Глава 2020
Нюх маленького пурпурного соболя був гострим, як лезо, а його врожане м’яке на сліди робилося його ідеальним провідником. З ним неможливо було заблукати.
Зараз він вів Су Ло та інших по сліду Зеленоокою Ядовій Ґлотки, наполегливо винюхуючи її запах.
Але завдання виявилося не з легких.
З того часу, як звір вислизнув з води, а зони магічних звірів кишіли слідами й запахом інших тварей. Все змішалося в хаотичний клубок, і виділити потрібний аромат було нелегко.
Однак загальний курс залишався вірним.
Дорога їх не була гладкою, і зараз навколо них було повно монстрів.
Це були отруйні восьминоги пурпурних павуків. Вони вишикувалися щільним кільцем, відрізуючи Су Ло та її супутників з шляху до виходу.
Кожен павук був розміром з людину. Їхні очі, налиті отрутою, мерехтять зловісним зеленим світлом, а тіла переливаються дивним пурпурним відтінком. Ця незвичайна квітка надавала їм моторошного, майже потойбічного вигляду, від якого по спині бігали мурашки.
Су Ло відчула силу, яка наближалася до п’ятого рівня рангу командира. Таких тварів навколо них зібралося понад три десятки. Ситуація ставала дуже небезпечною.
Су Ло вже збиралася використовувати свою силу, щоб вивести Вей Хуа з середовища. Але вона не встигла подати знак, як ця воїниця, немов богиня війни, роїлася в бій і розмахувала своєю величезною дубиною!
— Убить! Вбити! Вбити! - Віддав її голос.
Дубіна замелькала в повітрі, створюючи непроникний вихор ударів.
«Бам! Бам! Бам!»
Павуки один за одним потрапляли під її удари, але ці потужні помахи не вбивали їх. Тварі лише загострили рани, а потім трохи захиталися.
Невдовзі Вей Хуа опинився в самому серці ворожого моря. Більшість восьминогих отруйних павуків кинулися до неї, оточуючи все щільніше.
З Ло вистачило пари поглядів, щоб зрозуміти: такий безглуздий опір ні до чого доброго не приведе. Так, Вей Хуа була на рівні дев'ятої зірки, але навіть її сил не вистачить проти такої натовпу. Одній парі кулаків не здолати десятки лап.
Крім того, павуки почали діяти злагоджено. Вони почали плести свої сіті, випускаючи на землю пурпурні нитки. Кожна така нитка блищала холодним світлом — ясна ознака смертельної отрути!
Як тільки вони сплетуть достатньо цих отруєних ниточок і оточать ними Вей Хуа, ця простодушна громадина пропаде.
Побачивши це, Су Ло холодно посміхнулася. Якщо він впійде Вей Хуа у пастку? Не бувати цьому!
Її фігура мілина, і в наступну мить вона вже опинилася всередині кільця поруч з Вей Хуа.
Тут же кілька восьминогих павуків кинулися на неї з атакою!
Але саме тоді Су Ло розкрила свою першу козирну гравітацію. У радіусі 100 метрів навколо неї сила всіх отруйних восьминогих павуків різко впала.
Але Су Ло розуміла, що її вороги все ще вищі за неї і вона не може довго тримати це поле.
Їм з Вей Хуа треба діяти швидко і рішуче!
- Поки вони слабкі, домагай всіх підряд! За кожного вбитого — гаряча куряча ніжка! — гукнула вона Вей Хуа.
Знову ж таки, щоб звабити курячих ніжок доказався бути ефективним!
Якщо раніше Вей Хуа просто насолоджувалася битвою, розмахуючи дубиною і не враховуючи переможених ворогів, то тепер все змінилося.
Почувши про нагороду, вона втішалась духом і голосно вигукнула:
— Убить! — І почала свідомо бити павуків у голову!
З одного черепа вона з розмахом опускала дубину — "Хіраючись!" — и той разлетався на частини.
Глава 2021
Вей Хуа зробила швидкий крок, і кожен удар досягала мети. Вона більше не грала заради курячих ножиць - її удари були настільки потужними, що повітря вібрувало від неї сили!
Але в її очах мало хто дивувався, чому ці павуки стали такими млявими і повільними. Щось було не так. Але вона не почала задумуватись, а головне — постійно наносити удари!
У її уяві кожен восьминогий отруйний павук перетворюється на соковиту і запашну курячу ніжку, яка стікала маслом.
Тим часом Су Ло, перебуваючи в зоні Простірної гравітації, випустила на поле бою своїх маленьких помічників. Такий шанс для тренування не можна було впускати!
Як і раніше, вони діяли злагоджено. Дерева акації роїлися вперед, сплутуючи павуків своїми золотими лозами. Потім маленький пурпурний круп, озброєний кинджалом Су Ло, кидався до спійманого створіння і одним точним ударом відтяв їй голову.
"Бам!" « Птах котився по землі, і восьминогий павук відправлявся до праотців.
Дев’ятихвоста духовна лисиця також брала участь у битві. Поки дерево і соро́ло билися з одним павуком, вона охороняла їхні фланги. Якщо інший павук намагався напасти, лисиця ніби гралася в догоня і завела його за собою, відволікаючи себе від знущань.
Після того як дерево і свиню закінчували з іншою жертвою, лисиця поверталася, шукаючи за собою роз’ярного павука, переповненого ненавистю. Тоді дерево Акації знову оплесало його своїми виноградниками, а согло зволікав закінчити справу, відтяючи йому голову.
Цей цикл повторювався знову і знову. Якби бій продовжувався в такому ритмі, перемога, безумовно, залишилася б за Су Ло та її командою.
Але восьминогі отруйні павуки мали лідера — набагато сильнішого, ніж інші. Цей боягузливий вожак зараз ховався серед своїх підчинених, і навіть Су Ло не могла розпізнати, хто з них король.
Помітивши, що справи йдуть не на його користь, він не втік. Натомість він почав давати накази своїм павукам швидше, ніж пліснявіло.
Якщо мережа буде завершена, цих зухвалих людей можна буде знищити!
Він явно жертвував тими, хто бився з Су Ло всередині кола, використовуючи їх як приманку для виграшу час.
Пурпурова пауча сітка росла з страшною швидкістю.
Су Ло побачила, що мережа майже завершена, але в зоні її гравітації все ще залишалося близько дюжини павуків. Її брови злегка насупилися.
Король павуків кинув на неї зневажливий погляд.
Саме цей погляд видав його.
« Зловлювати короля - це стародавня правда, яка не втрачає сили.
Су Ло відразу ж ринулася до цього паучевого вожжаку!
Чоловік, помітивши, що його розкрили, зовсім не занепокоївся. Він був упевнений у своїй перемозі, що мережа майже готова, і результат здавався йому приреченим.
Хоча він не міг говорити, в його очах на Су Ло була жалість.
— Жалість? Мені не потрібна твоя жалість! Розгляньмо, хто з часом шкодуватиме про інших. — вимовила Су Ло з холодним сміхом, і її голос задзвонив, наче лід. Потім меч Чен Ін з нестримною силою кинувся до паучієвого короля.
Але той тільки зарозуміло ковзав по ній поглядом, а потім перештовхнув очі на мережу, яка вже була майже повністю завершена.
Су Ло відразу зрозуміла, звідки походить його самовпевненість і презирство. Він думав, що ця пауча сітка зловить її і всіх інших у свої отруйні обійми?
- Хочеш нас заплутати? Що ж, я покажу тобі справжнє диво! - У очах Су Ло спалахнула крижана лють, а її голос став гострим, як клинок.