Глава 1952
Третій старійшина був стиснутий з такою силою, що вени на тильному боці її рук пульсували, наче натягнуті струни.
Вона заплющила очі і зробила кілька глибоких вдихів, намагаючись придушити роздратування, яке бурлило в її грудях. Тільки після цього вона повільно відкрила повіки і стала тихою, дивлячись на Оранжеву. Її голос звучав рівно, майже холодно, коли вона вимовила кілька коротких слів:
— Иди. Знову. Розваж.
- Так! — Оранжева кивнула і торопліво вирушила до виходу.
Тільки що, під розлюченим поглядом наставниці, її спина всмоктала від поту, залишивши на одязі вологу. Вийшовши назовні, вона відчула, як холодний вітер пробрав її до кісток і мимовільно поїдалася.
Оранжева встала на курки, навантажено задивляючись у бік гори Тяньман, туди, де простягався хребет Ін-Ян.
Су Ло не побила рекорд Беззаботної Феї цього разу, але її час був майже рівним тому, що колись показала легендарна наставниця. І це було зовсім непросто!
Помаранчева рука стиснула кулаки, відчуваючи, як нігті вп’яються у долоні і підняла молитву. Вона сподівалася, що звістка не прийде найближчим часом, навіть трохи довше. Гнів наставниці став би для неї нестерпним випробуванням.
Але, схоже, Су Ло не збиралася давати ні їй, ані її поставниці ні хвилини спокою.
У Залі Яркою Місяця третя старійшина усміхнулася, подивившись на першого старійшину:
— Звичайно, старший брат має гарне око на людей. Ця дівчина і справді не така проста, в ній щось є.
- Навіщо тобі, молодша сестра, конкурувати з якоюсь дівчиною? Залиш це, — лагідно закликав перший старійшина з ввічливістю.
— Та з чого мені, в мої-то роки, тягатися з нею? — Загризлася третя старійшина, скривши губи в холодному усмішку. — Нехай тільки віддасть мені свою жіночу табличку, і справа з кінцем!
Перший старійшина лише гірко посміхнувся і похитав головою. Навіть якщо дівчина погодиться, пан міста ніколи не дасть на це добро...
— Якщо так, то старший брат не повинен мене вмовляти! — По суті, третя старійшина різко відповіла. - Я не вірю, що п'яте випробування вона пройде так само легко! Цього разу її чекає печера Мільйону Муравів!
Безчисленні орди комах...
Подивимося, як вона справиться!
У цей момент третя старійшина з’явилася усмішка. У зал, згоряючи ногами і стираючи кулаки, затрималась Оранжева.
— Наставница... - Вона боязко почала, не в змозі продовжувати.
Сестри на чолі з трьома старійшинами, які були готові лопнутися, розгнівались. Вона кинула погляд на пісковий годинник у кутку і, проколовши Оранжеву яростним поглядом, сказала:
- Не смій казати, що вона знову пройшла!
Помаранчева ледь не розплакалася під цим поглядом... Але правда була на поверхні, і вона не могла обманювати навставниці. Опустивши голову, вона тихо вимовила:
— Наставница, Су Ло... Вона... Вона знову пройшла...
З цими словами її ноги підкосилися, і вона з глухим "плюх" Повалилася на коліна!
Помаранчева не впала сама, але в той момент вона відчула на собі жахливу аура, яка походить від третьої старійшини. Це було схоже на вагу гори, яка ось-ось впаде на неї і розчавить.
— Півгодини. І вже через Печеру Мільйона Муравев? Ця дівчина... Вона і справді дивується, — розсміявся перший старійшина.
Третій старійшина мітнув у нього злісний погляд, стиснула зуби і махала рукою:
— Провалюй звідси!
Оранжева вискочила з залу, але не встигла навіть відпочити, як з гори Тяньман прилетіла нове повідомлення: Су Лоа подолав сьоме випробування!
Оранжева була готова розплакатися.
"Ну не можна ж так швидко! Це що, правда хоче мене в могилу звести?" - думала вона, відчуваючи, як гнів наставниці стає для неї неможливою ногою.
Але вибору не було. Не увійти? Наслідки будуть ще гірші.
І ось, нещасна Оранжева з важким серцем, то і справа озираючись назад в зал.
Третій старійшина був нервовим, навіть не присівши, коли побачила, що її учениця повернулася.
Гнів охопив її миттєво:
- Що сталося? Невже Су Ло померла? « Минуло лише чверть години, і вона не могла повірити, що ця новина про новий успіх.
Глава 1953
Помаранчуючи, тремтячи всім тілом, я відчула на собі повну надію бути пов’язаною з виставкою.
— Н-наставница... Нет... Су Ло... Не умерла... — Важко було сказати, проковтнувши комок у горлі.
- Тоді не смій з'являтися сюди без причини! — рявкнула третя старійшина, отмахнувся від неї, як від надокучливої мухи.
Сьогодні вона не хотіла бачити Оранжеву, кожен її прихід означав нові погані новини і знеохочував.
— Наставница... Су Ло... Знову пройшла... — Оранжева скорчила жалібну гримасу, і сльози от-от були готові хлинути з очей.
— Пф-т! — Перший старійшина, який тягнув чай, мало не поперхнувся і ледь не розплескав напій.
Третій старійшина швидко обернувся і впився у Оранжеве мислення, від якого та могла провалитися крізь підлогу. Слова застрягли у неї в горлі.
— Четверть час? - Голос її був оманливо спокійний.
- Навіть менше... — Оранжева мимовільно додала ще одну занозу в серце наставниці.
Третя старійшина стиснула зуби, її погляд став настільки лютим, ніби вона була готова розірвати ученицю на шматки.
— Ты... — Вона почала, але не встигла договорити, як з вулиці почувся тихий звук.
— Сестра Оранжувая тут?. - Голос був приглушений, але в тиші Залу Яркою Місяця пролунав розголосно.
— А ну, тягнися сюди! — Прогремела третя старійшина.
Її голос розкотився, наче грім, що задрижало весь зал, ніби трясучий землетрусом.
Третій старійшина досягав межі, і це було очевидним для кожного.
Невдовзі в зал, тремтячи і з'їхавши, увійшла ще одна фігура. Ця молодша учениця не мала кольорового рангу і стояла нижче Оранжевої в ієрархії. Зазвичай їй не дозволили ввійти у внутрішні покої, але тепер вона під грізним криком навставниці і в паніці впала на коліна.
— Не змушуй мене повторювати двічі! Повзи сюди! — Третя старійшина змахнула рукою, і рукава вилетіла довга смуга тканини, різноколірна, наче веселка.
Ткань, наче змія, обвила себе навколо тендітної фігурки і втягнув її всередину. Коли полотно зникло, дівчина з глухим стуком впала на підлогу.
Молодша учениця відчувала, як її тіло пронизує біль, але не сміла видати ні звуку.
— Н-наставница... — Видала вона, насилу сльозжую.
— Кажи! — Третьому старійшині різко сказала.
Вона була головною в місті Чистилища, за винятком пана міста. Це робило її свавільною, зухвалою та мінливою в настрої - для неї не було праці як вбити і помилувати.
— Она... Вона... Знову пройшла... — Молодша учениця тремтіла, наче лист на вітрі, не сміяючись підняти очі.
Третій старійшина задушився від гніву, її груди зітхалися, наче через ураган усередині.
"Знову пройшла! Вона знову пройшла!!"
Восьме випробування!
Примірники третього старійшини змішалися.
— Старший брат, якщо мені не змінює пам'яті, випробування на горі Тяньман стають важче до кінця, чи не так? — Вона запитала, чи вона поверталася до першого старійшини.
— Саме так, — підтвердив він усміхаючись з незмінною лагідністю.
Перший старійшина залишався спокійним і добродушним протягом усього розмови, ніби все це було його забавляло.
- Ти впевнений, що не допомагаєш їй, старший брате? — Поцікавилася, коли третя старійшина присоромилась і пильно дивилася на нього, намагаючись вловити найменшу зміну його обличчя.
Перший старійшина лише злегка усміхнувся:
— Ти переоцінюєш мої можливості, молодша сестра. Хто зможе втрутитися у випробовування, створені самим паном міста?
Третім старійшиною було те, що він мав рацію, але не могла змиритися з тим, як Су Ло раз обганяє всіх - і робить це все швидше!
- Вона навіть побила рекорд, який колись поставила Безботна! — Видихнула третя старійшина, кинувши холодний погляд на першого старійшину.