Розділ 2171
Су Ло уважно, ретельно вивчала вираз обличчя Безботної Феї. І як не гляньте, це вираз, ця гримаса, все сильніше і більше схоже на справжню, недоторкану заздрість...
При одній цій думці Су Ло, по всьому тілу неприємними мурашками, пробіг холодок.
Навколо Беззаботної Феї і так вже була ціла юрба любителів її красень-чоловіків, тож невже у неї все ще залишалися якісь види і на старшого брата Ло? Апетити цієї самозвеличеної королеви були, мабуть, занадто великі, не знайдете?
— Кажи! Коли ти встигла познайомитися з старшим братом Ло? — Безтурботна Фея з лютим, перекошеним від люті обличчям грубо відштовхнула Лінь Баньлі в сторону і одним широким кроком виявилася прямо перед Су Ло.
Су Ло лише байдуже, з холодною байдужістю глянула на неї і вирішила відповісти демонстративним мовчанням.
— Щоб старший брат Ло звернув увагу на таку паршивку, красива пустельниця, як ти! Та ні за що у світі! Зовсім неможливо! — Безробітний Фея видала короткий, виразний сміх.
Навіть старший брат Ло, на Беззаботний Фе, завжди був байдужим і ніколи не виявляв жодної прихильності або принаймні тіні усміхатися. То як же він міг звернути увагу на цю нікчемну дівчину? Безтурботна Фея відчайдушно не хотіла в це вірити, але глибоко всередині її непокоїли гнітючі сумніви. І все тому, що обличчя Су Ло було дуже хрустке, згубно - красива краса фатальної жінки, яка спричиняє нещастя!
- Ти мені не віриш, це зрозуміло. Та хіба ти не віриш навіть Лінь Бані? Можна запитати у нього самого, він був там і все бачив на власні очі - Су Ло з лукавою посмішкою, злегка придивившись до очей, перевела свій погляд на Лінь Банйлі.
Під бурхливим, розлюченим поглядом Беззаботної Феї Лінь Баньлі кинув на Су Ло швидкий, косою і безсердечний погляд:
— Брат Ло лише раз подивився одне з твоїх відбіркових випробувань. Звідки ти знаєш, що він тебе захищає? У той час на твоє випробування прийшло багато глядачів, і я теж був там. Так що ж, по-твоєму, це означає, що я теж тебе захищав?
Ці слова Лінь Баньлі були справді отруйні і злі, як укус гадюки.
Але вони, як не дивно, підібрали потрібний ефект і дуже успішно догодили Беззаботній Фе.
Безробітний Фей миттєво злетів на небо. Вона ігриво підмигнула Лінь Банлі, потім, картинно вкинувши брову, з виглядом повного самовдоволення та погано приховуючим презирства подивилася на Су Ло:
- З'їла? Так любиш приписувати собі чужі заслуги і пускати пил в очі, так? Щоб старший брат Ло звернув на тебе свою дорогоцінну увагу? Хе-хе, це просто смішно! Краще червоний дощ піде з неба, ніж таке трапиться!
Су Ло з холодною, що лікувала душу посміхом подивилася на Лінь Баньлі. Цього чоловіка, цього зрадника, вона точно запам'ятовувала!
Оскільки Су Ло раз за разом, вона не могла більше контролювати свій гнів. Вона льодом, не терпить заперечень голосом наказала Ліні Банйлі:
- Негайно вбий її, швидко! А труп потім викинь в зону магічних звірів, нехай його спалять дикі пси!
Су Ло злегка нахмурилася. Її пальці невловимо шевельнулися, і в той же момент у її руці, немов з повітря, з'явилася блискуча алмазна карта:
- Подивіться уважно, що це? А тепер хто з вас посміє мене зворушити?
Це була та сама діамантова карта, яку подарував їй сам Пан міста. Єдина і унікальна у своєму роді. Бачити цю карту - це те саме, що побачити перед собою самого Господа міста.
Натовп дійсно був приголомшений і на деякий час замерла. Вони з безглуздим, нічого не виявляючиму вигляду втупилися на Су Ло, раптом зовсім розгубившись і не знаючи, що їм робити. Всі погляди негайно звернулися до Беззаботної Феї, очікуючи її реакції.
Безробітні Фея спочатку дуже здригнулися від несподіванки, а потім, вперши руки у бік, вибухнула гучним і нестримним хохотом. Вона сміялася так сильно, що на її очах виступили сльози:
— Ха-ха-хо, яка краса! Я вже давно чула байки про те, що Пан міста прислав сюди якусь дівчину. Але, дозвольте вас просвітити, та сама дівчина вже давно відіслала на віддалене навколишнє поле битви і її і слід простил в місті Чистилище! Але цікаво, що в місті з’явилося багато підроблених алмазних карт. Тепер кожна друга самозванка намагається видати себе за власника міста особисто!
Сміх безробітні Феї так само швидко обірвалися, як і розпочався. Її обличчя миттєво прийняло суворе, майже грізний вираз:
« Отже, пам’ятайте раз і назавжди: кожен, хто насмілюється діставати фальшиві алмазні карти для того, щоб зачепитися чужою силою та прикривати свою владу іншим, — усі вони жалюгідні самозванці й шахраї! » Ти ж, негіднику, посміла прикриватися ім'ям самого Господаря міста! Твій гріх такий великий, що заслуговує на десять тисяч смертей! Гей, ви люди! Зрубайте її негайно на дрібні шматки і скормите собакам!
- Хто вб'є її, той сьогодні ввечері зможе залишитися на ніч в Павільйоно Беззаботною! — Безробітний Фея знову оголосила свою багату нагороду, підливаючи масла у вогонь!
Глибоко в душі Су Ло піднялася хвиля щирого подиву.
Чи в місті справді з’явилося так багато людей, які розмахували діамантовими картами? Чи безботна Фея просто несе відверту нісенітницю, намагаючись її спантеличити?
Останні слова безботної Феї стемніли, як її вірні прибічники, її « кігті і зуби», миттєво, наче зриваючись із ланцюга пси, кинулися на Су Ло. Адже їхня обіцянка була саме тим, чого вони прагнули найбільше на світі.
Ми прийшли сюди, щоб допомогти у відбіркових випробуваннях на Верхню Гору! А ви так просто, без суду і слідства, говорите про вбивство! Чи є тут взагалі якісь правила і закони? — Су Ло, глибоко в душі відчайдушно сподіваючись на швидке появи Ло Ічень, свідомо продовжувала тягнути час риторичні питання.
— Правила? Які ще правила? Це Фея і є єдине правило та закон! І що такого в тому, щоб убити тебе, ніщо? Можливість померти від руки цієї Феї — це найбільша честь для тебе, зрозуміла? « Безробітні Фея були переповнені самовдоволеністю і зарозумілістю.
— Але як можна так просто вбивати людей на Верхній горі? — Сю Ло, не відступаючи, гнівно вигукнула.
- Дурне дівчисько, ми зараз знаходимося за воротами Верхней Гори. Ця територія належить до зони магічних звірів. А в зоні магічних звірів, дорогуша, вбивство не є злочином, не наказується, о так, - Беззаботна Фея, бачачи, що Су Ло продовжує нудно тягнути гуму і ставити безглузді питання, жарт роздиралася та втратила терпіння. Вона сама, не задумуючись, рихнулася вперед і обстрибувала її меч, сягнувши холодним блиском, кинувся прямо до обличчя Су Ло.
Яскравий спалах світла від меча. Су Ло інстинктивно, на одних рефлексах, спробувала ухилитися.
Але беззаботна Фея була незмірно сильнішою за неї. Су Ло просто не могла ухилитися від цього блискавичного удару!
Якби цей удар досягнув своєї мети, то було б немилосердно і безсердечним!
У цей найбільш критичний момент Простушка одним неймовірним, відчайдушним ривком кинувся вперед і своїм масивним тілом загнила собою Су Ло.
Оскільки Простушка була високою і великою, холодний, безжалісний меч з глухим звуком глибоко встромився їй прямо у груди!
У той же момент ті п'ять чи шість « захисників квітів», які оточували їх, також не стали втрачати часу даром.
« Бум! Бум! Бум!"
Удари кулаків, нищівні удари ладонами, випади різними зброєю... Все це градом обрушилося на бідолашну Простушку. В одну мить вона була жорстоко збита до кривавої блювоти, її тіло ослабло і сильно закочувалося, готове от-ось рухнути на землю!
Вони прийшли з Середньої гори, а ці атакуючі всі були елітою, кращими бійцями з Верхней Гори. За звичайних умов і одного з них було б більше, ніж достатньо, щоб їх подолати. А тепер вони, цілий натовп, безжалісно били їх двох!
У очах Су Ло спалахнула неприборкана, всепоглинаюча полум’я гніву!
Беззаботна Фея... і всі ці так звані щити квітів! Вона їх усіх, до єдиного, запам'ятала! Навіки!
Простушка була важкою, можливо, смертельно поранена. Але захищена нею Су Ло, найзадоволеніша невдача безробітної Феї залишилася абсолютно неушкодженою і не було видно жодної подряпини. Це призвело Беззаботну Фею в ще великий гнів. Тому вона грубо, як мішок, відштовхнула стібку крові Простусю в сторону, і холодний меч у її руці без найменшої тіні жалю або коливання прямував прямо до безпомічного горлу Су Ло!
Вона хотіла її смерті! Вона хотіла бачити її мертвою!
Меч безробітний Фей рухався з нелюдяною швидкістю, наче спалах блискавки!
Су Ло зовсім не могла протистояти, вона була безсила перед цією атакою!
Цей удар меча був не тільки неймовірно жорстоким, але й диявольським. Одним з таких ударів було відсікти голову Су Ло. І тоді... Тоді її тіло і голова були б розділені, і навіть якби з самого неба зійшов могутній безсмертний цілитель, врятувати його було б вже неможливо.
« Захисти квітів»... Навіть вони не могли винести цього жахливого, кривавого видовища, багато хто інстинктивно відвернулися...
Усмішка на обличчі Безботної Феї була сліпучо красива, як пишне цвітіння японської сакури, і сяяла яскраво, немов міріади зірок у нічному небі.
Су Ло було чітко видно, що кожна клітковину свого тіла відчувала смертельну холодність меча.
Но... Раптом... Су Ло з подивом виявила, що час навколо неї ніби застиг.
Су Ло повільно опустила очі: гострий, холодний меч знаходився всього лише в одному цуні* (прим. пер.: давня китайська міра довжини приблизно 3,33 см) Від її горла. Але, здавалося, ніби він застиг у невидимій перешкоді, завмер на місці і ніяк не міг просунутися далі ні на півфена* (прим. P.: дуже мала відстань).
Вона повільно підняла очі до Беззаботної Феї. У цей самий момент її самозадоволена усмішка застигла на обличчі, наче окаменів. Її очі були широко відчинені і дивилися десь в порожнечу, у простір над її головою. Глибоко в них був глибокий, первісний страх і справжній жах.
Су Ло простежила за напрямом її погляду.
Там, в повітрі, ширяв людина.
Чоловік, вишуканий і прекрасний як найчистіший, бездоганний нефрит. Він був наче небесне божество, яке залишило свої будяки і зійшла в бродяний світ смертних.
Він ширяв у кількох метрах над землею, одягнений в розкішний, довгий синій халат з дорогого орнаментчастого шовку, який елегантно розвіявся на легкому вітру. Його благородне і на диво гарне обличчя було м’яко осяйне останніми променями сонця, що засвітило, так ніби воно покрилась тонкою, ледь помітним золотим сяйвом, придаючи йому ауру незрівнянної чистоти та неземного пишноти. Його очі були глудоки і загадкові, як передсвітлений туман, і таїли в собі незбагненний, таємничий відтінок мудрості й сили.
Вираз його обличчя був суворим і холодним. Його погляд, гострий і пронизливий, як лезо кращого меча був наполегливо й вимогливо спрямований на беззаботну Фею.
Тіло безробітної Феї стало дуже худорлявим. Жах, на мить відірваний в її очах, швидко мікнув і зник, змінившись вимученою, зрочито звабливою посмішкою:
— Старший брат Ло, невже ти прийшов відвідати безробітну?
Ло Ічень плавно, майже невагомо, опустився на землю. У його чудових, виразливих очах мигнула темна тінь. Його голос, позбавлений своєю звичайною дзвінкою м'якості і тепла, пролунав холодно та чітко:
— Ты... Ну і сміливість ж у тебе набралося.
Серце безробітніх Феї наче провалилося у безмежну крижану прірву.
Так і є! Ця паршива дівчинка не збрехала! Вона дійсно якимось чином умудрилася отримати захист найстаршого брата Ло! Прокляття! Яке ж прокляття!
Безробітний Фей з жахом видав усмішку слабку, невпевнену:
— Безтурботна, право, не знає про що саме говорить багатоважний старший брат Ло. Дуже прошу старшого брата Ло висловити свої слова.
Цей Ло Ічень! Чому він кожного разу такий холодний і нелюзливий, ніколи не отримує її навіть миттю посмішки чи краплі уваги? Прокляття! Але нічого, одного дня настане день, коли вона змусить його впасти перед нею на коліна і принижено лизати пальці її ніг! Безтурботна Фея подумки, але з усією пристрастю поклялася в цьому глибоко в своєму піднесеному серці!