Глава 1986
- Старший брат Ло, вони хочуть забрати мої окуляри! — Обличчя Су Ло за мить змінилося: ще секунду тому вона посміхалася, показуючи ямочки на щоках, а тепер вже майже плакала, жаліючись на кривдників.
На щастя, не хтось інший прийшов на допомогу, а Лочень, якого Су Л.
Ло Ічень, одягнений в білосніжну одежу, стояв прямо, немов витончений нефрит. Його обличчя застигло, як зимовий мороз, а глибокі чорні очі сяяли холодом, отримуючи неприємну спрагу вбивства.
— Ло... Ло... Ло... « Голос ватажка дригнув, немов його горло стиснуло невидимою рукою ». Другий склад так і не зірвався з губ, застрягши десь всередині.
Ло Ічень змахнув рукавом і холодно фиркнув:
— Провалюй!
Гріміли переглянулись, не знаючи чи підкорились наказу. Але їм слід було підняти очі і побачити в глибині зору Ло Іченя приховану загрозу, як сумніви зникли.
Вони розвернулись і кинулися геть, наче побиті пси.
Але не встигли вони зробити і пари кроків, як пролунав гучний окрик:
— Стояти!
Натовп завмер, наче під дією магії, не сміючи шевельнути.
Аура Ло Ічень, могутня і невидима, перетворилася на них як невидимий вантаж. Холодний піт стирчав по спинах, швидко пробираючи одяг.
Голос Ло Іченя був такий легкий, як вітер. Але він говорив для цих людей наче грім серед ясного неба і змушує серця трястися від жаху.
Голова і його шайка повільно попливли назад, обертаючись через кожні три кроки.
Ло Ічень входив у будівництво кращих на драконячому списку, як і їх бос. Чи могли вони ослухатися такого чоловіка?
Ло Ічень схрестив руки за спиною. Його гарне, але суворе обличчя було непроникним, а в очах повзала крижана лють.
— То це ви, Банда Пілюль, вирішили заподіяти проблеми цим людям? — Його тон був холодний, як сталь.
Глабчик зблід. Хіба міг він зізнатися? Один погляд на вбивствний вираз обличчя Ло Ічена ясно сказав: "Так" - і в наступну секунду голова злетить з плечей.
Щойно він був грізним тираном, але тепер, перед Ло Ічёєм, він з'їхав як миша перед кітом. Він відчайдушно замахав руками, заперечуючи:
— Нет, нет, что вы! Як ми посміємо торкатися друзів старшого брата Ло?
— Дружей? — Лой Ічень повільно повторив це слово, наче пробуючи його на смак.
У цей момент серце ватажка текли. Не друзі? Тоді хто ж ...
Поки він втрачався у здогадах, Ло Ічень крижаним голосом продовжив:
- Запам'ятайте свої слова. А тепер геть звідси.
— Да, да, идем, уже уходим... — Гріміли не затримуються. Вони рвали геть так швидко, що за ними піднялися клуби пилу.
На мить навколо засяяла тиша.
Су Ло несподівано втратила дар мови.
Вона покликала Ло Іченя, щоб той допоміг у бійці, але не очікувала, що його сила виявиться такою сильною. Кілька слів, і вся ця шайка розлючених грюкав у паніці.
— Старший брат Ло... - сказала Су Ло, усвідомлюючи, що її уявлення про нього повністю змінилося. Настав час поглянути на нього інакше. Така могутня людина, як він, заслуговує міцності в обіймах!
Ло Ічень, злегка роздратований, потріпав її по голові:
— Що, очі на лоб полізли?
- Старший брат Ло такий крутий! - Її ясні чорно-білі очі засяяли, наче зірки.
Раптом Ло Ічень посміхнувся і знову з'їснув їй волосся:
- І через таку дрібницю ти так дивуєшся? Здається, майстер мав рацію — твоя сила дійсно залишає бажати кращого.
— Майстер? — На лобі Су Ло з’явився величезний спірний знак.
Кого ж назвав Ло Ічен майстром? Чому у неї раптом сталося дивне передчуття...
Розділ 1987
Ло Ічень кинув на неї роздратований погляд, але не почав нічого пояснювати. Його увагу перемкнулося на амулет зв'язку на зап'ястку Су Ло.
Раптом вона відчула легкий укол сумління. За останні два дні вона вже двічі зверталася до допомоги Ло Іченя. З кимось іншим це було б не так важливо, але Ло Ічень без сумніву використовував величезну владу в Чистилищі.
Якби він не розкусил її гру і не вказав на це прямо, вона б планувала й далі використовувати його вплив ... Це трохи бентежило Су Ло.
У цей момент Ло Ічень сказав:
- Якщо в майбутньому у тебе знову виникне неприємності... — Його холодний погляд впав на її обличчя, змушуючи почуття провини збільшуватися.
Вона вже збиралася зізнатися, але він несподівано продовжив:
- У будь-який час можеш звернутися до мене.
З цими словами його фігура зникла так само раптово, як і з'явилася, залишаючи за собою лише загадки.
- Яка неймовірна сила... - Видихнула Цзи Ян, не приховуючи захоплення.
— Ло Л ло... - Бієнн Юін нахмурився, - щось з цим Ло Іченем не так.
Су Ло нечасто погоджувалась з Біечен Юіном, але цього разу вона кивнула:
- Так, мені теж здається, що він поводиться незвично.
Особливо її вразило його ставлення до неї - це було незрозуміло і бентежило.
У цьому світі немає нічого доброго без причини. За всім ховаються свої спонуки, явні чи приховані. Але вона не могла зрозуміти, що́ спонукує Ло Ічена.
Су Ло відмахнулася:
— Але я думаю, що він не бажає мені зла.
"Звичайно, не хоче", - фиркнув Бієнн Юін, кинувши на неї незадоволений погляд. "У нього на тебе зовсім інші плани!"
Це викликало в нього обурення.
Куди ж пішов Нанґун? Його дружина ось-ось відведуть, а він все не повертається!
Су Ло, однак, про це не думала. Їй просто здавалося, що Ло Ічень отримав наказ захищати її.
З його відкритою підтримкою, Банда Пілюль більше не наважилася турбувати Су Ло.
Повернувшись на пік Голубого Хмари, вона відразу замкнулася у своїй кімнаті.
Час був надто цінним, і вона не збиралася марнувати його.
В її просторі десять днів дорівнювали один день зовні, і у неї був достатній запас часу.
У її просторовому сховищі було багато трав, але Су Ло розуміла, що їх запаси скоро вичерпаються.
Час не чекав. Вона покликала дерево Акації, щоб воно допомогло їй розібрати трави. Дерева обережно відділяли необхідні складники для кожної пігулки, а це значно пришвидшувало процес.
Котел відкрився, і трави по черзі вирушали всередину. Потім вона випустила полум'я Червоного Лотоса...
Протягом наступних десяти днів Су Ло раз повторювала ті самі дії.
Це було нудно, стомливо, монотонно і важко, але вона була щаслива.
Як ми можемо не радіти, коли в уяві постають окуляри, що пливуть до неї?
Через десять днів двері її кімнати відчинилися.
Цзи Ян та інші вже чекали зовні, сповнені тривоги.
Для Су Ло пройшло десять днів, але для них це була лише одна ніч.
Побачивши блідість на її обличчі, Ян з жалем і турботою запитала:
- Якщо тобі важко, приготуй трохи менше. Зрештою, це лише одна ніч...
Су Ло з широкою посмішкою помахала рукою, і в той же момент у обіймах Цзи Ян опинився мішок.
Вона позіхнула і сказала:
— Як же хочеться спати... Сніданок вже готовий?
Продовжуючи позіхати, вона вирушила в сторону їдальнею.