Глава 1605
Дунфан Сюань посміхнувся, але не став коментувати. Якби групу очолив хтось інший, а не Ґросмейстер Рон Юн, посміла б Су Ло та компанія запізнитися? Ні. Вчитель забагато балує маленьку поганку, ось вона і ввірилася, що може витворяти все що заманеться.
Ах, бідолаха Дунфан Сюань! Знав би він, як глибоко він не правий. Цей наївний брат-ізвращенець навіть уявити собі не міг масштабів лиха і потворення Великого Аптекаря по відношенню до екс-Четвертої Міс. Насправді, якщо б дівчинка з будь-якої причини взагалі не співіволила б заявитися, весь похід був би перенесений на іншу дату. А то й зовсім скасовано.
Тим часом, на Південній горі.
Від сонця земля нагрівалася і пахла пилюкою та прянощами.
Су Ло повільно розплющила очі. На її губах заграла самодовгольна ухмілля.
« Наконец-то досягла середини дев'ятої ранги. Я хочу вірити, що на таємничій Території нам зустрінеться щось цікаве і досить небезпечне, щоб я могла легко досягти десятого рівня."
Так, Гуй Ці виявилася дійсно доброю мотивацією.
Бієчен Юін і Цзи Ян давно прокинулися і були повністю готові до походу. В їх просторових сумках було понапахано будь-якої різної сніди та напоїв, а також кристалів для культивації, зброї і інших жахливих речей для пригод барахла.
- Пора, - постановив Нанґун Люунь, дочекавшись з'явлення умитною і переодягнутою Су Ло.
Його кохана і впертість неймовірно пощастило з Учителем. Такі приголомшливі запізнення не дозволяли собі навіть Його Високість принц Цзінь.
Молоді люди на всіх пар ходили до місця зустрічі. Гаомін тільки чекав на їх появу, щоб отруйно кинути:
- Ви взагалі в курсі, яка година? Ще трохи, і сонце зайде.
Лі Аочене підтримував свого товариша такою ж лютою умилкою.
« Лише трохи затрималися, щоб дати тобі хоч шанс щось ліпше придумати... Шкода, що не допомогло» - хотіла відповідати екс-Четверта Міс, але огризатися не знадобилося. За неї все зробив Ґроссмейстер Рон Юн, змусив усіх незадоволених засунути свою думку подалі від однієї лише фрази до Ло Гаоміна:
- Ти передумав йти?
І все. Цього виявилося достатньо, щоб придушити бунт на корні. Той, хто насміхався з нього і сказав йому щось в'язати у його ненаглядній однокласниці соромився і відвів погляд. Він знав: Великий Аптекар не розкидається словами. Ризик залишитися тут ні з чим дуже великий. Довелося каятись, низько кланятися і вибачливо бурмотіти:
- Вибачте, мій язик ворог. Мені варто тримати його в ув'язненні.
Крижаний погляд Ґросмейстера на всіх членів групи пройшовся слідом за ними. Тих, хто хотів поспілкуватися ближче, більше не було. Доійшовши до Су Ло, очі Майстра відразу потепліли. А на губах заграла гарна усмішка: чоловік не міг не помітити, як сильно виріс рівень екс-Четвертої Міс.
- Можливо, тобі потрібен ще місяць до початку подорожі, дівчинка?
Ло Гаомін та інші мало не видали порцію свого обурення, але вчасно згадали про нещодавній інцидент і замовкли. Але це ж треба — явно, відкрито і не соромлячись виділити цю дрібну заразу серед усіх? Отже, їм самим було наказано прибути в пункт призначення ні світло ні заря, а якщо поганка тільки захитається - все це буде відкладено на цілий місяць?
Ло Хаомін і його прибічники втупилися на Су Л, наче та ось-ось повинна вирішити їх долю. Частково, так воно і було.
- Перенести на місяць... - Дівчина зобразила роздуми.
Тиск на всіх присутніх різко підскочило.
- Хм... Звичайно, пропозиція спокуслива...
Очі наливалися кров’ю, половина з команди Ло Гаоміна була близька до інсульту.
- Але це зовсім не обов'язково, правда, - вирішила все ж припинити знущання екс-Четверта Міс. Хоча й милуватись червоними ріжками було приємно.
Глава 1606
- Міс Су Ло, я... Мені шкода, що ти сказав це. Вони були недоречні, і я прошу Вас великодушно пробачити мене - здувно — з гордістю-то, якою наступили на горло, - пробурмотів Лоомін.
Екс-Четверта Міс подарувала його поблажливим поглядом і звернулася до Вчителя:
- То що, виступаємо?
На обличчі Гросмейстера промайнула ніжна усмішка — як сонне виглянуло через туч - і він лагідно потріпнув підопічну за головою:
- Йдемо вже, йдемо.
Врешті-решт, група елітної молоді була в захваті. Вони швидко рухалися, і до ранку наступного дня були... перед океаном. Вода простягалась на весь простір, куди діставали очі.
- І що ж, вхід на Таємну територію Бродячого Дракона знаходиться тут? - зашепотіла Цзи Ян на вухо Су Ло. - Нам що, доведеться пірнати? А я, як на лихо, купальник костюм не захопила.
- Не думаю, - також тихо відповіла їй дівчина.
Її вчитель попередив про купальника!
Гросмейстер Рон Юн привів молодих людей до свята. Ці процесії супроводжували здивовані погляди рибалок, які поверталися з вудкою і задню риболовлю. Тут лежало маленьке прибережне село. Ці люди хотіли побути на самоті, тому й розташувалися у такому віддаленому від інших поселень селі. Постійна культивація могла похвалитися недюжинною силою, але навіть вона мерехтіла в порівнянні з талантами нашої « золотої молоді ».
Рибалки негайно скинули з себе групу високорівних експертів і приготувалися захищатись навіть ціною власного життя. Але чужинці не виявляли жодних ознак агресії, здебільшого ігноруючи цих дивакуватих чоловіків, які застигли у бойових стоянках. Великий Аптекар навіть не помітив ворожих тубільців.
Хто вони такі і що їм потрібно у нашому селі?
- Ох, не з добром вони до нас.
- Так може, вони тут у пошуках скарбів?
- Ти правда думаєш, що тут можуть бути скарби, не знайдені нашими предками? Дурня!
- Так, якщо не наші ініціативні прабатьки відшукали тут все найцінніше, так невловимі діти вже точно повинні були перекопати всю територію від і до.
- Вірно, від цих хлопців нічого не сховаєш.
- Так а цим-то що знадобилося? Ще й усі такі потужні, як на підбір. І йдуть... До фйорду, чи що?
- Полоумні!
Фьорд з давніх - давен був забороненою зоною для місцевих жителів.
Це місце славилося не тільки величезними кількістю підводних каменів, але й масивним водорістьом. Ця нескінченна воронка була серйозною загрозою для багатьох людей. У результаті, предки видали указ, суворо-настрого забороняючи відправлятися до фьорду. Їхня воля передавалася з покоління в покоління, тісно зв’язавшись у свідомості рибалок. Тому-то, побачивши групу незнайомців, які рішуче топилися в тому самому напрямку, вони однодушно прийшли у жах. Один чоловік навіть побіг до села за старійшиною.
А молоді люди, наблизившись до скелястого берега, зупинились. З цього ракурсу колір океану здавався ще глибшим, навіть темнішим. Водна гадня була спокійною, але від цього спокій давала... Смерть.
- Слухай, а тобі не здається, що ця вода дивна якась? - Цзи Ян тихо вимовила.
- Так, наче мертва, нахмурилася Су Ло. - Я щойно просканувала цю місцевість... В океані немає ні живих, ні рослин.
У цей момент океан забурів, всмоктував і вислизнув водою. Від колишнього неспокійного спокою не залишилось і сліду.
А до їхньої групи вже був старий, який підтримував інший чоловік.
- Що привело таких благородних панів і дівчат у нашу глухомань? Ви, мабуть, приїхали здалека. У нього був весь сивий дідусь, навіть брови і борода були білі. І тільки в виразі обличчя залишалося щось дитяче, повне спраги життя.
У селі всі поважали цього старого чоловіка і ставилися до нього з глибокою повагою. Але ось перед лицем Гросмейстера Рон Юна той раптом, як нещасливий школяр, що не виконав домашнього завдання.