Глава 2250
Коли Су Ло поспішала, то відразу зрозуміла ситуацію і вибрала одну з доріг.
За центральним коридором вже пройшла Безботна Фея, і Су Ло була б не в своєму розумі, якби сунула туди, дозволивши їм затиснути себе в кліщі.
Тому її фігура швидко помітилася в правий прохід.
Один за одним йшли телевізійні телепорти, їхнє мілина осліпляло і збивало.
Але чи можна було б недооцінювати силу восьмого старійшини? Кожне телепортування Су Ло виклика́ло в нього такі простори коливання, які щосекунди вказували йому напрямок переслідування.
Су Ло, не забарившись у змаганні, витягла з свого простору маленького пурпурного соболя.
Швидше! Де найбільш заплутані проходи? Де можна влаштувати засідку? Швидко вказуй дорогу!
Маленький пурпурний соол добре розумів серйозність ситуації, тому не марнуючи часу на зайві слова, відразу взявся шукати відповідне місце.
Ось тільки він був експертом доріг, а в пристрої засід не смислив гладких рахунках нічого.
У цей момент в розмову втрутився Падючий Червоний Лотос.
Він просвітив Су Ло:
- Це місце називається Печера Огненого дракона. Але не тому, що тут живе вогняний дракон, а тому що під землею проходило полум'я. Її сила неймовірна, але зазвичай ця жила спить. Вона пробуджується і вибухає гнівом лише в одному випадку.
- В якому? — відразу ж запитала Су Ло.
— Якщо я своїм полум'ям спровокую викиди магми на поверхню! — У голосі Пагорбого Червоного Лотаоса пролунало нотка гордості.
- А ти впевнений, що ми зможемо витримати жар підземної магми? — З обережністю уточнила Су Ло.
— Я - перша іскра полум'я, народжена разом з небом та землею! Весь вогонь у цьому світі — це мої нащадки, і всі вони повинні мені підкорятися! — Донезя самовільно заявив маленький Падший Червоний Лотос.
— Якщо так, то спускаємося під землю! — Су Ло прикусила нижню губу, і її погляд виразив непохитну рішучість.
— Щоб проникнути під землю, потрібно знайти місце, де земна кора тонша за все. Здільні породи дуже тверді. Той старий хрищ зможе пройти, а ось ти — ні, надувши свої алелі губки, проговорив маленький Падючий Червоний Лотос.
Отже, тоді завдання шукати вразливого місця в земній корі лягало на плечі маленького пурпурного соболя!
Той з серйозним видом кивнув, показуючи, що обов'язково справиться із завданням!
Су Ло, дотримуючись вказівок маленького пурпурного собоя, змагалась із західної швидкості.
На її ногах оберталися колеса вітру і вогню, Пілюлі духовної енергії безперервним потоком компенсували його духовну силу, а сама вона за раз робила телепорти.
Цього разу вона використовувала все до єдиного козирі і прийоми для збільшення швидкості.
Однак переслідування було не безробітним, а надзвичайно могутнім восьмилітнім старійшиною. Тому Су Ло вже багато разів відмовлялася на волосках від знищення.
П’ять кілометрів у звичайний час були б короткими відрізками, але сьогодні для Су Ло вони простягалися наче нездоланні п’яти тисяч миль.
На щастя, дорогу вів маленький пурпурний соболь, так що Су Ло принаймні не збивала з шляху.
Продовжуючи просуватися вперед, вона незабаром побачила перед собою вузький вхід у печеру і без найменшого коливань пірнула всередину.
Восьмий старійшина вже був близько Су Ло. Він міг би схопити її, просто простягнувши руку, але кожен раз їй вдавалося вирватися з допомогою телепортації. Це поступово розпалило в серці старійшин полум’я гніву.
Йому набридло грати в ці догонявки, і він різко збільшив швидкість.
Су Ло ж і так вичавлювала з себе все, на що була здатна!
Її план спрацює, тільки якщо вона дійде до місця з тонкою земною корою, тому вона втекла, втікла від останніх сил.
Тисяча метрів.
П'ятсот метрів.
Сто метрів!
Ось воно, прямо перед очима!
І в той самий момент, коли Су Ло вже була готова пірнути у рятівний прохід, сильна, могильна рука, раптово подовжившись, мертва нудота зачепилася до комірця на її спині і різко дреннула назад!
Глава 2251
У цей момент Су Ло була слабка, наче мурашка. Вона не могла навіть поворухнутися, і їй ніколи не було під силу протистояти.
Восьмий старійшина просто оглушив її, позбавивши свідомості.
Коли Су Ло знову прокинулася, вона виявила, що все ще знаходиться на тому ж місці, але тепер усе її тіло було туго-натуґо оплутовано мотузками, наче цзунцзи.
Місце з тонкою земною корою лежало всього за сто метрів попереду, але зараз ця відстань здавалося їй нездоланним, ніби її відділяла ціла планета.
Су Ло підняла голову і зустрілася з восьмим поглядом старійшини.
Той зловісно посміхався, дивлячись на неї зверху вниз з презирством.
- Ти все ще намагаєшся втекти?
Серце Су Ло стискалось від тривоги, але на обличчі вона не видала жодної емоційки і тільки з легкою усмішкою прогнула губи:
— Чому б вам не скористатися втечею? Я ж не дура.
« А ти мала сміливе дівча, — пригадує восьмий старійшина. — Ти промайнула тінь жалю. « Якби не твоє інородне полум’я, старий був би справді не проти взяти тебе в учениці.
Су Ло насмішливо фиркала:
- Ви хочете взяти, але хто сказав, що інша сторона погодиться?
- Невже ти не хочеш стати ученицею старого? - Восьмирічний старійшина вважав це неймовірним. Багато хто міг лише мріяти про те, щоб бути поміченим старійшиною і стати його учнем.
« Якби пан міста захотів мене взяти, я могла б і погодилася, — з усмішкою сказала Су Ло.
Цього разу восьме старійшина посміхнувся.
— Ви даремно не вірите. Пан міста - мій прийомний батько, з абсолютно серйозним видом заявила Су Ло.
— Ха-ха-хо! — Безупинний і гордий сміх восьмих старших пронісся по печері. — Ах ты, паршивка! Хіба така розумна і не здогадалася? Чим ближчі твої стосунки з паном міста, тим більше у старого причин убити тебе!
Су Ло лише зігнувши куточки губ.
Восьмий старійшина кинув очі на її спину і хмикнув:
- Можеш навіть не витрачати сили. Ця мотузка - справжній скарб. Тому, чия сила нижче сьомої зірки рівня Святого, її ні за що не розв'язати.
Хоча восьмий старійшина вів з Су Ло пусті балачки, він пильно стежив за цією хитрою дівчиною.
Су Ло, відповідаючи на його репліки, дійсно намагалася звільнитися від мотузки, але, як і передрікав старійшина, у неї нічого не виходило.
У цей момент у руках восьмого старійшини з’явився кинджал. Його кидок сяяв, немов той сирий породитель з чистого походження. Він випускав світло, від якого за шкірою пробігав мороз.
- Раз вже тебе зв'язали Безсмертні Пути, побережи сили, дівчинко. Потерпи небагато. Здираність шкіри і витягування жив - справа нешвидко, займе не менше дня, — усміх восьмого старійшини була така неприємна, ніби він говорив про те, як випити чашку води або з'їсти тарілку рису.
Су Ло не здавалася навіть у такій ситуації. Її мозок гарячково працював, перебираючи варіанти.
Сверкаючий кинджал наближався до шиї Су Ло все ближче і ближче.
"Пшш..." — Відкрився звук леза, що входить в тіло.
На білосніжній, наче нефрит, тонкий шиї Су Ло миттєво з'явився глибокий кривавий поріз. З рани хлинула альна кров, і восьмий старійшина прямо в обличчя.
Той висунув язик, злизав кров і в його очах промайнула подив, який відразу змінився захопленням.
— Недурно, недоумко. Та це ж кров від червоного женьшеня! Дівчисько, та ти вся суцільне скарб!
Його жадібний, похотливий погляд говорив про те, що він був би не геть зварити Су Ло і з'їсти її повністю.
Якби справа обмежилась лише порізом від кинджала, це було б ще півбіди, але два пальці восьмого старійшини потяглися до шиї Су Ло. Очевидно, він збирається вирвати її синю вену!
При одній думці, що з нею живцем будуть здирати шкіру і витягувати жили, Су Ло відчула, як по спині пробіг холод. Але саме в цю мить її огорнуло!
Її тіло було заплутане безсмертними Путами, але кам'яний стовп позаду неї - ні!