Розділ 1992
Су Ло, занурена в роздуми, похитала головою:
— Після цього шаленого полювання за травами в Лез Кровавому Тумані майже нічого не залишилося.
Навіть уявити собі ажіотаж довкола трави було нелегко. За сім днів Су Ло створила стільки пілюль, скільки Банда Пілюл не виготовить і за 7 років.
Зазвичай пігулки виготовляють поштучно, кожна з них — справжня витвір мистецтва. Но Су Ло... Вона працювала з партіями, і її ефективність була неперевершеною.
Через це запаси трав значно вичерпалися. Незабаром буде складно повторити такий великий заробіток.
- Але ми можемо продавати час від часу. Поспішати нікуди, адже у нас є сто сімдесят тисяч окулярів, які обезводнили нас на довгий час.
Су Ло почала ділити свою здобич:
— Спочатку ми виділимо 40 000 на ваше навчання.
- Залишається сто тридцять тисяч. Розділимо їх порівну. Лань Сюань і Аньє зараз у треніровій кімнаті, але для їх кращого прогресу їм також потрібні окуляри.
Вона розуміла, що не зможе швидко підняти їхню силу. Значить, доведеться інвестувати в їх розвиток.
Найкращі зілля, кращі відновлювальні засоби, найкращі тренові зали і найліпші наставники - це все найкраще. У неї було багато окулярів, і Цзи Ян з Бієнн Юіном теж ними володіли.
З решти ста тридцять тисяч вона виділяла кожному по 30 000.
Таким чином, дев'яносто тисяч окулярів були витрачені.
— Але ж у тебе буде лише десять тисяч! Ти ж головна трудівниця, так не піде! — Ян запротестувала Цзи, енергійно розмахуючи руками.
Люди через сотні окулярів готові зрадити своїх братів і батьків, а Су Ло без вагань роздавала десятки тисяч... Цзи Ян відчувала, що її серце не витримає такої щедрості.
Однак Су Ло була непохитною. Її чіткі чорно-білі очі дивилися суворо:
- Після того як я увійду в Елітний треніровий табір, я не знаю, коли виходжу і чи зможу зв'язатися з вами через амулет. Вам доведеться розраховувати тільки на себе.
— З окулярами, навіть якщо вас образили, ви можете дати відсіч грошам або наймати вбивцю. Я можу заробити окуляри знову, але людей не повернути. Пам’ятайте: тримайте себе і розвивайте в силі. Окуляри - це не проблема, витрачайте їх без жалю.
Очі Цзи Ян наповнилися слізьми від хвилювання.
Інші економлять кожну копійку, а Ло Лор занепокоєний, що вони будуть скупитися... Мати такого друга в цьому житті — справжнє щастя.
Вона обняла Су Ло і твердо прошепотіла їй на вухо:
— Ло Лэ, не хвилюйся. Наступного разу ми обов'язково потрапимо в Елітний треніровий табір!
— Ось цього я й чекала, — посміхнулася Су Ло, поплескавши її по плечу.
Завтра вона відправиться в табір, і невідомо, коли вони побачаться знову. Тому не легко спати, вони проговорили всю ніч.
Про життя, про мрії і плітки.
Зрештою, Бієнн Юін нахмурився і сказав те, що стримував увесь вечір:
— Ло Лє, не наближайся занадто з Лор Іченем. Наньгуну це не сподобається.
Су Ло розсміялася, пойнявши його натяк і з усмішкою відповіла:
— Я знаю. Але я обернуся до нього тільки в разі крайньої необхідності. У звичайний час я не буду турбувати його.
Глава 1993
Зрештою Су Ло почала виконувати свої обов’язки.
По суті, їй треба було відвідати табір Елітний. Цього разу її супроводжував перший старійшина, який свідчив про увагу з боку керівного органу. Звичайно, начальник табору не міг виявити належної поваги.
Коли Су Ло прибула, директор Лі поспішив їй назустріч. Побачивши першого старійшину, він почав пишатися.
Потім його погляд зупинився на Су Ло, і в ньому промайнуло щось особливе.
Передавши Су Ло керуючим Лі, перший старійшина усміхнувся.
Елітний треніровий табір розташовувався в глибині Безконечних гір.
Сам табір був всередині, а зовні блукали магічні звіри. Новоприбулі не наважувалися повертатися до міста Чистилища без супроводу старших.
Велетенські піки, оповиті хмарами і туманом, вражали своїми масштабами. Найближча гора до Су Ло була в десять разів більша від Гімалаїв на Землі.
Директор Лі вів Су Ло вниз з висоти, аж поки вони не опинилися на схилі гори. У дівчини з’явилося погане передчуття.
Зверху вона бачила інші вершини, де будинки були просторими і вишуканими, з повним набором зручностей. Але тут, де вона зупинилася...
« Гора Окраїни — це місце, де тобі доведеться жити довгий час », — сказав директор Лі з сердечною посмішкою.
Су Ло озирнулася. На плоскій вершині стояли ряди простих будиночок. Їх називали віллами з натяжкою, яка була скромною і без зайвих прикрас.
Порівняно з іншими піками, які вона бачила раніше, це була прірва між палацом і халупою.
Су Ло нахмурилась:
- Чому саме тут?
Вона не потребувала розкоші, але ці будиночки стояли надто близько один до одного — місця для культивації. Вона була незадоволена таким розкладом.
Директор Лі лише посміхнувся у відповідь.
Якщо б не перший старійшина, який привіз її особисто і таким чином підвищив її статус, він би не звернув уваги на цю молоду команду.
Але тепер він терпеливо пояснював:
- Дівчинко Су, ти не знаєш. Нові завжди починають тут. Дехто, досягнувши певного рівня культивації, незабаром переїжджає, а хтось залишається на цьому місці протягом багатьох років. Тільки від твоїх зусиль залежить, чи зможеш ти покинути це місце.
- Які критерії? Вона все ще нахмурилась.
— Драконячий список. Якщо ти ввійдеш у триста кращих, то зможеш переїхати на наступну гору. Там кожному дають окреме житло в радіусі десяти чи, і ніхто не хвилює. Це місце називається Нижня гора.
Директор Лі з добротою продовжував розповідати про табір:
- У двохстах кращі умови, там на сто чи не зустрінеш ні душі. Це середня гора. І так далі. А в десятці найкращих людей займає цілу гору, і вони з зав’язкою заздрості та благоговінням.
Попасти в десятку Драконячого списку - це вже щось надзвичайне.
— Отже, поки ти не потрапиш в Драконячий список, тобі доведеться жити тут, дівчинко Су, - закінчив він. Хоча його тон був ввічливим, в глибині душі він думав, що її шанси на звільнення невеликі.