Глава 1541
Старик Ло втупився у Дунфан Сюаня з такою натугоєю, що, здавалося, його очі ось-ось вилізуть з орбіт. Давай, хлопчисько, не підведи!
Ось тільки був противник Наньгун Левюня в принципі може атакувати? Не зрозуміло.
Усі присутні були прикуті до Його Вища принца Цізіну:
- Він справді зробив прорив!
- Командирський ранг? Його Високість принц Цзінь дійсно досяг легендарного командирського рангу?
- Приголомшлива людина! Східний Лін вміє дивувати. Дунфан Сюань, сподіваюся, перед поєдинком ти склав заповіт!
Натовп шумів і реве, як розбушене море. І від усіх цих неупереджених викриків Дунфан Сюань розфарбувався, як варений рак. Як би війна не закінчилася його інфарктом. У даний момент єдине, чого він хотів - це розвернутися і піти зі сцени, не терпіти більше подібне приниження. Але він не міг. Він як і раніше не володів власним тілом. Все, що йому залишалось - це стояти тут, в цій ідіотській позі, як останній кретин, спостерігаючи за тим, яким чином тіло Нангуна Лууня наповнюється духовною енергією.
З відчуттям Дунфан Сюаня пройшла цілу вічність, перш ніж Його Тіраншество відкрив очі і встав. Його чорне волосся красиво розвіялось, хоча жодного натяку на вітер не було, а в зірочках сяяли тисячі зірок. Вся його фігура витримала вологу аура, яка могла зруйнувати гори до основи.
Якщо подивитися на цього оновленого Нангун Люуня Дунфан Сюань затрясся від сказу.
Ти все ще прагнеш битви? - По суті запитав у свого збезчепленого противника принц.
- Багато базікаєш, краще б'йся! - Небезпечно присоромився чоловік.
Наньгун Левюнґ усміхнувся, приймаючи його рішення, і влив магію блискавки в меч Чі Сяо. Чорне лезо спалахнуло, і воно стало майже непрозорим, наче гірська струмка у сонячну погоду.
У серці Дунфан Сюаня закралося погане передчуття. Відступати було нікуди. Він розумів, що його шанси на перемогу тануть на очах, але все ж, стиснувши зуби і меч Цзюеша, рився в атаку.
Стальні леза зіткнулися з оглушливим лязком. Усі присутні з захопленням втупилися на сцену, боячись зайвої поринути і пропустити хоча б мить із цього шоу.
Його Високість принц Цзінь прорвався в командирський ранг, Дунфан Сюань, наскільки всі знали, перебував на вершині десятого рівня. Теоретично, їхній розвиток не дуже відрізнявся. Але насправді... Хто з них виграє, врешті-решт?
До цих пір протягом всієї битви Його Високість принц Цзінь весь час був змушений більше захищатися. Чи йому вдасться контролювати себе?
Клинки приклеїли один до одного, як двоє закоханих, що злилися в поцілунку. На губах Його Тіраншества розцвіла самовдоволена усмішка. Паління меча Цзюеша змієвій обпікала блискавку. Шипіння, іскри, ярка спалах...
Меч Цзюеша схлипнув, наче живий. І тріснув.
Дунфан Сюань спростував погляд на надлом і злюбив. Його дорогоцінна зброя, якою він так гордився, була пошкоджена мечем Чі Сіо. Невже клинок Наньгун Люня краще?
Наївний брат-вибачник. Він і не подумав шукати проблему в самому собі.
Його Тіраншество посміхнувся:
- Ти не заслуговуєш меч Цзюеша.
Глава 1542
- Мовчи! - Заревів Дунфан Сюань, шалено обертаючись очима.
Наньгун Люунґ байдуже потиснув плечима і знову атакував.
Мечі зіткнулися, іскри розлетілися по всі боки. Почувся зубодробний скрегіт, і меч Цзюеша обзав черговий тріщиною. Чоловік втупився на зброю, наче ця невірна залізниця тільки що зрадила всю його сім'ю, і розлютовано скрипнув зубами.
Яка ж зміна! Здавалося б, тільки-тільки перевага була на боці Дунфан Сюаня, і ось, бідолаха вже не знає, як бути і що робити. Він ніяк не очікував такого потужного тиску від Нангун Люуня. Врешті-решт, це він був першим Старим Братом, а не ця сопля самозакохана!
Чим довше він думав про все це, тим більше сказало його розум. А в таких випадках гнів і лють не є найкращими помічниками. Рухи Дунфан Сюаня ставали все більш рванними і хаотичними, що тільки спрощувало завдання Його Тіраншества. І всього через пару атак меч Цзюеша дзв'язався наостанок і, вирвавшись з руки свого нещасливого господаря, полетів в далекі дали. Тільки і бачили, як десь на краю бойової арени встромився у землю по саму руку.
Дунфан Сюань розгубився від поту та струмків крові. Тепер він був жалюгідним видовищем: волосся встромлене і переплутане, одяг розмальовує криваві плями, тіло буквально спожито порізами від меча різної глибини. Нехай поранення були далеко не смертельними, але таким приниженим чоловіком себе ще ніколи в житті.
- Наньун Луюнь! - Прохрівав він, задихаючись, немов пробіг тільки що багатокілометровий марафон.
- Тут я, тут, - глузливі посміхнувся Його Високість, ніжно, майже з любов'ю поводячи обстриг меча Чі Сіо в сантиметрі від горла свого суперника. Сантиметр — лише один сантиметр! - І з боєм, рівно як і з братом-изращеном буде покінчено. - Дунфан Сюань, ти як, поразка визнавати збираєшся?
А навколо все лише ихали да ахалі: якою ж таки неймовірною людина - чи не людська істота взагалі? - Цей Його Високість принц Цзінь! Геній, та й тільки! Здавалося б, менше години тому він був змушений відступати, залишаючись на волосині смерті від рук Дунфан Сюаня, і тут бац! І він прорвався на наступний ранг. І тепер його противник змушений втратити зброю! А втім, зовсім недавно багато присутніх уявляють собі похорон цього здібного юнака. Але, здається, їхній траур був кілька передчасним. Контратака принца була прекрасною, бездоганною і дивовижною - скільки синонімів не підбери, всі попадуть в точку. Дунфан Сюань був змушений приклонитися коліна і хоч би скільки він зривався злобним поглядом — все без сенсу, він не міг проти могутності експерта бойових мистецтв командирського рангу.
Натовпи перебували в рідкому об’єднанні. Навіть ті, хто здобув перемогу Дунфан Сюаня, ніколи не почувалися програними: хоч раз у житті побачити таку битву дорожче за будь - які гроші. Очі всіх присутніх зосереджувалися на мечі Чі Сіо. Коли ж, коли відбудеться цей блискавичний рух і голова противника принца полетить з плечей?
- Наньгун Лююнь, ти не посмієш! - Прошипів Дунфан Сюань - обережно, щоб горло не торкнулося смертельно-різного леза.
- З чого б це?
- Не посмієш. Чи, може, ти став безсмертним і втратив страх перед Учителем?
Дунфан Сюань не збирався на очах у цілої натовпу просити пощади. Але й померти не хотілося, тому довелося привести цей хоча б боягузів, але сам чоловік вважав його дієвим аргументом.
На обличчі Нанґун Люня розцвіла усмішка:
- Вчителю? Не думаю, що він буде мене звинувачувати.
« Якщо наш Учитель дізнається, що ти прагнув вбити Малу Ло... Максимум, за що він може на мене роздратуватися — так це за добросердя. Сам він навряд чи обмежився б відсіканням голови. Швидше вже розділив тебе на тисячу маленьких Дунфан Сюаньчиків", - подумки хмикнув принц.
Дунфан Сюань не мав жодного уявлення, на чому базується впевненість його молодшого брата, але він знав, що це просто так Наньгун Левуні базікати не стане. А значить, так просто улизнути йому не вдасться.
- Тоді чого ти чекаєш? Убий мене!