди позаду нього також розбилися нестримним сміхом!
- Через цього нещасного напівфабриката я повинен зазнати шок? — Лі Луомін сміявся до сліз, він був на грані істерики від сміху. Ну до чого ж ця дівка смердюча!
- Я так і знав, куди вже якась дівчина тягатися з Лі Луоміном?
- Саме так. А спочатку вона нас всіх обдурила, я вже було подумав, що вона і впряма щось із себе представляє, а виявилося ... Ц-ц-ць.
Лін Маньман мало не луснула від злості. Зтиснувши кулаки, вона випалила:
— Ви, старі бовдури, нічого не варте справжнього майстерності! Наша Ло дуже сильна!
Це була чиста вода сліпа віра в Су Ло.
Лі Луомін з гордістю дістав свою пігулку і помахав нею перед носом Су Ло:
— Дивись, дивись сюди! Це справжня пігулка чудового рангу, а те, що у тебе - це взагалі щось?
Су Ло повільно обвела поглядом натовп і, зрештою, махнула рукою.
Сперечатися з цими людьми — це лише час, коли треба витрачати гроші на нудьгу і неробство.
— Пойдём, — Су Ло потягла Лин Маньман за собою.
Зараз для неї головним був відпочинок.
Су Ло спокійно віддалилася, а ось решта людей на відміну від неї, спокою не знайшов, особливо Лі Луомін.
Побачивши, що Су Ло йде, він відчув неймовірне святкування і, холодно посміхнувшись, кинув їй в спину:
— Хех, тягатися зі мною Лі Луоміном - це треба мати мужність леопарда і відвагу ведмедя!
Покинувши цю фразу, Лі Луомін під зухвалими поглядами з гордістю пішов геть.
Хоча обидві діючі особи, Су Ло і Лі Луомін, не закінчили цього видовища. Решта зелень не спішили розходитися і почали бурно все обговорювати.
Дехто казав, що Су Ло є надто молодою людиною і будує забагато з себе. Вигляд був такий грандіозний, а на ділі — зовні блискучий, але всередині пшик.
Інші ж вважали, що Лі Луомін був лідером молодого покоління і образив чужинку, а перемога над слабшим противником не приносить слави.
Посеред цих бурхливих суперечок біля входу в алхімічну кімнату раптово з’явилася фігура.
- Шостий старійшина!
Хоча старець був худий з білосніжними животами і бородою, він відразу привітався.
П’ятий старійшина був справжнім правителем Вежі Пілюль, і вони час від часу бачили його. А ось шостий старійшина був повністю поглинаним дослідженнями алхімії, вів самотнє життя і був фігурою таємничої та невловимої, тому побачити його було великою рідкістю.
Крім того, шостий старійшина був суворим і нерозмовливим. Він завжди ходив з кам’яною особою, поводився суворо й вперто. Усі алхіміки відчували перед ним благоговійний трепет.
Шостий старійшина побачив, що ця група людей зібралася тут для пустої балаканини, нахмурився і вже збирався їх відрахувати, але в цей момент його ніздрі трохи здригнулися.
« Хм », — сказав шостий старійшина, але не встиг відрубати їх. Дихаючи запахом, який витирався у повітрі, він здивував брови.
- Тут тільки що хтось створював пігулки? — Він холодно запитав.
— Так, так. - Тільки що Лі Луомін і одна дівчина-чужинка створювали тут пилюки, вони навіть змагалися.
- Ти сказав, Лі Луомін? - Шостий старійшина був вражений і впав поглядом у того, хто говорив.
Що до дівчини-чужинки, то її він просто проігнорував.
— Д-да... « Чоловік, на якого витріщився шостий старійшина, ледве міг дихати ». Він поспішно звернувся до інших: « Хіба це не так? Адже так? Це ж Лі Луомін?
Глава 2285
- Так, це був він.
- Точно Лі Луомін, учень п'ятого старійшини. Я його і в попелі дізнаюся.
Під лютим поглядом шостого старійшини всі наперебій закидали на знак згоди.
Шостий старійшина, однак, нахмурився ще сильніше. Його очі були вражені недовір’ям.
Він і раніше чув від старого п'ятого, що цей Лі Луомін володіє видатним талантом і, не досягнувши й тридцяти років, створює чудові пілюлі.
Але шостий старійшина не міг собі уявити, що талант Лі Луоміна такий великий, щоб у такому юному віці він досяг рівня, який так близько до грандмайстра.
Чим більше він думав про це, тим менше вірив. З сумнівом на обличчі він штовхнув двері однієї з кімнат.
Але, не встиг він її відкрити, як його зупинили.
- Шостий старійшина, це не та кімната! У цій кімнаті працювала та дівчина.
— Так, я пам'ятаю кімнату Лі Луоміна справа, а не зліва.
— Ось ця, шостий старійшина Лі Луомін використав цю наперебій.
Шостий старійшина розлютився і виблискував очима:
— Досить тріпатися! У цій кімнаті робили лише пілюль чудового рангу. Ви що, думаєте, я зовсім з розуму вижив, що навіть цього не розумію? Невже така кімната варта моєї уваги? Я хочу бачити ось цю, от цю!
Від лайки шостого старійшини всі були спантеличені й не розуміли.
Шостий старійшина сердито подивився на групу людей, потім штовхнув двері кімнати, в якій до цього була Су Ло, і увійшов.
"Бам!"
Двері з силою зачинилися.
Саме цей звук миттєво вивів всіх з заціпеніння.
Люди переглянулися, ти дивився на мене, я на тебе, їхні очі були сповнені сумнівів, але відповіді вони знайти не могли.
Шостий старійшина, ввійшовши в кімнату, швидко підійшов до алхіміки.
Земний вогонь вже погас, але можливо через те, що попередній обпітник йшов у поспіху, залишки інгредієнтів ще не були прибрані.
Шостий старійшина уважно вивчав ці залишки, і чим довше він студіював їх, тим більше його дивувались!
Ця техніка, це використання інгредієнтів, а це полум'я... Ідеально, просто ідеально! Це, без сумніву, робота геніального алхіміка!
Шостий старійшина дивився на безлад, який панував у кімнаті так, ніби споглядав свою кохану і раптово замер в захопленні.
Вражений до глибини душі, він застиг на місці, знову і знов подумки відтворюючи техніку створення пили, але ніяк не міг її зрозуміти.
Звичайно, він не міг відтворити її, адже Су Ло мав інородне полум'я Червоного Лотаоса, а шостий старійшина - лише духовний вогонь. Тому, хоч би як він намагався, він не міг відтворити її техніку.
Непомітно для себе шостий старійшина провів цілу ніч в алхімічній кімнаті.
Коли він прийшов в себе, вже настав ранок.
« Ні, я повинен знайти цей генія і як слід його запитати! » — з цією думкою шостий старійшина штовхнув двері й вийшов.
Але коли він вийшов, зовні вже було пусто. Декілька алхіміків, які колись товпилися біля входу, давно розлучилися.
Навіть якщо б шостий старійшина захотів щось запитати, питати було вже не в кого.
Ті чоловіки прийшли просто поспостерігати за видовищем, але після того як шостий старійшина наганяв їх через страх завдати собі шкоди, вони повільно розбіглися.
На мить він застиг, але швидко прийшов в себе. Незабаром у Башнші Пілюль буде проведено велике змагання алхіміків. Цей великий майстер напевно прийде взяти в ньому участь, чи не так?
Ось тоді він і зможе його про все запитати.
Отже, наш шостий старійшина до цього часу просто не слухав його. Якби він слухав, то знав би, що зеваки згадували дівчину-чужинку...