Глава 1756
- Мабуть, поранення Дунфана Сюана, отримане в результаті вибуху твого тіла, було дуже серйозним. Якби я могла скористатися цією можливістю, щоб позбутися його... — Су Ло облизала потріскані губи, її очі яскраво блищали від цієї думки.
— Нехай ця ідея зникне якомога швидше, — сказав маленький Камінь і не відчужує оптимізму Су Ло. - Не думайте, що тільки тому, хто відновлює своє тіло, ти повинна свідомо йти на смерть. Дозволь мені сказати тобі, що якщо ти зробиш хоч один рух, Дунфан Сюань може вбити за раз.
Су Ло дуже зітхнула. Невже вона завжди приречена втікати? Чи її лінія життя приречена бути обірваною?
Їй не залишалося нічого іншого, як прислухатися до слів Малого Каменя. Зрештою, всі факти підтвердили правдивість його слів.
Саме в той момент, коли Су Ло збиралася бігти, Дунфан Сюань повільно відкрив очі.
– Чорт! Він так швидко відновився! — Су Ло відразу занепокоїлась.
Дунфан Сюань, огорнений холодним і зловісним поглядом, пильно дивився на Су Ло. Куточок його рота іскрувався в чарівної, але зловісною усмішку, від якої будь-хто б відчув жах. Від цього пильного погляду волосся Су Ло встали дибки, а кров стала холодною.
Вона не стала вагатися і, без вагань, кинула дерев’яну дошку в чорне озеро. Вміння рятуватися втечею завжди було однією з найсильніших сторін Су Ло.
Дунфан Сюань спостерігав, як Су Ло прогулювався на дошку. Його усмішка, спотворена шрамами, ставала дедалі похмурішою, холодною і жахливою.
"Убегаєш? Ти думаєш, що коли він підніме довгий тонкий палець і ніжно погладить шрами на своєму обличчі, то зможе втекти від мене?" Ненависть швидко наповнила його погляд.
Дунфан Сюань не потребував підтримки. Його фігура мілина в повітрі, і коли він знову подивився вперед, то вже стояв над спокійним чорним озером.
Уперед, ризикуючи своїм життям, вона бігла за Су Ло і намагалася втекти від погоні. Дунфан Сюань не відставав, не бажаючи поступатися їй дорогою.
Ситуація складалась для Су Ло не найкращим чином. Раніше вона отримала важкі поранення, і хоча використовувала кращі ліки, а її власна кров мала ефект самозцілення, часу для повного відновлення було недостатньо. Тому, рятуючись втечею, вона мусила зносити біль від своїх ран.
На противагу цьому Дунфан Сюань дуже швидко відновився. Хоча на даний момент він ще не досяг свого піку, його сили було більше ніж достатньо, щоб протистояти важкораній Су Ло.
Вони майже досягли протилежного берега озера, і серце Су Ло наповнилось радістю. Але в цей момент перед нею виникла фігура Дунфан Сюань, через що вона різко зупинилася. Якби вона продовжувала втікати, то зіткнулася б з його довгими мечами.
- Сучка, які ще у тебе є козирі? Викладай їх усі! — Він вигукнув Дунфан Сюань, стоячи над мирним чорним озером. Його погляд, холодний і глибокий, що тягне в собі загрозу, був спрямований на Су Ло. У його очах світилася кривава аура, і він звисав на неї.
Поки козирі Су Ло один за одним спливали на поверхню, вона часто вислизала від свого переслідувача, тому Дунфан Сюань тепер боявся нових сюрпризів.
Серце Су Ло наповнилося тривогою, але її обличчя не дригло жоден м'яз. Вона лише злегка усміхнулася:
- Схоже, ти не боїшся?
- Боюся? Ха-ха-хо! — Дунфан Сюань розізлився сміхом. Його широкі рукава зміталися вгору, і він з холодом у погляді подивився на Су Ло: — Якщо в тебе є можливість, використовуйте всі свої кози!
- А якщо я не хочу їх використовувати? - Її усмішка залишалася незмінною.
- Тоді просто здихни! — У очах Дунфан Сюаня промайнуло вбивство. Він склав руки в задумуючу печатку, і тієї ж миті до Су Ло прибігли крижані леза!
Він боявся, що дівчата можуть мати ще якісь приховані здібності, тому на цей раз Дунфан Сюань влучив у удар всю свою силу!
Сто відсотків його енергії вирвалося назовні, і навіть якщо б маленький Камінь зіткнувся з цим, він би відчув нестерпний біль, не кажучи вже про Су Ло.
Су Ло спостерігала, як крижані клинки обрушилися на неї, наче цунамі. Вона знала, що коли не вернуться, то неминуче перетвориться на їжака.
Глава 1757
Перш ніж Дунфан Сюань встиг що-небудь зобразити, Су Ло з пліском зникла у воді.
Вона стрибнула в озеро, опередивши крижані леза всього на мить!
Клинки втратили свої цілі, і вони зіткнулися один з одним. Внаслідок цього вони перетворилися на білий порошок, який розсипався по поверхні чорного озера.
Дунфан Сюань, вражений і спостерігав за тим, що відбувається:
- Ця зухвала дівчинка дійсно стрибнула в озеро! Як сказано, є шлях у рай, який закритий для нас, і немає дверей до пекла, але ти наполегливо намагаєшся потрапити туди.
У його очах спалахнуло яскраве світло. Він відчував, що в озері живе неймовірно сильний організм, який ревно захищає свої володіння від усіх непрошених гостей. Су Ло, яка так безтурботно вривалася у озеро, напевно, приречена на загибель.
Дунфан Сюань стояв у повітрі, озираючись на спокійну ковдру озера. Його очі були напівзакриті, і він думав, чи варто йти за Су Ло та стрибнути в це похмуре озеро.
Після довгих роздумів він вирішив не ризикувати. Він був упевнений, що всередині озера ховається грізна аура і після того, як Су Ло стрибне в нього, її життя опиниться під загрозою.
Але він і не пішов. Схрестивши ноги, він сів на березі озера і мовчки затамувавши внутрішні пошкодження. Поки Су Ло буде в озері, він не залишить їй жодної нагоди на втечу.
Тоді як Дунфан Сюань розставляв сітку, Су Ло також не втрачав часу на день. Після стрибка в пучині у неї закрутилася голова, і їй захотілося спати, та настільки сильно, ніби це міг бути вічний сон. Але в цей момент у її голові пролунав різкий крик Малого Каменя, який вивів її з стану дезорієнтації.
Коли Су Ло прийшла в себе, на її спині виступили крапельки холодного поту.
Су Ло повністю опустилася на дно озера і тепер змогла чітко бачити риб та інших істот, які лежали навколо.
Довкола панувала зловісна тиша і цілковита нерухомість.
Су Ло охопила тривога: якби не допомога Малого Каменя, вона б точно поринула у глибокий сон і ніколи не прокинулася.
Су Ло швидко поклала в рот пілюлью Очищення Розуму - Імператорський артефакт, який її прекрасний вчитель, Грандюр Рон Юнь, приготував спеціально для неї. Зараз вона могла лише захоплюватись його передбачливістю, інакше її б очікувала неминуча загибель.
Су Ло опритомніла і почала оглядатися навколо. Однак, крім безжиттєвих істот, вона не відчула жодної живої аури.
- Що це за місце, врешті-решт? - Су Ло підняла голову, щоб розглянути ситуацію, але в цей момент вона не могла чітко побачити, що знаходиться над нею. Вона лише відчувала навколо себе цілковиту темряву, яка не була схожа на дно озера.
— Таємна кімната, - роздратовано відповів маленький Камінь, дивлячись на Су Ло. Потім, під її майбутнім поглядом, він безпорадно пояснив, що коли вона була непритомна, потік води приніс її в цю лавову печеру.
- Яка величезна лавова печера! Цікаво, як вона взагалі утворилась? — Су Ло з подивом подивилася на величезну лавову печеру і зітхнув. Хто б міг подумати, що під озером знаходиться всесвіт?
Маленький Камінь подивився на печеру, і його брови щільно зійшлися.
- Що? Може, у тебе є якісь підказки? - Коли Су Ло побачила, що маленький Камінь нахмурився, з усмішкою запитала його. Вона вимовила ці слова без ентузіазму, але маленький Камінь відповів, не виправдавши її очікувань.
- Її кулаком розбили, звідки ще вона взялася? — Маленький Камінь подивився на Су Ло без цікавості і сказав це без жодних сумнівів.