Глава 1694
Проте коли Су Ло побачила, як Дунфан Сюань раптово дістав сумочку з простором і в її очах прослизнув темний вогник.
Звичайно, вона вгадала правильно!
Коли він залишив їх, у Дунфан Сюаня була щаслива зустріч. Су Ло була впевнена, що коли вони тільки увійшли на Тайну Територію Бродячого Дракона, і навіть коли вперше билися з пурпурними павуками, Дунфан Сюнне не було сумки. Тому що він не любив носити з собою зайвих, весь урожай пурпурних павуків належав йому під час першого бою.
Але зараз Дунфан Сюань дістав просторову сумку, і судячи з відчуття Су Ло, її розмір був неважливим. Принаймні, він був в кілька разів більше ніж у Бієн Юіна та Цзи Ян.
Побачивши, як Су Ло напівприкрила очі, Дунфан Сюань таємно зрадів. Він гордо підняв брови:
- Що? В те, що ти бачиш просторову сумку, важко повірити? Ти вважаєш, що цього разу я повинен покладатися на твою маленьку сумку для транспортування, тому ти спеціально прийшла, щоб нагадати мені?
Почувши мерзенну промову Дунфан Сюаня, який вирішив досягти своєї мети, Су Ло відразу похитала головою. Вона не забула, що щойно сказав маленький Камінь. За його словами, з тих пір як вони увійшли в підніжок гори простір стало дуже дивним. Жодну з сумок не можна було відкрити. Тільки простір на її тілі можна було використовувати нормально.
Внаслідок цього Су Ло ліниво підняла століття. Вона кинула на нього слабкий погляд:
- Хе-хе, може твоя просторова сумка підроблена?
Невідомо, коли Лі Аочен з'явився перед Су Ло, але він відразу ж холодно посміхнувся:
- Що? Тільки тобі дозволено використовувати просторові сумки, а наші підроблені? Су Ло, ти ведеш себе занадто безглуздо!
Су Ло безпорадно потиснула плечима:
- Це не підробка? Тоді спробуй, подивися, чи витримає вона речі.
Чи Аочен не стерпів і сказав Дунфан Сюаню:
- Брат Дунфан, ти просто це стерпиш? Це просте завдання, можна і покласти, щоб вона побачила. Нехай вона відчує, що таке ляпас!
У Дунфан Сюаня також була така сама ідея, слова Лі Аоченна запали з його думками. Куточок його рота злегка підвівся в бік Су Ло:
– Слова брата Лі - правда. Це плювова справа. Пані Су, відкрийте очі поширіше і дивіться.
Закінчивши говорити, Дунфан Сюань помістив духовну силу в просторову сумку і незабаром вказав на камені-джерело на землі, але вони не зрушили ні на йоту і залишилися на місці.
Що трапилося? Дунфан Сюань подивився на камені-джерело, які, мабуть і не збиралися рухатися. Його погляд виражав глибоке недовір’я. Він вже не вперше використав цю просторову сумку і був дуже вправний у її використанні. У минулому було легко покласти в неї речі!
Дунфан Сюань не повірив у те, що сталося, тому спробував ще раз. Але що змусило його впасти, так це те, що і цього разу камені-джерело все ще лежали на землі не рухалися. Не було ніяких ознак руху.
Навколо стояла абсолютна тиша. Усі дивилися на Дунфан Сюаня великими очима. Ніхто з них не розумів, що сталося.
Коли Су Ло побачила розгублений вираз обличчя Дунфан Сюаня, вона в глибині душі пишалася собою. З маленьким Каменем, з таким пророком, нехай на неї часто дивилися зневажливо, але вона могла заздалегідь отримати багато інформації. У порівнянні з Дунфан Сюанем вона була набагато сильнішою в цьому розумінні.
Су Ло зробила вигляд, що вона озирнулась і запитала:
- Гей, що сталося? Не можеш покласти туди речі? Може, я дійсно здогадалася, що ця твоя сумка - підробка?
Стикаючись з провокацією Су Ло, Дунфан Сюань не був готовий відповідати. Він був прикутий до сумки в його руці. Не могло бути й мови, щоб вона була підробленою! Він навіть поклав всередину свою зброю! Як вона могла бути підробленою? Але тепер він раптом не зміг її відкрити?
Глава 1695
Дунфан Сюань глибоко зітхнув, а коли відкрив очі, його погляд знову став спокійним. Він подивився на Су Ло і спокійно сказав:
- Якщо ти знаєш причину, то можеш вибрати будь-який камінь-джерело. Як тобі така угода?
Побачивши, що Дунфан Сюань займає найвищу позицію, Су Ло не стала заперечувати і посміхнулася. Вона просто сказала:
- Я не знаю.
- Ти! - Дунфан Сюань простягнув руку, бажаючи потягнути Су Ло за собою, але не встиг він доторкнутися її руки, як назустріч йому вирвався лютий вітер. Він, здавалося, був шокований, тому швидко забрав її. Коли він знову подивився на Су Ло, вона вже була в обіймах Наньгун Люня.
На ньому був чорний халат з широкими рукавами, пояс був вільно зав'язаний на тілі. Його вигляд здавався непримушеним і неприємним, але якщо придивитися, то можна було побачити на його тілі жорстокість та сильний гнів.
Це був чоловік, який виглядав зовнішньо як нешкідлива лисиця, але вибухав з безжалісною силою, наче вовк, якого неможливо спровокувати.
Дунфан Сюань глибоко зітхнув і зміг придушити гнів, який б’ється назовні. Зараз його сила не досягла свого піку, тому він все ще не міг перемогти Нангун Льовня. Він мусив терпіти, хоча хотів зідерти шкіру і вирвати сухожилля Су Ло та Наньгуню.
- Зрештою, що потрібно зробити, щоб ти розповіла мені правду? - В манери Дунфан Сюаня знову знайшла стару ніжність. Він навіть посміхався, коли розмовляв з Су Ло, хоча вона з першого погляду і помітила холодне світло, що промайнуло в його очах.
Су Ло байдуже посміхнулася і безпорадно сказала:
- Я вже сказала, я дійсно не знаю. Невже ти думаєш, що я безсмертна, яка знає все в цьому світі? Те, чого не знаєш навіть ти, Дунфан Сюань, чому я повинна це знати? Більше того, чому ти впевнений, що я знаю?
- Ти дійсно не знаєш? - брови Дунфан Сюаня сжались в вузол. Якби це було так, то справа була б зовсім погано... тому що він не міг вирізати ці камені-джерело один за одним, і у нього не було способів виконати це.
- Я дійсно не знаю! - Роздратовано відповіла Су Ло.
Почувши це, вираз обличчя Дунфан Сюаня миттєво затуманився. Після цього він поклав обидві руки на стегна і став мовчки дивитися на камені-джерело на землі. Довгий час він мовчав.
Побачивши сумний вираз обличчя Дунфан Сюаня, Бієнн Юїн витягнув голову, а потім знову ткнув нею в руку Су Ло:
- Ця сумка справжня чи підроблена?
Та з посмішкою подивилася на нього:
- Сам здогадайся.
- Який сенс гадати. Якщо я проведу експеримент, Бієнн Юїн дістав просторову сумку, прив’язану до пояса, і прискіпливо сказав: « Збирайтесь! »
Але що змусило його впасти, так це...
Камені-джерело на землі не шепотилися ні на йоту, не було ніякої реакції!
Біечен Юін зволікав і подивився на Су Ло. Його погляд був таким, ніби він хотів заплакати, намагаючись почути від неї потіху.