Глава 1764
У повітрі Дунфан Сюань виплюнув повний рот крові, пофарбував землю в червоний колір. Але він не виявляв милосердя ні до кого, у тому числі й себе. Незважаючи на серйозну рану, його фігура зменшилась і він, використовуючи силу кулака маріонетки Бога Бітви, швидко відлетів назад.
Коли Су Ло прийшла в себе, його силует вже зник з виду. Згадавши про могутність маріонетки, вона не стала турбуватися і з презирливою усмішкою двічі хмикнув:
- Хочеш втекти? Подивимося, як далеко ти зможеш втекти!
Потім Су Ло повернулася, бажаючи віддати наказ маріонетці, але перш ніж вона встигла вимовити хоч слово, вона побачила, як величезна фігура марионетки з глухим звуком впала на землю.
У серці Су Ло відразу спалахнуло тривожне передчуття. Вона поспішно кинулася до маріонетки. Проте коли вона підбігла ближче, то побачила, що та ледве закрила очі і поринула у глибокий сон.
Су Ло в паніці покликала її, але у відповідь ні звуку не йшло. Су Ло, не в стані стримати нетерплячня і поквапилася, але цього разу відповіді на це запитання були даремні.
З похмурим виразом обличчя Су Ло безпорадно звернулася до Малого Камня:
- Що відбувається?
Той, збентежений почесавши голову, скорив недовільну ріжку і зненавидів:
- Що відбувається? Хіба ти ще не здогадалася?
- Як таке можливо! — Хіба ви не можете собі уявити, скільки кришталевих каменів фіолетового кольору в обмін на один удар кулаком у бік Дунфан Сюаня?
Хіба це не занадто дорого? Навіть якщо б фіолетові кришталики були складені в гору, вона все одно не змогла б дозволити собі заплатити таку ціну.
Маленький Камінь двічі хмикнув, що можна було вважати відповіддю.
- Ти знав про це від самого початку? — запитала Су Ло, хоча це був швидше ствердний тон.
- Якщо у тебе немає нічого термінового, то не відволікай мене! - З особливою зарозумілістю сказав маленький Камінь, відгорнувши обличчя. Потім він швидко сів, схрестивши ноги, і занурився в медитацію, щоб зосередитися на культивації.
Су Ло не міг стримати гніву, піднесла вказівний палець до губ, але не знала, де його ткнути.
Вона була майже у розпачі від своєї марнотратства. Стільки коштовних кришталевих каменів даремно знадобилось для одного удару кулаком! Невже вона могла бути настільки легковажною?
Су Ло нахмурилась і, з важким серцем, подивилася на маріонетку Бога Бітви, яка спокійно лежала перед нею в несвідомому стані.
Що ж робити? Чи варто годувати її?
Су Ло розуміла, що це дуже складне рішення і якщо вона не нагодує маріонетку, то, коли Дунфан Сюань прийде за нею з огляду на його силу, він безсумнівно зможе забрати її. Ви повинні знати, що маріонетка Бога Бітви буде слідувати за тим, хто її годує, і не залишиться вірна їй на все життя.
Але якщо вона нагодує її... Су Ло втупилася у простір, і раптово їй захотілося заплакати.
Поки вона перебувала в роздумах, на порозі з'явився Дунфан Сюань.
Той швидко вибіг на вулицю і, прискорившись до максимальної швидкості, зрозумів, що за ним ніхто не слідує. Це було дивовижно, адже маріонетки Бога — Бітви та недалекоглядність Су Ло. Як вони могли не погнатися за ним?
Мозок Дунфан Сюаня швидко заробив, і він проаналізував ситуацію. Чи маріонетки Бога Бітви не мають духовної сили? Але, на думку Дунфана Сюана, маріонетка зазнала лише одного удару — як же вона могла не мати достатньо духовної сили?
Хоча ймовірність цього була невелика, Дунфан Сюань був досвідченим шукачем скарбів. Він зупинився і сховався, щоб уважно слухати. І справді, коли він послухався, то почув частину правди.
Довгий час маріонетка не гналась за ним, і Дунфан Сюань став більш підозрілим. Нарешті, він рішуче повернувся і швидким кроком пішов.
Глава 1765
Коли Дунфан Сюань повернувся, Су Ло все ще сумнівалася, чи варто годувати Лужок - вона дала маріонетці Бога Бітви це ім'я.
Дунфан Сюань побачив, що Лужок лежить на землі, а Су Ло кружляє навколо неї. Це була чудова можливість, і Дунфан Сюань не міг пропустити її!
Він підняв ногу і з силою вдарив дівчину по спині. Су Ло відчула сильний порив вітру, і це принесло йому смертельний удар. Замість цього вона розвернулась і послала стовп полум'ям в бік Дунфан Сюаня!
Стовп полум'я заблокував атаку хлопця, але лише на короткий час. Через заздрість до цієї маріонетки Дунфан Сюань використав смертельний удар.
Незважаючи на те, що він був сильно поранений, Су Ло не могла перемогти його. Вона була майже розтоптана, і її відкинуло в сторону.
Дунфан Сюань розлютився злобним сміхом, тримаючи в руках фіолетові і чорні кришталики, які він довго збирав, а його рухи були блискавкою, адже він передавав їх маронетці!
Серце Су Ло наповнилося тривогою. Якщо Дунфан Сюань досягне успіху, то чи не стане Лужок її власним головою? Тоді життя всіх чотирьох членів її групи буде під контролем Дунфан Сюаня, а цього вона зовсім не хотіла.
Незважаючи на біль у тілі, Су Ло покидалася вперед, правда було вже надто пізно. Вона засміялася, і можливість вислизнула з її рук.
Криштальні камені в руках Дунфан Сюаня швидко зникли, і це виглядало так, наче Лужок поглинуло їх духовно.
У той момент, коли Су Ло вже була готова вступити в сутичку з Дунфан Сюанем і битися з ним, у її голові пролунав слабкий голос Малого Каменя.
- Повільно! — Він сказав лише одне просте слово.
- Якщо я помиляюся, то помру! — Су Ло знову відчула бажання роїтися вперед.
- Якщо ти зараз потрапиш вперед, це буде реально кінець. Ти що, не чула прислів’я: « Залиш собі зелену гору і не турбуйся про те, що немає дров для багаття»? Це як світло в кінці тунелю, розумієш? — спокійно сказав маленький Камінь.
- Що ти маєш на увазі? « Су Ло викликало багато запитань, але її настрій уже почав змінюватися.
— Таємниці неба не повинні бути розкриті, — маленький Камінь лише стривожив її.
Су Ло скільки ні питала, маленький Камінь стояв на своєму, як вкопаний. Що не робила, все без сенсу.
Дунфан Сюань побачив, як кришталеві камені в його руці поглинаються маронеткою Бога Бітви.
Хоча маріонетка ще не прокинулася, Дунфан Сюань вже сприймав її як частину свого багатства. Він вже бачив, як Су Ло годувала її, і розумів, що вона не відразу прийде в свідомість, тому не відчував особливого занепокоєння.
Його серце було спокійно, і він мав достатньо часу, щоб розібратися з Су Ло.
Було помітно, як Дунфан Сюань повільно наближається до неї. Його кроки були гладкими, не швидкими і не повільними, наче він прогулювався по імператорському подвір'ї. Він рухався з такою неквапливістю, ніби сидів і насолоджувався красою розпущених та в’янучих квітів.
У його погляді мигнула насмішка усмішка, яка насправді не була посмішкою. Його холодні очі з прищуром дивилися на Су Ло.
На його думку, в цей момент Су Ло мала зазнати страх або принаймні гнів, але вона не виявила жодного. Навпаки, її обличчя було безтурботним, як вода, не видаючи ні однієї емоції.
Дунфан Сюань не міг повірити в це. Така несподівана зміна обставин не могла залишити байдужим навіть його, так як Су Ло могла бути настільки байдужею?